«Варшавська мелодія» і «мовчання ягнят»...

Певна річ, телеефір був переповнений реакціями на черговий «подвиг» польських політиків, які на тлі приреченої пасивності офіційного Києва штампують один антиукраїнський закон за іншим. З нашого ж боку лише жалюгідне бекання політологів, що благають про компроміс. Господи, який компроміс? Нам на очах у всього світу плюють в обличчя й ведуть проти нас повномасштабну ідеологічну війну. Київські політологи бояться будь-яких адекватних кроків у відповідь і лякають у разі них «відкриттям другого фронту». Але цей фронт кже відкритий Польщею проти України. І ще велике питання: про що варшавські вожді можуть за нашою спиною домовитися з Москвою. Останній «перл» польського сейму оголошує поза законом український націоналізм, головним гаслом якого виступає: «Українська Самостійна Соборна Держава». Відповідно, сейм продемонстрував свою позицію й щодо нашої держави. Якщо національно-визвольний рух нашого народу на західних землях України був незаконним, якщо боротьба за український статус Галичини й Волині була злочинною, то наступним кроком будуть територіальні претензії Варшави на ці землі. Польща піде до кінця, не наражаючись на опір. Цілком реально, що спробує взяти нас за горло, вимагаючи реституції за все, що її громадяни втратили на окупованих Польщею українських територіях.

Президент Порошенко й міністр Клімкін, ще три роки тому, проковтнувши перші антиукраїнські закони, відкрили ворота для польської ідеологічно-правової експансії на схід. Це була колосальна помилка. Як сказав свого часу Бонапарту шеф таємної поліції Жозеф Фуше: «Сер, це гірше, ніж злочин, це помилка». Якби з самого початку дали жорстку українську відповідь, Польща зупинилася б, вона завжди зупиняється, наразившись на відсіч.

На телеканалі «Прямий» говорили якраз на цю тему: Матвій Ганапольський запропонував відреагувати на польську законодавчу агресію ухваленням дзеркального українського закону. Тут-таки переполохався Микола Вересень, мовляв, тоді почнеться експансія. Це типовий зразок  малоросійського мислення: терпіти будь-які плювки у пику, сподіваючись, що у кривдника закінчиться слина. Не закінчиться. Ескалація вже триває саме внаслідок відсутності жорсткої відповіді з боку України.

Варшава перетворюється на європейську й навіть світову столицю скандалів, причому цілковито штучних, що виникають з нічого. Окрім нас Польща встигла зіпсувати відносини з Німеччиною, Литвою, а тепер уже з США, Ізраїлем і навіть Швецією, якій теж щось пред’явили щодо подій XVII століття. Так можна й до палеоліту дійти. До речі, Європейський Союз порекомендував польській владі відхилити «антибандерівський закон».  Ізраїль (теж незадоволений юридичними новелами у Варшаві) заявив про можливе відкликання свого посла. Що ж, це гідна поведінка держави, що себе поважає. А чому Київ досі не відкликав свого посла в Польщі Андрія Дещицю хоча б для консультацій?

Ще раз  переконуємося, що нинішня влада не здатна захистити Україну. Порошенко, Парубій, Клімкін обурюються в інтернеті рішеннями Польщі. Це я можу обурюватися як приватна особа, а ці пани мають владу, яку зобов’язані застосовувати на користь України. Де наші закони проти польського шовінізму й колоніалізму? Де кримінальна відповідальність за заперечення польських державних злочинів проти українців?

На «112» генерал Олександр Кузьмук теж торкнувся гострої теми. Виявилося, що він головним винуватцем погіршення відносин з Польщею вважає Володимира В’ятровича. Щоправда, коли ведучий нагадав генералові про якусь його участь за часів Януковича в петиції групи депутатів із закликом визнати волинські події 1943 року геноцидом поляків з боку українських формувань, пан Кузьмук ухилився від обговорення цього слизького питання. Потім перейшли на тему Криму, й генерал дуже обурювався тим, що в українській армії не було територіальної ротації, а військові частини в Криму на 80% складалися з кримчан. Щоразу на цьому місці пана Кузьмука підводить пам’ять. Він забуває, що територіальний принцип формування ВСУ був запроваджений за часів міністра оборони Кузьмука й верховного головнокомандувача Кучми, що й призвело до того, що замість єдиної армії ми отримали армії регіональні, які перебували під великим впливом місцевої влади. 2014 рік показав, до чого це призводить... Вірний соратник Кучми висловив глибоке неприйняття «національних дружин», у яких одразу угледів «фашизм». При тому, що там чимало людей, які захищали Україну на сході. Така-от презумпція винуватості...

Але не лише генералові Кузьмуку не подобається Інститут національної пам’яті і його директор. На «Прямому» днями Євгеній Кисельов зібрав групу українських журналістів, які висловили свою неповагу Володимиру В’ятровичу. Їм хочеться, щоб у воюючій країні не було обмежень. Між іншим, не так давно на «112»  ведуча Ганна Степанець скаржилася московському лібералові Леоніду Гозману на Україну, мовляв, вона опинилася у списку «Фрідом Хаус» серед лише частково вільних країн. Треба віддати належне Леоніду Гозману: він популярно пояснив пані Степанець, що під час війни країна не може бути повністю вільною через природні й необхідні обмеження прав і свобод. А що, Степанець сама додуматися не могла? Так складно?

Володимир В’ятрович, на мою думку, за всіх претензій до нього (інколи справедливих) робить важливу й корисну для країни справу. І він виступає своєрідним індикатором. Якщо його знімуть з посади, це свідчитиме про те, що влада повертається до ідеологічних традицій Кучми і Януковича, до тотальної проросійськості, до плазування перед імперією. І те, що кілька телеканалів почали кампанію цькування В’ятровича, — дуже поганий симптом.

У студії «Еспресо-TV» у Антона Борковського прозвучало цікаве інтерв’ю російського адвоката Марка Фейгіна, на думку якого Україна стає сприйнятливою до проросійської пропаганди, а українська влада — слабка. Особливо вражений був Фейгін провокацією телеканалу ZIK з інтерв’ю колишнього стовпа режиму Януковича Андрія Портнова. Фейгін вважає, що всі жертви Майдану були марними, якщо такі, як Портнов, можуть вести публічну демагогію. Важко не погодитися з оцінкою, яку адвокат дав нашій владі: «нерозторопна, незграбна й підкупна».

Що стосується російської пропаганди в Україні, то тут потрібен відповідний закон про її заборону. І діяти треба, як зазначив Фейгін, жорстко, не звертаючи уваги на крики із Заходу й Сходу. Ну, щоб так діяти, треба мати чисту кредитну історію. Чи є така у наших лідерів? Питання риторичне...

А на «Громадському ТБ» обговорювали питання, чи варто під час війни надавати слово тим 10—15% наших співгромадян, які хочуть, щоб нашої країни не існувало. Для «Громадського» це питання, що потребує дискусії...

Журналіст каналу пан Сайчук повідав про цікавий випадок: у Крутах під час відкриття пам’ятника героям через станцію Крути проїхав потяг з емблемою РЖД — «Российские железные дороги». Це символ нашої нинішньої влади: патріотична риторика й далеко не патріотичні вчинки. Схоже на те, що Україна вразлива перед агресором, як і 100 років тому.

А на «112» нардеп Юрій Левченко повідомив, що за рік імпорт з Російської Федерації до України збільшився на 40%. Це так наша влада воює з агресором? Саботаж. Причому імпортують з РФ не лише газ і ядерне паливо, а й каву (це відколи в Росії вирощують каву?) і пиво. А ми висуваємо претензії Заходу за недостатні санкції. Захід усе чудово бачить і явно дуже для нас не старатиметься. Навіщо? Якщо російський бізнес пречудово почувається в Україні й значною мірою контролює нашу економіку. «Еліта» в Україні сподівається, що Захід за неї виграє цю війну. Такого не буде. А тактика безконечного сидіння в окопах без рішучих дій себе не виправдає. У рухомому рядку на одному з каналів прочитав заяву нардепа й глави Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова: «Без застосування сили Крим не повернути». Це правда. Усі казочки про дипломатичну й економічну діяльність, за допомогою якої буде відновлена територіальна цілісність, є вигадками тих, хто нічого повертати не збирається. А до чого призводить незастосування сили, ми вже бачили: у Криму 2014-го це призвело до втрати півострова, в Донецьку й Луганську до втрати цих міст і ОРДЛО.

Подальша проповідь пацифізму й незастосування сили призведуть до втрати всієї України.

А Степан Хмара у студії Сергія Руденка на «Еспресо-TV» нарікав, що досі не розірвані угоди про співпрацю між СБУ і ФСБ РФ, між МВС України і МВС РФ. Звучить, звісно, приголомшливо, але важко багато чого з того, що у нас відбувається, пояснити чимось іншим. На думку пана Хмари, сьогодні при владі в Україні не державники, а гендлярі. А УПЦ МП — це п’ята колона Москви, де «смотрящим» є нардеп Новінський (так оцінив його в публічному виступі й ієрарх Київського патріархату Евстратій Зоря). Степан Хмара переконаний, що президентом України має стати патріот, який думає про країну, а не про свої особисті інтереси, не про своє самозбереження... Де ж такого узяти? На нашому політичному полі, випаленому дотла олігархічною пропагандою...