«Революція» у... театрі
Як попит на нову драматургію змушує режисерів шукати нетривіальні шляхи відображення сучасності — досвід вінничан
Нагадаємо, раніше глядачі дорікали керівництву Вінницького музично-драматичного театру ім.Садовського, що у репертуарі мало експериментальних сучасних постановок. Нині публіка прагне новаторського прочитання, виразних форм і психологічного проживання долі кожного героя. Створити нову драматургію у Вінниці намагається Тарас Мазур, знаний режисер, якого театрали називають «королем епатажу» (див. «День» № 59 від 2 квітня 2014 р.). Цей митець із Криму через його проукраїнські погляди і переслідування російські правоохоронців, вимушений був звільнитися із Севастопольського драмтеатру, шукати роботу...
— Коли розпочався Майдан, я часто їздив до Києва. Це викликало шквал критики від колег. У Севастополі навіть запускали чутки, що я координатор «Правого сектору» у Криму. Далі мою історію ви, напевно, знаєте, бо про це багато писали у пресі... Одразу після окупації Криму по мене прийшли на роботу, вивели на очах у всього колективу, кілька годин возили з мішком на голові в машині, влаштовували допити і цілі вистави з розмахування ножем та зброєю. Після такого особливого бажання залишатися у місті у мене не було... Навіть зараз, хоча у Криму живе мій чотирнадцятирічний син і колишня дружина (ми розлучилися на тлі цих обставин), на півострові я більше не був, — розповідає Тарас МАЗУР. — Після переїзду на материк найгостріше постало питання працевлаштування. Попри те що багато театрів мене знали, вакансій ніде не було. До Вінниці я потрапив завдяки Лесю Танюку, тодішньому голові НСТДУ (світла йому пам’ять!). Я попросив його про допомогу. Лесь Степанович почав обдзвонювати усі театри, рекомендуючи мене, як режисера. Хоча ми були особисто мало знайомі. І коли я заїкнувся: «А може, Вінниця? Я звідти родом!». Він подзвонив директору театру і мене взяли. Рік працював за угодою. Тепер у штаті...
«НЕ ШАРОВАРНА ІСТОРІЯ ПРО УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО»
На вінницькій сцені Тарас Мазур поставив уже п’ять вистав, різних за жанрами. Однією з перших став «Народний Малахій» за однойменною п’єсою Миколи Куліша. Режисер творчо підійшов до спадщини видатного драматурга. Зберіг сюжет, але знайшов такі ходи, які дозволяють дивитися виставу на одному диханні. Вирізняють постановку Т. Мазура його «хуліганські фішки» і глибокі деталі. Він розставив акценти. Вистава для тих, хто не шукає легких шляхів. Актуальний підтекст змушує задуматися над вічними істинами навіть скептиків.
— Коли ми працювали над «Малахієм», я намагався докласти максимум зусиль, щоб це була не шароварна історія про українське село, а актуальне прочитання про речі і проблеми суто українські, які близькі нинішньому глядачеві. Мій «Малахій» не асоціюється з темою колишнього села, він живе зараз, разом з усіма, — переконує Тарас Мазур. — Я прагну, щоб театр залишався мистецтвом, а патріотична тема підіймалася у кожній виставі! Вона також має бути присутньою в усіх інших сферах, галузях і виданнях. На мою думку, театр повинен бути вищим хоча б на крок, і глядач має тягнутися за ним. Не скажу, що кожен регіональний театр відповідає цьому, але у вінницькому мені комфортно працювати через те, що немає диктату зверху, головне «щоб люди ходили», це дає можливість для експериментів...
«ДО ХУДОЖНЬО-АСОЦІАТИВНОЇ РОК-ОПЕРИ ГОТОВІ»
Одним із таких експериментів Тарас Мазур називає рок-оперу «Біла ворона», над якою він зараз працює. Це одна з аншлагових постановок театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв». Її головна тема — подвиг французької дівчини Жанни д’Арк, яка очолила свій народ у визвольній боротьбі проти англійського поневолення під час Столітньої війни... У постановці Т. Мазура ця історія прозвучить по-новому і асоціюватиметься з українськими героями Революції Гідності.
— Нагадаю, текст рок-опери написав поет Юрій Рибчинський, а музику Геннадій Татарченко. Я хотів її ставити ще два роки тому, коли підтекст був заточений, як лезо. Майдан дав героїв і суспільне заохочення, а потім почався певний спад, коли міфи розвінчали, а героїв стали антигероями. Історія «Білої ворони» — Жанни д’Арк, яка була піднесена суспільством і ним же знищена, тоді була актуальна, але через технічні моменти постановку відтермінували. Тепер до художньо-асоціативної рок-опери всі у театрв готові. Це своєрідний виклик і для акторів, і для художників, і для мене, як режисера. Вистава матиме складну декорацію, буде побудовано сцену на сцені. Обіцяє здивувати підсвітка і звукові моменти. Це складна робота, — каже Тарас Мазур. — Ми живемо в надзвичайно цікавий час, який змушує, експериментувати. Театр може бути різним, але він однозначно мусить залишатися революційним. І, напевно, саме цього й бракує регіональним театрам — гостроти, впевненості, епатажу. Багато закладів на межі виживання, і актуальним залишається питання — мистецтво має йти на потребу глядачеві, чи мистецтво повинно тягти глядача за собою. Ми живемо у часи змін і схожі на Малахія, який заблукав у трьох соснах. А все через те, що не маємо орієнтирів у мистецтві. Вже ніби не там, де були, але ще не знаємо, чого шукаємо».
Змінювати треба не лише театр, а й глядача, який все ще віддає перевагу розважальним виставам. Постановка «Білої ворони» це не лише виклик для акторської трупи, а й для шанувальників театру. Чи зуміють вони відшукати асоціативні ряди і знайти відображення сучасних подій в історії Жанни д’Арк? Відповідь дізнаємося після прем’єри...
