Відставка Кабінету Міністрів стає неминучою

19 квітня "Голос України", оприлюднивши списки зареєстрованих депутатів парламенту 14 скликання, прорік неминучу відставку Кабміну В.Пустовойтенка, яка не залежить ні від яких політичних торгів у середині нової ВР.

Як з'ясувалося, голова нинішнього уряду В.Пустовойтенко, всупереч власним старим і зовсім свіжим заявам про намір нескінченно перебувати на посту прем'єра, тим часом не відмовився від депутатського мандата. Балачки на тему: є прем'єр-міністр держслужбовцем чи політичним діячем - цієї проблеми, на жаль, не стосується. Аби переконатись у цьому, слід прочитати не лише 78 статтю Конституції, в якій держслужба є забороненою для депутатів, а й 120 статтю Основного закону. У ній ідеться вже зовсім не про права та обов'язки парламентаріїв, а про те, що члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади не мають права поєднувати свою службову діяльність з іншою роботою, крім наукової, викладацької та творчої в позаробочий час. Вірогідно, саме наявність цієї статті не дозволяє Президентові чи іншим охочим звернутися до Конституційного Суду для тлумачення проблеми сумісництва, як це вже робилося щодо місцевих органів влади.

А політична проблема тепер полягає в тому, що Президент як гарант Конституції й особа, котра відповідає за кадровий склад Кабміну, не має права терпіти у складі КМ, й, тим паче, на його чолі - прямого порушника Конституції. У принципі, Президент і не терпить, помалу, поки що - за наявності доброї волі самих членів Кабміну - звільняючи їх від міністерських постів. Власне, в міністрів залишається час на роздуми, й від мандату відмовитися ще не пізно, особливо коли хтось із них переконаний у своїй незамінності для Л.Кучми при будь-якому складі уряду. Такою мірою незамінні, що навіть закон про кримінальну відповідальність за, приміром, нецільове використання бюджетних коштів, цих міністрів не торкнеться ні тепер, ні найближчим часом...

З В.Пустовойтенком справа складніша. Тим часом як міністри мають реальний вибір, прем'єр його просто не має: він не може добровільно віддати перевагу мандатові депутата перед дорученим йому Президентом постом. Він не просто обіцяв Л.Кучмі, й Кучма не просто обіцяв йому. Заради збереження за В.Пустовойтенком крісла прем'єр-міністра нині ведуться найскладніші, мабуть, за всю історію незалежної України, переговори між дуже багатьма політичними структурами. До речі, не в останню чергу на "зв'язці" Кучма-Пустовойтенко, можливо, утримуються останні зв'язки Президента з НДП як з необхідною для нього офіційною політичною структурою, без якої він матиме вигляд уже просто голого короля, котрий не має геть ніякої політичної підтримки в країні. А це - аргумент не так для внутрішнього, як для зовнішнього використання: без схвалення світового співтовариства розпочинати президентську кампанію просто смішно...

Але внутрішніх проблем також не бракує. Врешті-решт, цілком очевидно, що, звільни Л.Кучма В.Пустовойтенка своїм рішенням, - йому просто не буде кого призначити виконувати обов'язки голови уряду. Адже всі віце-прем'єри не раз зазнавали найжорсткішої обструкції з боку самого Президента. А ті особи, котрі досі сподіваються на цю посаду з рук Кучми (приміром, пан Кінах), уже також у парламенті, й навряд чи залишать його заради посади в.о., не маючи найменшої гарантії, що згодом їх затвердить той-таки парламент.

Відповідно, за такого розкладу вкрай складно передбачити, кого загалом зможе Президент запропонувати ВР. От якби соратника Президента послав у відставку "лівий" чи "антипрезидентський" парламент - то Л.Кучма мав би змогу зі спокійною совістю розігрувати "болгарський варіант", перебираючи між пропозиціями лівих чи інших "опозиційних" сил. А вижени Кучма найближчого соратника сам - то навіщо парламентові підігравати главі держави в пошуках ще відданішого йому соратника.

І все-таки описана тут картина має саме такий вигляд. Розвиватися вона може у двох напрямах. Перший. Президент не дає відставку депутатові В.Пустовойтенку до скликання нового парламенту, у результаті чого в карнавку антипрезидентських сил надходить нове кричуще й абсолютно пряме порушення Конституції її гарантом. І жоден Конституційний Суд не зможе скасувати ініціювання на цій підставі імпічменту (незалежно від шансів його подальшої реалізації), а також внесення поправки до закону про вибори Президента. Приміром, такої: нинішній глава держави, проти якого розпочато процедуру імпічменту, не має права повторно балотуватися на цей пост.

Другий напрям. Президент своїм указом відправляє В.Пустовойтенка у відставку для виконання ним депутатських повноважень. Це - відставка Кабміну. І нехай навіть в.о. на термін до 60 днів буде призначено, приміром, першого віце-прем'єра А.Голубченка. Або - заради збереження символу реформ - С.Тигипка (котрому, на жаль, особисто відмовив у кредитах МВФ, який, вірогідно, не зовсім непричетний до фінансових пірамід тощо)... Минає 60 днів - і в.о. прем'єр-міністра Кабміну вже не може виконувати свої обов'язки, потрібен новий прем'єр. Нехай, приміром, відставку Пустовойтенка буде прийнято до кінця квітня. Дати згоду на призначення нового голови уряду парламентарії повинні не пізніше кінця червня. На той час нова ВР, можливо, вже обере свої керівні органи. А чи готова вона буде узгоджувати також кандидатуру нового прем'єра - велике питання. Отоді й виникне ситуація, не передбачена Конституцією: тримати незатверджений уряд довше 60 днів не можна, розігнати парламент за незатвердження прем'єра, як у Росії, також не можна... Чи - коли не можна, але дуже кортить - то можна?

Ясна річ, упадає у вічі фантастична синхронність урядово-парламентської кризи, абсолютно відкрито й абсолютно штучно створеної в Росії й Україні. Підозри про те, що Кучма і Єльцин заздалегідь домовилися про такі речі, майже неможливо відхилити. З єдиною поправкою: тим часом як російський прем'єр В.Черномирдін, нічого не підозрюючи, з подивом дізнався про свою відставку наступного дня після... українських виборів, український прем'єр В.Пустовойтенко, очевидно, цілком свідомо "підставив" свого Президента під "необхідність" усвідомлення урядової кризи саме тоді, коли з'ясувалося, що Держдума вдруге відхилила нового фаворита Єльцина. Тобто українську частину "сценарію" Кучма і Пустовойтенко напевне розробляли спільно...

Грунтуючись на цих аналогіях навіть можна робити прогнози. Якщо наступної п'ятниці в Москві Держдума піде на поступки президентові Єльцину, то й наш лідер НДП спокійно "протягне" у двох кріслах ще зо два місяці, а "непримиренну опозицію" у ВР обома руками триматимуть самі ліві... А коли Держдума встоїть перед привабливістю Кирієнка і її буде розпущено (можливо, не відразу, а після рішення їхнього Конституційного Суду про право Президента тричі подавати одну й ту ж кандидатуру прем'єра) - можемо чекати, що й нашого Пустовойтенка буде негайно звільнено указом Кучми, внаслідок чого в червні доведеться чекати на розпуск нової ВР та призначення нових виборів на осінь. Чи варто пояснювати, що в останньому випадкові йтиметься про майже одночасні парламентські вибори в Україні й Росії. Й для всього прогресивного людства це буде подано як останній і рішучий бій пострадянської, хоча й олігархічної, але таки "демократії" зі знов-таки "червоною чумою". Ну немає в панів Єльцина й Кучми інших сценаріїв, і розігрувати їх разом - куди легше, ніж поодинці... Та, схоже, й у самого світового співтовариства, яке не змогло запропонувати нічого путнього збанкрутілим "азійським тиграм", штучно вирощеним на такій самій олігархії, - немає свіжих ідей і для пострадянських "мучеників перехідного періоду". Особливо коли самі ці мученики не хочуть подумати про власну долю.

Авжеж, як і в будь-якому дуже глобальному сюжеті, й тут є "дрібниці", спроможні різко спростити ситуацію та зняти всі ці складні побудови. У нашому сюжеті йдеться про те, що сам В.Пустовойтенко, перечитавши Конституцію, таки подасть заяву до ЦВК про відмову від мандату й передоручить свою долю Президентові. Тим паче, що в нинішнього прем'єра, коли він, як В.Черномирдін, має надміру серйозні амбіції, є, мабуть, трішки більше важелів впливу на Президента цієї країни, ніж у прем'єра Росії було для президента тієї. А коли таке для самого В.Пустовойтенка неможливе - то справа стає ще простішою: ЦВК не повинен видавати йому депутатське посвідчення, а про мандат годі й говорити. Така дрібничка - просте виконання закону...

І ні в кого не повинно бути ілюзій стосовно легкого надання членам Кабміну "звання" політичного діяча: це, знаєте, вже відгонить поправками до Конституції, а їх тільки почни робити - каменя на камені від президентського правління не залишиться... Хоча, ясна річ, коли стати на цей шлях, то, кінець-кінцем, стежка до простої європейської демократії виявиться коротшою, і Україна, не маючи нічого спільного з "тигрячою" та "драконячою" породою, обійдеться без зайвої азіатчини.