Земля зробить українців багатими, якщо...

У статті «Українське... «ЕЛЬДОРАДО» («День», 7 — 8 вересня ц. р.) і в моєму актуальному інтерв’ю з Аллою Дубровик-Роховою («День», 5 липня ц. р. «Українці — мільйонери!») розкрито деякі основні напрямки прогресу та успіху українського суспільства, шляхом звершення земельної реформи як нової парадигми, — в усьому просторі «Національної земельної комори» України, що випливають із нереалізованих дотепер норм Конституції України.

Адже причиною бідності переважної більшості українців є також системна монопольна експлуатація за аналогом російських олігархічних кланів — землі та її природних ресурсів як начебто — власних... Хоча фактично де-юре — (конституційно) вони є виключною власністю всього українського народу — основним національним багатством і головним капіталом нації, що перебуває під особливою охороною держави.

І тому в Україні існують злочинні схеми й різноманітні афери з вугіллям, газом, алюмінієм, залізною, мідною та іншими рудами, будівельними матеріалами, бурштином — усіма, без винятку, корисними копалинами та привабливими земельними ділянками...

Наприклад, нав’язується суспільству спотворена думка про «дешевий природний газ» для громадян за ціною собівартості видобування, а для всіх інших, зокрема підприємств, — за ринковою. Постає запитання: чи всі громадяни України (співвласники добутого газу, який є загальнонаціональною власністю) — в однаковій мірі його споживають?... Звичайно, — ні! Зокрема, я (як і більшість киян) користуюся електроплитою... Хтось гріється і варить їсти, спалюючи дрова, солому, вугілля, торф, — використовує сонячну чи вітрову енергію... Тож чому частина громадян має мати вигоду за рахунок інших, сприяючи корупційній складовій?!

Щоб цього не відбувалося, в цивілізованому світі сповна сплачується рента (частка, що належить нації) за використання всіх природних ресурсів як природних об’єктів, у тому числі за газ, величина якої становить різницю між ринковою ціною на конкретний природний ресурс і затратами на його використання (видобування) і транспортування до ринку збуту (при рентабельності — до 10%).

При цьому діє державна регуляторна політика, за якої всім неплатоспроможним громадянам (сім’ям), у тому числі тим, що використовують газ за ринковою ціною, компенсуються витрати на комунальні послуги. У нас також почали дотувати бідніших — доки не зростуть їхні доходи (зарплати й пенсії).

ОСНОВНІ РЕНТОУЗГОДЖУВАЛЬНІ ПРИБУТКИ (ДОХОДИ) У ВИГЛЯДІ ЧОТИРЬОХ РУШІЙНИХ ІНТЕРЕСІВ (R) / РОЗРОБЛЕНО АВТОРОМ

Доречно відзначити, що приміром, якщо в 1995 — 1996 роках в Україні сплачувалась земельна рента за кожну тисячу кубометрів видобутого природного газу — 23 дол. США, то відповідно в 1999—2000 роках ця цифра становила лише 5          дол. США, а в даний час (2018) — по 237 грн (8,5 дол. США) за 1000 кубометрів газу, який залягає на глибині до 5000 м, та — 118,5 грн (4,3 дол. США) — понад 5000 м.

Подібне відбувається — з лісами, площа яких займає понад 10 мільйонів гектарів. Торгують не лише кругляком як дровами — за валюту, а й знищують природні деревостани, руйнуються цілісні екосистеми.

Не кращий стан — з родючими ґрунтами, де інтенсивно експлуатується за безцінь понад 20 млн гектарів ріллі. Як наслідок, агробізнесові структури, в тому числі з іноземним капіталом — відкладають в офшорах мільярди доларів — знищуючи природну родючість ґрунтів і агроландшафти. При цьому селянам радять продати земельні паї.

Значні еколого-економічні та бюрократичні проблеми — з водою — землями під забудовою, смітниками, природно-заповідним фондом, рекреаційними, оздоровчими та іншими землями.

Через це щорічні збитки, заподіяні українському народу, сягають у загальному — в більш ніж 140 млрд дол. США.

Проте найбільшою небезпекою слід вважати намагання псевдополітиків переписати норми Конституції України, зокрема щодо позбавлення прав власності українського народу на своє основне національне багатство.

Щоб не допустити цього і звершити комплексну земельну (земельно-ресурсну) реформу в Україні як нову парадигму, що ляже в основу побудови Нової України, необхідно, насамперед, свідомим і небайдужим українцям, особливо молоді, згуртуватися навколо ідеї «Національної земельної комори України», розірвати пута «всезнайства» і «гетьманства» й одержати перемогу.

Разом з тим потребує звільнення існуючого інформаційного простору та мізків, перш за все, малоосвічених, збіднілих та безправних громадян-виборців від фальшу, перекручувань, брехні, свавілля і маніпуляцій (включно з передвиборчими «масками-шоу»), що плекають «чорну» ненависть до всього проукраїнського і спонукають міфічно повірити в різноманітні вигадки «русского мира», мовляв: «заживемо по-новому», не змінюючи схем безкарної експлуатації основного національного багатства України — за безцінь.

Головною зброєю для перемоги цієї біди мають стати правдиві знання громадян про свої конституційні права «на землю» і «на владу», що є нормами прямої дії, — та щира віра в реальні можливості, які нададуть їм непоборну силу і волю до єднання та прогресу.

Цьому слугуватиме й інституалізація згаданих конституційних норм як невід’ємна складова здійснення земельної реформи, а не просто «завершення» колгоспно-радгоспної «деколективізації», що призвела до знищення селянства й деградації сільських територій. Одночасно відбуватиметься реальне утвердження права власності всіх громадян на об’єкти нерухомості, включаючи сформовані земельні ділянки за їхнім господарським призначенням, — без корупції і зволікань. Такий процес має бути обов’язковим і повинен стати основним стрижнем державотворення.

Важливо усвідомити, що право власності чи оренди земельних ділянок — це не лише набуття прав та обов’язків — на користування природними об’єктами і — на здійснення різноманітної господарської діяльності, а й на споживання природних властивостей екосистем, ландшафтів і різноманітних природних комплексів та об’єктів за межами таких ділянок. Внаслідок чого з’являються і надаються відповідні екосистемні послуги.

Головне, що в процесі всіх цих відносин діятиме прогресивний алгоритм земельного капіталу (його складових), який узгоджуватиметься з вимогами збереження чистоти довкілля, диференціюватиметься на користь всіх учасників земле— і природокористування й віддзеркалюватиметься у вигляді чотирьох основних рентоузгоджувальних прибутків (доходів) як рушійних інтересах (R) (малюнок).

Ці прибутки взаємопов’язані між собою, всіма учасниками, які використовують і споживають природні ресурси, і державою. Механізми визначення та їхнє функціонування мають бути основними складовими суспільно-економічних відносин, особливо при формуванні, генеруванні та реалізації нової програми національної безпеки й оборони.

На такій же основі повинна ґрунтуватися комерціалізація внутрішньої політики в Україні, дотримуючись вимог загальнонаціональних інтересів, — не лише стосовно гірничо-видобувної промисловості, яка охоплює в основному вичерпні природні ресурси, куди включають більшість корисних копалин (руди, вугілля, нафта, горючі сланці, мінеральні будівельні матеріали тощо), аграрного виробництва яке пов’язане з відтворювальними природними ресурсами (в основному ґрунтами), архітектурно-будівельного освоєння територій та інших процесів, але й щодо — оздоровчих, рекреаційних, туристичних, естетичних, видових та інших потреб як цінностей і чинників, які посідають неабияке значення для життєдіяльності всіх нас і гостей.

Очевидним є й те, що законне природокористування має бути платним для всіх і мають діяти прозорі механізми отримання прибутків в інтересах громадян України на національному, регіональних та місцевих рівнях. При цьому будь-які преференції мають бути відсутні, а надходження від першої рентної складової не повинні «проїдатися», як це відбувається зараз із мізерним земельним податком (рентними платежами, орендною).

Окреслені прибутки (доходи) внаслідок використання природних об’єктів мають стати головним надвагомим і незамінним джерелом формування безповоротного (не позиченого) загальнонаціонального інвестиційного капіталу і гарантом доступних дешевих кредитних ресурсів — лише для учасників пропонованої реформи.

Для цього слід ідентифікувати всі природні об’єкти права власності народу як природні ресурси та їхні властивості (кількісні, якісні показники всіх категорій земель), що перебувають у межах і за межами конкретних земельних ділянок, у землі, воді й у повітряному просторі, а також визначати частку їхньої вартості й цінності, яка проявляється в об’єктивній і справедливій кінцевій ціні товару — продуктів, продукції, послуг (включаючи транзит і частоти), добутих корисних копалин тощо.

Під час реалізації всіх цих кроків найперше виникне потреба реформувати чинні державні інститути, утворивши (у межах наявної штатної чисельності) нову позавідомчу національну земельну установу України подібно до Національного банку України.

Передбачається, що кошти від права на загальнонаціональну власність, які надходитимуть до бюджету Національної земельної установи України, мають зараховуватися на спеціальних рахунках у таких пропорціях: на національному рівні — 30%; на обласному рівні та Автономній республіці Крим — 10%; на районному (у розрізі рад базового рівня) — 60%, а із територій міст обласного підпорядкування, міст Києва і Севастополя — у пропорціях: на національному рівні — 40%; на рівні міст (у розрізі рад базового рівня, якщо такі існуватимуть) — 60%.

Переконаний, що без повноцінної інституалізації згаданих конституційних норм годі нам очікувати «земельного прогресу» і сподіватися, що Україна відбудеться як унітарна, суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, в якій забезпечуються права і свободи всіх громадян та гідні умови їхньої життєдіяльності.

І невеличка аксіома — як застереження. Всі ті, хто «смачно» підбурює суспільство, частіше — перед виборами, до безплатності (дешевизни) використання землі та її природних ресурсів — основного національного багатства і головного капіталу нації, в тому числі й газу, замість того щоб пропонувати реальні шляхи зміцнення конституційного ладу в Україні і зростання добробуту українців, — фактично прагнуть запустити свої злодійкуваті руки в нашу «Національну земельну комору».

Особливо небезпечним вбачається допуск до формування державної політики в Україні будь-якої «Української Пандори» зі скринькою «русского мира — на «окраине», який щедро фінансується російською владою, в тому числі за рахунок пограбованих національних багатств, які справедливо належать росіянам та іншим поневоленим народам на території Російської Федерації.