П’ять «але»

Прийнятий законопроект «Про фінансову реструктуризацію» № 3555, за своєю суттю є дуже неоднозначним. З одного боку — він потрібен. Потрібен як для суб’єктів господарювання, які внаслідок фінансової кризи потрапили в скрутне становище, так і для банків, які зможуть «покращити» свої економічні нормативи. Адже, як свідчить статистика Національного банку, частка простроченої заборгованості становить 23,5% (щодо юридичних та фізичних осіб).

Законопроектом, зокрема, визначаються питання взаємовідносин між кредиторами та боржником під час проведення процедури фінансової реструктуризації; проведення безпосередньо процедури фінансової реструктуризації — визначення кредиторів, обсягу зобов’язань, що підлягають реструктуризації; умови провадження господарської діяльності боржником та отримання ним фінансування під час фінансової реструктуризації тощо.

Серед позитивних новацій законопроекту можна назвати також те, що процедура реструктуризації добровільною. Вона, як вказувалося вище, передбачатиме, в тому числі здійснення низки надзвичайно важливих для суб’єктів господарювання заходів  — перегляд строків погашення кредитів, відсоткових ставок за користування кредитами, зміни валюти кредиту, можливість прощення частин боргу чи отримання від кредиторів нового фінансування для стимулювання діяльності боржника тощо.

З іншого боку, новоприйнятим законом, хоч і декларується виключно позитивні наміри в роботі кредиторів та боржника, визначено кілька новацій, які можуть бути неоднозначно витлумачені — як то:

•  не до кінця залишається зрозумілим питання, як визначатиметься «перспективність господарської діяльності», і що мається на увазі під таким визначенням, оскільки кредитори в гонитві за максимально швидким отриманням прибутку можуть не зважати, наприклад, на соціальні аспекти діяльності боржника; або ж, що в кінцевому випадку реструктуризуватиметься — господарська діяльність, активи боржника чи його грошові зобов’язання;

•  можливість зміни керівника та/або органів управління і контролю боржника, чи то зміну корпоративного управління боржника. І хоча законопроектом визначається можливість вчинення таких дій шляхом проведення відповідних переговорів, досягнення домовленостей, існує певний ризик щодо «поставлення» боржника у невигідні для нього умови. Особливо ризиковим це стосуватиметься питань фінансової реструктуризації боржників — суб’єктів господарювання державного сектору економіки;

•   існування паралельно різних механізмів щодо фінансового оздоровлення  боржника — санації, що визначено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та фінансової реструктуризації відповідно до новоприйнятого Закону (остання процедура, завдяки можливості і корегування економічних  нормативів, може тлумачитися як більш прийнятна та цікава для банків) та може виступати додатковим чинником виникнення конфлікту інтересів між боржником та кредитором (зокрема, законом заздалегідь визначено, що «малі» кредитори змушені будуть погоджуватися на умови (з окремими виключеннями), які висуватимуть «великі» кредитори);

•   залежність спостережної ради (що є координаційним органом з питань організації та проведення процедури фінансової реструктуризації) через її секретаріат від зовнішнього фінансування (коштів суб’єктів господарювання, фізичних осіб, міжнародних фінансових організацій у вигляді безповоротної фінансової допомоги, грантів, дарунків тощо — при цьому відсутнє обмеження, що таке фінансування не може бути здійснено кредитором/боржником чи пов’язаними з ними особами). А це є певним корупційним ризиком;

•   неоднозначність застосування і незакінченість термінології тощо.

Таким чином, позитивність чи негативність прийнятого Закону України «Про фінансову реструктуризацію», у разі підписання його Президентом України, визначатиметься виключно добросовісним відношенням один до одного кредиторів та боржників.