Вічно живі

Все розпочалося 1922 року, коли двоє англійців — єгиптолог Говард Картер і археолог-аматор лорд Джордж Карнарвон виявили поховання фараона Тутанхамона (XVIII династія Нового царства, правив у 1332—1323 до н. е.) в «Долині царів» у Єгипті. В гробниці збереглися предмети побуту, коштовності, одяг, письмове приладдя, а також прикрашений бірюзою саркофаг із чистого золота масою 110,4 кг із муміфікованим тілом правителя. Наука доти не знала настільки повного зібрання артефактів 3000-річної давнини, тож знахідка Картера і Карнарвона стала археологічною сенсацією. Саме з цієї події бере початок світова «єгиптоманія», невід’ємною частиною якої є міф про «прокляття фараонів»: мовляв, майже всі, хто розкривав поховання Тутанхамона, передчасно померли. Звичайно, це чиста байка, але настільки ефектна, що її обговорювали ще не один десяток років, навіть у СРСР

Кіно не могло оминути настільки вдячний матеріал. Результатом стало народження сталого сюжету про ожилу мумію, котра вбиває всіх, хто потривожив її спокій, і воює проти групи сміливих археологів та авантюристів.

Перша чорно-біла «Мумія» (1932 р.) випущена голлівудською студією Universal. Згідно з сюжетом, в 1921 році археологічна експедиція Британського музею виявляє в Єгипті саркофаг із мумією жерця Імхотепа (його грає легенда фільмів жахів — Борис Карлофф) і закритий ящик, на якому написано попередження про прокляття тому, хто відкриє його. Таки відкривають — з фатальними наслідками. Фільм насичений непоганими, як на той час, спецефектами, однак найпереконливіший там сам Карлофф — сухорлявий, зловісний, істинно древній мрець з моторошним поглядом.

Успіх «Мумії» дозволив Universal випустити п’ять фільмів-продовжень, однак справжнє перенавантаження сталося в 1999-у. В «Мумії» Стівена Соммерса дія відбувається в 1923 році. Американський шукач пригод Рік О’Коннелл (Брендан Фрейзер) приїздить з красунею-бібліотекаркою Іві (Рейчел Вайс) і її братом Джонатаном (Джон Ханна) у місто мертвих Хамунаптру. Звичайно, вони знаходять магічний сувій й випадково пробуджують до життя Імхотепа; останній прагне оживити свою кохану Анк-су-намун, а найкраще для оживлення підходить саме Іві.

Соммерс далеко відійшов від оригіналу, але майстерно врівноважив всі необхідні компоненти, доповнивши пригодницьку фабулу елементами фільму жахів і комедії, а чудову гру головних акторів — захоплюючими спецефектами. Не дивно, що «Мумія»-1999 принесла подвійний прибуток у прокаті та породила безліч продовжень.

2012 року Universal Pictures оголосила про перезапуск циклу. Режисером обрали продюсера Алекса Куртцмана. У головних ролях знялися Том Круз, Софія Бутелла, Рассел Кроу й Аннабелль Уолліс.

Автори створили нову історію, застосувавши свого роду гендерну інверсію. Тепер до життя рветься мумія-жінка, давньоєгипетська принцеса Аманет (Бутелла), а об’єктом її домагань стає торговець краденими артефактами Нік Мортон (Том Круз), якого вона хоче зробити своїм вічним обранцем, вчинивши ритуальне вбивство. У справу втручається також очолювана героєм Рассела Кроу секретна організація, яка «бореться зі злом» по всьому світу, тобто бере на замітку будь-яку чортівню і вживає заходів

До дотепності Соммерса Куртцману далеко, тож замість сміху він акцентував страх і трюки. Під орудою Аманет діє ціла армія агресивних зомбі, атмосфера в початкових епізодах досить зловісна, що апелює швидше до картини 1933 року. Гламурно-позитивне обличчя Круза, втім, не дуже підходить для жахів, але цілком прийнятно для мордобійного бойовика, в який «Мумія» трансформується в другій половині. Те, на чому тримається ремейк — це захоплююча дія і вчергове вдосконалені спецефекти. Ще одна новація — відчутний присмак коміксу (чого варта лише раптова поява вічно популярного доктора Джекіла з його роздвоєною особистістю). Час, коли моду задають Капітан Америка й Бетмен із Суперменом, вимагає відповідних рішень.

Автори залишають відкритий фінал — явно намічається продовження. Буде воно кращим або гіршим — зараз сказати неможливо, але одне точно зрозуміло: тепер у покоління 2010-х є своя мумія та свій Єгипет. У доволі інфантильній версії, втім. Але дорослішати ніколи не пізно.