«Перемагає той, хто готовий стояти за своє до останнього»

Найближчими тижнями вийде друком нова книга від Українського інституту майбутнього. Глибоке дослідження регіональних конфліктів у світі з аналізом досвіду їх урегулювання має назву «Конфлікти, що змінили світ». Серед авторів: колишній заступник Генерального прокурора, нині заступник міністра закордонних справ Євгеній Єнін; експерти УІМ Ігор Попов, Павло Щелін, Іраклій Джанашія, Ілія Куса, а також журналістка, постійна авторка «Дня», лауреат Премії імені Джеймса Мейса-2017 Наталя ІЩЕНКО. Вона розповіла нам про труднощі у процесі роботи над книгою, скільки тривав «найкоротший» із досліджених конфліктів, та основні висновки світового досвіду їх урегулювання. Ми, у свою чергу, спробували дізнатися, як успішно застосувати непростий світовий досвід до українських реалій.

«Я Б НАЗВАЛА ЦЕ «КНИЖКОЮ З ПОРАДАМИ»

— Ви разом з колективом авторів готуєте книгу «Конфлікти, що змінили світ». На яких аспектах зосереджувалися найбільше: причинно-наслідкових зв’язках, розповсюдженості, врегулюванні?

— Ця книга — не просто розповідь, а радше аналітична доповідь, у якій міститься як дослідження конфліктів, так і певні висновки, до того ж, не абстрактні, а такі, що можуть стати корисними українцям. Я б назвала це «книжкою з порадами», створену не лише для високопосадовців, які ухвалюють рішення щодо врегулювання конфлікту на сході України та повернення Криму, а й для всіх українців, щоб вони зрозуміли, якою є логіка врегулювання останніх конфліктів. Ця книжка розповідає про події тут і тепер, тому вона не зовсім історична.

«МИ ВЗЯЛИ ЗА ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТИ, ЯКІ НИНІ АБО ДОСІ НЕ ВРЕГУЛЬОВАНІ, АБО ВРЕГУЛЬОВАНІ НЕЩОДАВНО»

— Про які саме конфлікти розповідає книга, можете навести кілька прикладів?

— На жаль, не всі заплановані теми ми встигли дослідити і помістити на сторінках цієї книги через неймовірний обсяг роботи. Для мене було неприємним відкриттям, що в Україні немає достатньої кількості досліджень щодо конфліктів. Я, особисто, писала про чотири конфлікти, які були пов’язані з розпадом Югославії: у Хорватії, Боснії та Герцеговині, Косово і навколо Косово, а також у Македонії (нині Північна Македонія). Крім того, долучилася до написання розділу про конфлікти на теренах Грузії — у Південній Осетії та Абхазії; трохи моєї роботи є і в розділі стосовно Кіпру.

У книзі описано також конфлікт, який став практично хрестоматійним: його часто згадують без розуміння того, що там відбувається, — це Кашмір. І також дуже цікавий конфлікт, де довелося зосередитися на невеликому, проте важливому для України ракурсі — Північна Ірландія.

Ми взяли за предмет дослідження конфлікти, які нині або досі не врегульовані, або нещодавно врегульовані, і навіть склали спеціальну шкалу врегульованості. Однак для нас важливим етапом було саме припинення гарячої стадії війни, ми зосередилися на цьому найбільше.

«УСІМ АВТОРАМ БУЛО ВАЖКО, БО МИ НАМАГАЛИСЯ ВІДСТОРОНИТИСЯ ВІД ОБОХ СТОРІН»

— Ви зазначаєте: «Найважчим у роботі виявилось забезпечення неупередженого погляду на події, які описані в книжці». Де було найважче?

— Усім авторам було важко, бо ми намагалися відсторонитися від обох сторін і подавати їх неупереджено, об’єктивно. Прикладом є те, що розділ по Грузії ми писали з двох поглядів: грузинського та більш схожого до абхазького, причому я одночасно намагалася сформулювати два різних погляди у себе в голові. Звичайно, це не є правильним з точки зору політичної позиції, але єдино вірним з погляду експерта, який досліджує певні події. Що ж до югославських конфліктів, то в тій самій Боснії школярі вчать три різні програми і кожна дитина знає свою версію історії, а якщо ви відкриєте «Вікіпедію» кожної зі сторін, то там буде своя окрема інтерпретація подій, навіть дата початку війни є різною для всіх, тож важливо подати все детально.

«ПОЧАТОК МИРНОГО ПРОЦЕСУ ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІСЛЯ ТРИВАЛОГО СТІЙКОГО ПЕРЕМИР’Я»

— Після вашого дослідження можете сказати, яке місце займає в цьому списку війна в Україні — це конфлікт, що змінить світ?

— Наш конфлікт нині на етапі врегулювання, я кажу тільки про війну на сході. Що ж до Криму — ще навіть не почалися спроби врегулювання, немає окремого міжнародного майданчика. На Донбасі процес іде, але наразі ми на початковій стадії, бо не зроблено головного — не припинили стріляти. Важливо знати, що початок мирного процесу відбувається після тривалого стійкого перемир’я, яке ніхто не порушує, тож основна робота ще попереду.

Якщо говорити пафосно і трохи гіперболізовано, то війна в Україні змінила світ, бо зробила повернення до холодної війни можливим. Ми можемо побачити нарощування сил на східних флангах НАТО і, на противагу, збільшення російської потужності в Криму й на білоруських кордонах — Україна тут зіграла ключову роль.

«СВІТОВА ПРАКТИКА ВРЕГУЛЮВАННЯ АБО ПРАЦЮЄ З БАГАТЬМА ЗБОЯМИ, АБО ВЗАГАЛІ НЕ ПРАЦЮЄ»

— Після вашого дослідження можна сказати, наскільки успішними ми є в урегулюванні конфліктів? Як ви вважаєте, сучасний світовий правопорядок працює і допомагає в цьому?

— Саме в цьому контексті наша книга точно унікальна. Ми пішли проти розповсюдженого погляду і продемонстрували, що світова практика врегулювання або працює з багатьма збоями, або взагалі не працює. Прикладів просто безліч — так, наприклад, гаряча фаза конфлікту в Косово закінчилася 1999 року, а політичне врегулювання триває досі.

«ПОРАДА КОРОТКО ЗВУЧИТЬ ТАК: ТРЕБА ДИВИТИСЯ ПРАВДІ В ОЧІ»

— Ви назвали цю роботу «книжкою порад». Чи можете назвати якісь конкретні поради щодо врегулювання конфліктів у сучасній системі правопорядку?

— Порада коротко звучить так: треба дивитися правді в очі. Не треба в жодному разі будувати ілюзорні плани, що нас прийдуть рятувати, скажімо, миротворці ООН або якісь інші держави домовляться і вирішать все за нас. У пересічних громадян є бажання дуже просто й швидко все вирішити, але так не буває, жодного реального прикладу з простими відповідями ми не бачимо.

«НАЙЕФЕКТИВНІШИМ І НАЙШВИДШИМ З ТОЧКИ ЗОРУ ВРЕГУЛЮВАННЯ БУВ КОНФЛІКТ У ХОРВАТІЇ»

— Який із опрацьованих вами та колегами конфліктів було врегульовано найшвидше і скільки це зайняло часу?

— Найефективнішим і найшвидшим був конфлікт у Хорватії. Він фактично почався 1991 року, його гаряча стадія мала місце до 1995-го, а потім до 1998-го — тривала політична складова врегулювання. Проте в цьому разі є безліч «але». Світова спільнота дуже негативно поставилася до того, що Хорватія більшість своїх територій повернула військовим шляхом, незважаючи на те, що вони перебували в межах визнаних ООН кордонів. Одна деталь: Хорватія змогла розпочати європейську інтеграцію лише після того, як влада країни погодилася віддати під міжнародний суд усіх своїх видатних воєначальників. Вони всі пішли в Гаагу під трибунал, спочатку були засуджені, і лише перед тим, як Хорватія стала членом ЄС, їх виправдали. Більше того, хорвати зробили досить багато політичних компромісів щодо своїх опонентів.

«НАТО В НАЙБЛИЖЧОМУ МАЙБУТНЬОМУ НЕ ВТРУЧАТИМЕТЬСЯ»

— Як змінилися конфлікти і методи їх урегулювання з плином часу?

— Зараз точно зрозуміло, що НАТО в найближчому майбутньому не втручатиметься військовими силами в Європі, як це відбулося під час конфлікту в Косово. Тоді НАТО проводило операцію проти Югославії без санкцій ООН. Втрутившись, вони зупинили війну, сторони дійсно домовилися і досягли мирного врегулювання, однак сама операція була дуже неоднозначна. Нинішні миротворці НАТО там діють уже з офіційним мандатом ООН, але зосереджені лише на гуманітарних питаннях. Інший важливий висновок: миротворці ООН у Європі ще довго не братимуть участі в урегулюванні, доки триває гаряча стадія конфлікту. Якраз у Боснії миротворці мали охороняти зони безпеки, де збиралися біженці, але виявилося, що коли на них буде нападати армія з важкою технікою, а не окремі терористи, то у миротворців немає механізмів, щоб воювати з такими масштабними силами. Саме тому сталася трагедія в Сребрениці, де було вбито вісім тисяч мусульман, бо миротворці ООН нічого не змогли вдіяти. Бачу, як багато українців думають, що миротворці втручатимуться у бойові дії — ні, вони просто підуть. Миротворці можуть підтримувати мир, якщо сторони хочуть миру і є мала непідконтрольна частка, де потрібно працювати, тоді вони ефективні. Це небезпечна ілюзія захисту для нас.

«ЖОДНІ ІНШІ СИЛИ НЕ ЗМОЖУТЬ ПРИМУСИТИ СТОРОНИ ДОСЯГТИ ВРЕГУЛЮВАННЯ»

— Які найголовніші висновки ви зробили для себе за час написання та дослідження розділів інших авторів?

— По-перше, врегулювання можливе тільки тоді, коли обидві сторони погодяться на нього. Жодні інші сили не зможуть примусити сторони досягти врегулювання. У тій же історії з Косово НАТО примушували до миру, але політично конфлікт не врегульовано досі. Ніякий тиск, санкції (мотивуючий засіб, який підштовхує до врегулювання) не спрацюють, доки в умах людей не буде бажання. По-друге, шлях урегулювання — це шлях компромісів, менше йдуть на поступки лише ті сторони, які попередньо одержували військові перемоги. У Сребрениці зараз сербська влада, бо серби захопили це місто. Хорватії вдалося мирним шляхом повернути частину території, бо попередньо хорвати перемогли під час бойових дій.

«МІНСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ Є МИРНИМ ПЛАНОМ, ЯКИЙ ЗОВСІМ НЕ СХОЖИЙ НА ЖОДЕН МИРНИЙ ПЛАН У ХОРВАТІЇ»

— Сьогодні говоримо про конфлікти в розрізі Балкан: Україна піде умовним шляхом Хорватії чи Косово?

— Мінські домовленості є мирним планом, який зовсім не схожий на жоден мирний план у Хорватії, однак більше схожий на мирний план, який було запропоновано сербським районам на півночі Косово. Здебільшого, повторюються домовленості, що їх здобули Косово — Сербія за посередництва ЄС, з наданням особливого статусу сербським регіонам на півночі. Європейці думали, що коли Косово надасть особливий статус і врегулює ситуацію з територіями, де проживають серби, то Сербія теж погодиться на те, що контролюватиме саме цю територію й на інші не претендуватиме. Сталося інакше: Конституційний суд Косово визнав, що це суперечить Конституції республіки, а серби не дуже підтримали ідею, бо вважають, що їхній державі належить усе Косово.

«Є ВСІ ОЗНАКИ, ЩО НА ДОНБАСІ БУДЕ ЗАМОРОЖЕНИЙ КОНФЛІКТ, А ПОВЕРНУТИ КРИМ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ НАВРЯД ЧИ ВИЙДЕ»

— Яким є ваш особистий прогноз щодо врегулювання конфлікту в Україні?

— Вірю, що в найближчому майбутньому є шанс припинити гарячу фазу конфлікту, досягнувши тривалого перемир’я. Стосовно повноцінного врегулювання, бачимо всі ознаки того, що це буде заморожений конфлікт, який невідомо скільки триватиме. У Придністров’ї ніби немає конфлікту, але це територія з особливим статусом де-факто, і хоч там дуже давно ніхто не стріляє, важко назвати цей конфлікт урегульованим. Усі експерти зараз кажуть, що ситуація Донбасу схожа на Придністров’я. Стосовно Криму взагалі нічого не можна сказати, бо ніде не було прикладу, щоб велика держава з ядерним статусом захопила й утримувала так довго територію, хіба що можна згадати Кіпр. Однак там є теж неприємний для України вихід. Кіпр просто вступив у ЄС, маючи неконтрольовану територію, й обидві частини країни існують у паралельній реальності. Швидко повернути Крим — завдання важливе, однак реалізувати його найближчим часом навряд чи вийде. Адже перш ніж розв’язувати проблему, треба її визнати. Пам’ятаймо, що перемагає більш сильний та завзятий. Той, хто готовий стояти за своє до останнього.