Дніпропетровськ і НДП: навіки разом чи вже час прориватися з оточення?
Серед несприятливих факторів, які в процесі обговорення в парламенті негативно впливали на оцінку Валерія Пустовойтенка як кандидата на пост прем'єр-міністра, найчастіше називалися два: "дніпропетровець" і "член НДП"...
Намагаючись зняти напругу, Валерій Павлович миролюбно пообіцяв призупинити членство в партії на час перебування на посаді, а щодо адміністративно-територіальної прив'язки по-простому заявив, що він тут узагалі ні при чому, це все дружина, котра, вийшовши за нього заміж, перевезла його в дніпропетровські прийми.
Занепокоєність парламентського залу, однак, грунтувалася не на незнанні побутових обставин сім'ї Пустовойтенків, а на цілком конкретній статистиці, жорстко узагальненій у виступі члена НРУ Михайла Косіва: "На багатьох щаблях влади, насамперед президентсько-кабмінівської і судово-прокурорської, ретельно розставлені представники двох суспільно-політичних груп: дніпропетровського номенклатурного клану і членів НДП". Нині ж, завдяки снайперськи точно дібраній кандидатурі прем'єр-міністра, "спроможного в одній особі об'єднати інтереси двох груп, в умовах політично неструктурованого суспільства відбувається органічне зрощення чиновницького клану з політичною партією".
А відтак, здавалось би, цей процес зобов'язаний стати об'єктом пильної уваги як суспільства в цілому, так і його лідерів - котрі на нинішньому етапі визначають напрямки розвитку цього суспільства. Особливо, коли взяти до уваги, що у своїй динаміці він неминуче заторкне більшість згаданих лідерів.
І не тому, що більшість із них справді дніпропетровці. На це нема ради. Україна - не Середня Азія і не Кавказ. Тут не збереглося поняття роду чи тейпу. Але живим істотам властиво збиватися у зграї. А радянська номенклатурно-партійна система просто не полишала іншої можливості визначити "своїших" серед "своїх", як через територіальну або ще галузеву спільність. Якщо десь і витворилася за радянських часів "нова історична спільнота", то це на регіональних партійно-господарських активах. Тому, поки правитимуть у нашій країні люди, виведені на владні орбіти попереднім режимом, кожен новообраний чи новопризначений керівник тягтиме з "малої батьківщини" референтів, Генеральних прокурорів, секретарок і суддів Конституційного Суду. А контакт із іншими регіонами можна здійснювати, великодушно призначивши керівником держадміністрації в Чернівцях - чернівчанина, в Тернополі - тернопільчанина, а в Одесі - Едуарда Гурвіца. І це з вдячністю оцінять, бо, дійсно, хто сказав, що на нашій соборній Україні Буковиною не зможе керувати той же дніпропетровець?
Із партією ситуація складніша. Вона взагалі настільки складна, що, хоч у суспільстві вже функціонує поняття "партія влади", ні влада, ні партія ще до кінця не вирішили, як бути далі. Чи це партії слід, не переочікуючи неминучі політичні неприємності осінньо-зимового сезону, остаточно вростати у владу? (Слід знати, що навіть у верхівці НДП є різні підходи до цієї проблеми). А чи владі варто усе ж наважитись і стати остаточно партійною - надавши відповідній партії зручних для неї, влади, форм? Однак у владі теж немає одностайності в оцінці як партійної ситуації в цілому, так і стосовно НДП зокрема. Досить сказати, що одна з впливових постатей в нинішньому оточенні Президента Олександр Разумков уважається в НДП "внутрішнім опозиціонером". Лідер базового "президентського" угруповання у ВР Михайло Сирота досі остаточно не розсварився з НДП (з офіційним оформленням розлучення і поділом нажитого спільно майна), очевидно, лише через обопільне небажання робити різкі рухи напередодні парламентських виборів. А секретар РНБОУ Володимир Горбулін, постійно підкреслюючи, що він не виступає проти партій як таких, а тільки констатує, що на сьогодні в Україні немає достатньо сильних партій, спроможних узяти на себе відповідальність за ситуацію в державі, у день затвердження члена НДП Валерія Пустовойтенка на посаді прем'єр-міністра виніс жорсткий діагноз: "НДП ще не відповідає критеріям сильної партії". І виписав відповідний рецепт: "Думаю, Валерію Пустовойтенку, аби зняти непотрібні сьогодні натяки, варто подати заяву про вихід із партії". Зауважте - не "призупинити членство" сказав секретар Ради Національної безпеки...
Зате цілком певну думку про НДП має Голова парламенту (і сам партієць) Олександр Мороз. Побіжно відзначивши, як загальновідомий факт, що "НДП нині скрізь при владі", він застеріг політичні партії, що саме з цієї причини на наступних парламентських виборах усі вони "матимуть в особі НДП найсильнішого суперника". А на президентських виборах "у цій же особі матиме найбільшого суперника і сам Леонід Данилович". Тим самим О. Мороз зайвий раз сформулював передбачення, вже кількаразово висловлюване аналітиками: у Президента Кучми є шанс здобути оточення, з якого напередодні виборів йому доведеться прориватися з боями... (і добре, коли не стрілятимуть у спину).
Однак то все - пророцтва і передбачення, причому з боку осіб зацікавлених. Чи заявила якось про себе сама НДП у такій надзвичайно конкретній ситуації, як призначення партійного висуванця на високу державну посаду? Є підстави твердити, що цього не сталося. Як відомо, політична лінія партії найбільш зримо сконцентрована в її економічній програмі. Але висуванець категорично заявив із парламентської трибуни: "Не може бути економічної політики якоїсь партії - є економічна політика держави". Звичайно, можна пояснити цей пасаж небажанням дратувати представників інших партій, котрим належить голосуванням вирішити долю твого призначення. Але... все одно, стосовно партійної принциповості (і взагалі сенсу приналежності до партії - як відданості певним ідейним засадам) виникають перші питання.
Наступні питання виникли, коли йшлося про економічну конкретику, особливо ту, якою визначається водорозділ між партіями. Стосовно проблем агросектора, наприклад, В. Пустовойтенко зазначив, що "не хотів би поспішати з рецептами щодо радикальних змін". Під "радикальними змінами" на селі можна розуміти тільки реформу землеволодіння - з якою тепер, очевидно, "не поспішатимуть". Зате велика увага приділятиметься "удосконаленню структури управління, забезпеченню технікою, міндобривами, паливом". Питання до знавців політичних течій: програмі якої партії такі підходи найбільш відповідають?
Аналіз тексту можна продовжити, але хай цим краще займуться ті, кого це безпосередньо зачіпає. Можна лише підкинути підказку (запозичену в осіб поінформованих, причетних до виконавчих структур): якщо загальники й гасла (а саме вони становили 80% програмної промови претендента на прем'єрський пост) не дозволяють зорієнтуватись, якою ж буде економічна стратегія нового уряду, - то не варто морочити себе абстракціями партійних концепцій, а слід просто перечитати останні виступи Президента.
Тому, мабуть, досить про надуману проблему "партійного" чи "позапартійного" прем'єра, "сильних" чи "безсилих" партій, оточення Президента чи Президента в оточенні. У кого сила, той і бере в оточення: сильна партія - владу, сильна влада - партію.
А славне місто Дніпропетровськ сюди взагалі приплели від лукавого.
