«Це сумно...»

Тисячі мітингувальників і тисячі правоохоронців. Всі вони у вівторок були сконцентровані в урядовому кварталі української столиці. Низка громадських організації, політичних партій і окремих депутатів провели раніше анонсовану акцію протесту біля стін Верховної Ради із трьома вимогами: скасування депутатської недоторканності, зміни виборчого законодавства (відкриті списки), створення Антикорупційного суду. І все це названо «великою політичною реформою». Навіть створено окремий сайт з відповідною назвою.   

По одній з вимог Президент спробував зіграти на випередження і з самого ранку вніс до парламенту законопроект про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів). «Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп», — саме так має бути викладений новий варіант ст. 80. У разі ухвалення пропозиції Петра Порошенка, цей закон набуде чинності з 1 січня 2020 року. 

Однак така пропозиція не задовольнила окремих народних депутатів, які вимагали на засіданні Погоджувальної ради ВР розглянути законопроекти з відповідними вимогами. Їхні вимоги розглянули, але не задовольнили, в результаті засідання було зірвано. Пізніше, вже під час засідання Верховної Ради спікер парламенту Андрій Парубій заявив: «Даю доручення, щоб був оприлюднений тижневий розклад пленарних засідань і в ньому передбачити, що після питань медичної реформи поставити два питання: про зняття недоторканності — два законопроекти, — а після них — законопроекти, які стосуються виборчої реформи». 

Цікаво, що представництво депутатів, які вимагали поставити на голосування необхідні законопроекти, абсолютно різне, включаючи членів фракції «Блок Петра Порошенка». Взагалі ситуація в деякій мірі виглядає навіть трагікомічно. Розглянемо її в двох площинах.  

ВЛАДА

Чи є підстави сьогодні вимагати від влади змін? Звичайно. Тим більше, частина вимог протестувальників — це обіцянки Президента, які зокрема прописані в його передвиборчій програмі. «Спочатку вони три роки не виконують власні передвиборні обіцянки (зняття недоторканості і відкриті списки), а коли ми приходимо мирно їм про це нагадати — ховаються за щитами Нацгвардії, — пише у себе в ФБ один з організаторів акції, голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін. — Це відповідь на питання, чому я не вірю, що Порошенко по добрій волі внесе закон про Антикорупційний суд...». 

Чого тільки варта ситуація із небажання реформувати виборче законодавство, зокрема в Україні досі функціонує стара Центральна виборча комісія, яку обирали ще за часів Януковича і термін дії якою давно сплив. Не дивлячись на неодноразові запевняння Петра Порошенка, питання щодо ЦВК залишається без змін. Депутатська недоторканність — взагалі «вічна тема», яку експлуатують всі політичні сили. Антикорупційний суд — окрема історія. 

«От вкотре дивуюся неадекватному пафосу й нарцисизму політиків, — пише у ФБ народний депутат IV—VIII скликань Микола Томенко. — Провладні розповідають про те, що провели 144 реформи і «врятували Державу», опозиційні — тим, що придумали «Велику» політичну реформу. У мене питання: в чому ВЕЛИЧ трьох очевидних вимог нинішньої акції про які мовчали всі «опозиційні» депутати з БПП останні два роки. Справжня політична реформа в Україні повинна бути направлена, передовсім, на забезпечення ефективної діяльності всіх інститутів влади. Нагадаю: досі діє нелегітимна ЦВК Януковича — Охендовського; кілька років як закінчився термін повноважень Рахункової палати; в уряді немає трьох міністрів?; в парламенті сім в.о.голів Комітетів; в складі Конституційного Суду досі працюють судді, які обґрунтували «узурпацію влади Януковичем», а КС в 2017 не ухвалив жодного рішення; медіа-ринок монополізований кількома фінансово-політичними групами; енергетичний, металургійний, аграрний ринок монополізований кількома олігархічними групами; в системі влади тисячі виконувачів обов’язки: від податкової до головних державних корпорацій». 

Які настрої у мітингувальників? Серед них зустрічаємо правника Геннадія Друзенка. «Центром ухвалення стратегічних рішень має бути парламент, — каже він «Дню». — Але всі бачать, що парламент працює тоді, коли на це є воля Президента. Тому ці вимоги висувають до влади як такої. Дуже багато людей сюди прийшли не за Антикорупційний суд, не за відкриті списки і не за для зняття недоторканості з депутатів, а для того, щоб висловити свою незадоволеність тим, що ми маємо на четвертому році після Революції гідності. Якщо розпитати багатьох учасників цієї акції, то багато з них не пояснить чим Антикорупційний суд відрізняється від іншого. насправді згадані вимоги — це красиво сформульована повістка. Але ми хочемо, щоб Порошенко здійснив те, що сам і обіцяв, адже ці вимоги є його передвиборчими обіцянками. Формально — це взагалі акція підтримки ініціатив Президента, які він не реалізував. А дефакто народ вийшов, бо не задоволений діями влади. За красивими фразами голови держави немає практичних кроків, які б обнадіювали народ».

ПРОТИВНИКИ 

А тепер наступне питання — чи обнадіють народ ті, хто позиціонують себе альтернативою, так звані «антикорупціонери» і «єврооптимісти»? Чи не перетворилася в Україні антикорупційна діяльність на свого роду інструмент боротьби за владу? «Якщо до кінця дня не будуть виконані наші вимоги, ми розпочинаємо протест лише з однією вимогою — відставка Порошенка!», — заявив під час виступу біля парламенту Міхеїл Саакашвілі.  

«Рівень піару акції 17 жовтня набагато перевищив той результат, якого вони досягли цим мітингом, — коментує «Дню» журналіст Сергій Щербина. — За моїми враженнями на акцію вийшло близько 5 тисяч людей. Переважна більшість з них — це партійний актив. Причому актив дуже різношерстий. Тобто відчувається штучність заходу. Я взагалі не можу зрозуміти, як можуть спільно діяти представники ліберального громадського суспільства разом зі «Свободою» та «Національним корпусом». На мій погляд — це взаємовиключні параграфи. Зрештою це відбилось і на якості самої акції. Вимоги їхні цілком абстрактні. Як би це не звучало смішно, найбільш конкретна вимога була у Саакашвілі — відставка Президента. Але, наскільки я розумію, його політичні партнери не дуже поділяють такі наміри. Принаймні «Національний корпус» відкрито заявив, що риторику Саакашвілі вони не поділяють». 

Щодо різношерстої публіки. «Вранці дізнався, що шановний мною Євген Уткін (написав у соцмережі, що вимоги організаторів хоч і другорядні, але на мітинг він піде, щоб підтримати своїх товаришів. — Ред.) йде-таки на акцію, — пише в FB Антон Пугач. — Ось моя відповідь на такий «похід»: «Здається, зараз настає важливий момент: Київ, столична інтелігенція, жителі міста знову в союзі з політиканами, націонал-аферистами і просто негідниками, або має свою поки що не партію, але хоча б позицію? Моя відповідь — ні, я поруч з цими НЕ стану, проти яких би негідників вони не були. Ми повинні дати принципове «ні» цим всім. Рівне таке ж, як і тим, проти кого вони. Чи у Вас таке враження, що нас занадто мало? У мене немає такого враження».

Трохи історії. Цими днями народний депутат Мустафа Найєм, як один з організаторів, активно закликав людей вийти під стіни Верховної Ради на протест. Так само, чотири роки тому, з його відомого посту-заклику у «Фейсбуці» розпочалися протести, які переросли в Євромайдан. Який результат? Більше сотні вбитих людей в центрі Києва, агресія Росії, анексія територій і тисячі вбитих людей. Чи все ми знаємо про ці події? Чи доведено до кінця розслідування? У ЗМІ весь час обговорюють якусь «закулісу».    

«Є у немалої частини нашого народу особлива риса. Я називаю її «злочинний романтизм», — пише у себе у на сторінці головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — Невміння мислити раціонально, невміння робити політичні висновки і пам’ятати. Пропоную відповісти на «дитяче» питання: Як так сталось, що людина проти якої повстав перший Майдан, після другого — в «шоколаді?..».

«На превеликий жаль, подібні акції не змінять Україну на краще, — коментує «Дню» колишній голова Луганської ОДА Олексій Данилов. — Погоджуюсь з тією думкою, що та людина, проти якої виходив помаранчевий Майдан, а це був Кучма, тепер реінкарнований і, що жахливо, навіть представляє нашу державу на міжнародному рівні. Це сумно. Адже виходить, що завдяки певним технологіям в країні не змінюється порочна сутність. Так ми ще довго будемо чекати позитивних змін. Окремо зазначу, що такі протести, які активно розкручуються в російських ЗМІ, вигідні зовнішньому ворогу». 

Чи не за списками БПП Найєм та його товариші (Лещенко, Заліщук) стали народними депутатами? Більш того, не дивлячись на відкриту критику Президента, вони досі залишаються членами президентського блоку. Непогана закладка лобістів «єврооптимістів» в політичній силі Президента.   

*  *  *

Підсумуємо. 

З негативного: «Для мене це боротьба «старих» і «молодих» кучмістів, — коментує «Дню» народний депутат II та III скликань Олександр Єльяшкевич. — Припустимо, що всі три вимоги учасників акції виконані. І що кардинально зміниться? Це несистемні і другорядні вимоги не критичні для «системи Кучми-Януковича». Системи олігархічних монополій в економіці і політиці, де функція президента — це функція гаранта корупції. Де навіть так звані «антикорупціонери» страждають умисною (і щедро оплачуваною) багаторічною амнезією на злочини Кучми — хрещеного батька української корупції та замовника вбивства Гонгадзе. Саме з цього і потрібно починати очищення країни».  

З позитивного: 1) Акція, за виключенням окремих сутичок, пройшла більш-менш мирно (правда, гармати в центрі Києва стріляли, але то на честь приїзду президента Мальти в Україну); 2) Це точно не «велика політична реформа», але вимоги можуть мати місце, особливо що стосується виборчого законодавства; 3) По реакції в соцмережах, можна сказати, що суспільство починає дорослішати: коли влада і опозиція не задовольняють, громадськість починає давати більш тверезу оцінку подіям і задумуватися над альтернативою.