Фермер на... мільйон

Останнім часом питання енергозабезпечення, зокрема у с/г, набуває все більшої актуальності. Ціни на природний газ щороку підвищуються, і ця тенденція триватиме й надалі. У сучасних умовах загальновизнаним фактом є те, що спалювати сухі відходи сільськогосподарського виробництва для отримання тепла в 2,5—5,0 разів вигідніше, ніж використовувати газ. Солома зернових культур у вигляді солом’яних тюків, різки або гранул (пелет) є хорошим енергоносієм. За своєю теплотворною здатністю спалювання 2,34 кг соломи рівнозначне спалюванню 1 м3 природного газу. Але її використання для задоволення енергетичних потреб промислових підприємств, ферм або елеваторів обійдеться їм утричі дешевше порівняно з природним газом.

Солома є побічним продуктом вирощування різних сільгоспкультур, насамперед — зернових. Площа в Україні під зерновими становить майже 14 млн га, і в кінцевому результаті їхнього вирощування, окрім основної продукції, щороку отримують 78—95 млн т соломи (і ця кількість із підвищенням урожайності різних зернових культур із року в рік зростає). Про одне з таких підприємств, яке щороку вирощує понад тисячу гектарів зернових і 10 років як не спалює солому — в ексклюзивному матеріалі «Дня» з полів Черкащини...

Агрофірма «Базис» обробляє понад 4 тисячі гектарів в Уманському і Христинівському районах Черкаської області, займається тваринництвом, садівництвом, дає роботу 180 працівникам та сплачує до бюджету об’єднаної територіальної громади щороку понад 6 мільйонів гривень.

Господарство має невелику свиноферму, продукцію якої постачає на переробку місцевій компанії «Агропромресурси», утримує 800 голів великої рогатої худоби, включаючи 300 голів дійного стада. Сировину забирає «Люстдорф», а м’ясо — комбінати Вінниччини.

В обробітку компанії зараз 4036 гектарів. Але розширюватись компанія не збирається.

«І питання не в тому, що зараз несприятлива економічна ситуація в країні, — каже власник — Володимир Олексійович ОСАДЧИЙ. — На мою думку, гігантоманія ні до чого хорошого не призведе. Це стосується як ефективності виробництва, так і соціальної сфери на селі. Максимум — 4—5 тисяч гектарів. Цього достатньо для того, щоб працювати ефективно, купувати техніку, мати тваринництво. Це добре і для людей. Наведу приклад двох сіл, куди зайшов агрохолдинг. Через два роки вони залишилися без ферм, без техніки, а люди — без роботи. І таких прикладів в кожному районі набереться. Або ще приклад: кілька років тому один з агрохолдингів, який обробляє 70 тисяч гектарів, виділив на соціальну інфраструктуру сіл 700 тисяч гривень. Десять гривень з гектара! Ми ж в той же рік витратили 600 тисяч гривень, обробляючи 4 тисячі гектарів. Хто не живе в селі, тому байдуже, чи є там робота і що в школі чи лікарні робиться.  Зі своїх пайовиків я відсотків вісімдесят знаю в обличчя і мінімум раз на місяць зустрінуся. Я знаю, хто народився, одружився, хто виходить на пенсію чи кого в лікарню треба завезти. І не просто знаю. Якщо наш працівник іде на пенсію, він обов’язково отримає грошову винагороду. Якщо хтось з пайовиків помер, господарство на похорон виділить допомогу та забезпечить транспортом. Може це й неправильно, але я не контролюю, як хлопці жнивують. Вони знають: якщо будуть добре працювати, то й зароблять відповідно. До того ж, кожному кажу: якщо потрібно щось, то звернися до мене. Якщо треба орендну чи заробітну плату виплатити наперед, чи допомога якась, ніколи не відмовляємо».

Агрофірма «Базис» має повний цикл по виготовленню брикетів із вологої соломи — від вирощування зернових до збирання соломи і, власне, лінії виробництва на обладнанні польської фірми « Asket». Сировиною є солома озимих, ярових, бобових культур. Керівник фермерського господарства Володимир Олексійович Осадчий, вбачає у використанні альтернативного виду палива великі перспективи як для свого господарства, так і для країни в цілому і називає свої «солом’яні брикети» жартома «дровами».

Ми познайомилися з Володимиром Олексійовичем під час ознайомчого туру, організованого ПРООН у межах реалізації проекту популяризації енергозбереження та розвитку альтернативної енергетики в Україні. Володимир Олексійович мав якраз мав «похвалитися» своїми лініями з виробництва солом’яних брикетів. Звичайно, побачити абсолютно технологічну лінію облаштовану в приміщенні колишнього корівника, зведеного ще за радянських часів, вражає. Але ще більше вражає історія фермера, який все це звів і впроваджує.

У ГРОМАДІ НА ВІСІМ СІЛ — ЧОТИРИ ТАКІ ФУТБОЛЬНІ СТАДІОНИ. АГРОФІРМА ОСАДЧОГО ВКЛАЛА У ФУТБОЛЬНЕ ПОЛЕ МІЛЬЙОН ГРИВЕНЬ

ФУТБОЛ. ВОЛЕЙБОЛ... КЕГЕЛЬБАН

У Кочубіївці Володимир Осадчий — понад 30 років, відтоді як прийшов сюди з новеньким інститутським дипломом. У кризу 1990-х не допустив руйнації, наростив потужності. Його ФГ «Агрофірма «Базис» — одна з найміцніших у регіоні. Орендує землі у трьох селах — Городецькому, Кочубіївці Уманського і Вербуватій Христинівського районів. Відтак Осадчий вважає своїм обов’язком дбати про соціальний розвиток «у трьох напрямках».

Старовинна козацька церква, парк на шкільному дворі та «міні-Софіївка» довкола кафе «Гармонія». Має село навіть кегельбан і сучасний футбольний стадіон.

Кочубіївський стадіон названий, як і господарство, — «Базис» — не перший соціальний проект спортивного профілю, ініційований Осадчим. Закладали спортбазу в Городецькому. Футбольне поле, роздягальні, душові — все як належить. Для малих — майданчик для міні-футболу. Городецьке — село приміське, сюди половина Умані почала їздити.

«Я вже не дивуюся, якщо день починається з дзвінка сільського голови, директора школи з проханням допомогти відремонтувати щось у дитячому садку чи ФАПі, надати транспорт для перевезення учнів. Не відмовляємо. Взяли на себе також постачання води в двох селах. Люди за це символічні 15 гривень на місяць платять. Торік купили 150 тонн асфальту, щоб автодори провели ямковий ремонт дороги Умань — Верхнячка. У Кочубіївці допомогали в будівництві храму та ремонті будинку культури. По останньому з владою домовлялися витрати коштів 50 на 50, але фактично вийшло 20 на 80 з нашого боку. Найбільша інвестиція — в тій же Кочубіївці зробили реконструкцію школи з добудовою спортзалу площею 960 квадратних метрів. У Черкаській області такого спортзалу в школах точно немає. У нових кабінетах зараз навчаються учні початкових класів. Також є велика спортивна зала. Все це нам обійшлося в 5 мільйонів гривень», — говорить Осадчий.

ІЗ 12.00 ДО 23.00 ГОД. 4 ДОРІЖКИ. НЕВЕЛИЧКЕ КАФЕ. НА ДРУГОМУ ПОВЕРСІ — 6 ГОТЕЛЬНИХ НОМЕРІВ. 2 ЛЮКСИ І ЧОТИРИ НОМЕРИ-СТАНДАРТ. І КОНФЕРЕНЦ-ЗАЛ. АЛЕ ЦЬОГО ВЖЕ НЕ ВИСТАЧАЄ... ГОДИНА ГРИ В БОУЛІНГ — 80 ГРИВЕНЬ

Крім футбольного стадіону в Городецькому, агрофірма взяла на себе реконструкцію стадіону в сусідній Кочубіївці. Утримує «Базис» і дві волейбольні команди. «Для нас головне — масовість, щоб молоді було цікаво в селі, щоб хлопці і дівчата не ходили по барах, а проводили час у спортзалі чи на стадіоні», — розповідає Осадчий. Додає: і сам любить спорт, і досі час від часу бігає за команду ветеранів. «Майстер-класи даємо молодим. Бо вони тільки ногами грають, а ми на полі ще й головою думаємо», — посміхається.

Щороку агрофірма Осадчого сплачує до бюджету громади 6 мільйонів гривень. Ще стільки ж вкладає у соціальний розвиток села як меценат. «Торік — близько п’яти мільйонів гривень, цього року піде більше. Не хочу хвалитися, але зараз ми виконуємо відсотків тридцять того, що повинні робити держава і місцева влада в селах», — розповідає Осадчий.

На запитання, чому він це робить, Володимир Олексійович сміється, і відповідає: «Був у рідному селі на стадіоні, де колись з братом варили ворота, а сьогодні там стоянка для машин і трава по коліна. В селі є молодь, але ніхто не думає, як її організувати, зробити так, щоб молоді люди не спивалися, або не їхали в місто чи за кордон на заробітки. У мене є можливість робити це, тому роблю».

УЖЕ 10 РОКІВ СОЛОМУ НА ПІДПРИЄМСТВІ, ЯКЕ ОБРОБЛЯЄ 4 ТИСЯЧІ ГЕКТАРІВ, НЕ СПАЛЮЮТЬ. НАТОМІСТЬ 80% ВСЬОГО «УРОЖАЮ», ЩО НИЖЧЕ КОЛОСКА, ПРЯМО З ПОЛЯ ЗАБИРАЄ ПІДПРИЄМСТВО, ЯКЕ ВИГОТОВЛЯЄ ПЕЛЕТИ. РЕШТУ — КОМПАНІЯ ПЕРЕРОБЛЯЄ НА БРИКЕТИ, ПРОДАЄ ПО 1100 ГРИВЕНЬ ЗА ТЮК ДЛЯ ГРИБНИКІВ І ВИКОРИСТОВУЄ В ГОСПОДАРСТВІ НА ПІДСТИЛ ХУДОБИ

І він сам з дружиною, і дві його дочки — живуть та працюють в цій же громаді. Дружина господарює в готелі і займається облагородженням території соціальної інфраструктури, діти доглядають боулінг-клуб, ресторан та допомагають батьку з основною діяльністю компанії.

Володимир Олексійович — депутатради ОТГ, голова бюджетної комісії і головний платник податків до бюджету. «Мені цікаво, куди моїх 6 мільйонів гривень пішло», — коментує свою діяльність у місцевій політиці підприємець Осадчий.

22 МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ — ЗАРОБІТНА ПЛАТА 180 ПРАЦІВНИКІВ

Фонд заробітної плати агрофірми «Базис» на рік нараховує 22 мільйони гривень, розповідає Володимир Олексійович.

Дефіциту кадрів у господарстві немає. Але в цілому українському АПК бракує кваліфікованих працівників. «Нинішня аграрна освіта відстає, матеріальна база університетів і коледжів застаріла. Бачу це по студентах, які приходять на практику і не знають, як підійти до сучасного трактора чи комбайна. Наша позиція: ми як аграрії маємо оплачувати навчання агронома, ветеринара чи комбайнера, який працюватиме далі в нас. У студента буде стимул навчатися, а ми вже думатимемо, яку зарплату дати і як заохочувати, щоб він потім не пішов до конкурента», — каже Осадчий.

В середньому механізатор на його господарстві отримує заробітну плату в 10—15 тисяч гривень щомісяця. «Якщо механізатор працює на внесенні засобів захисту рослин, то і більше може заробити», — каже Осадчий.