Чорногорський розворот

Корупційні скандали, економічний колапс та «сербське питання» зробили можливим зміну влади в Чорногорії, а з нею — курсу країни в усіх сферах життя.

41 ПРОТИ 40

Незмінний лідер Чорногорії Міло Джуканович, який привів країну до незалежності в 2006-му та вступу до НАТО в 2017-му, формально залишається «біля руля» і нині, бо обіймає посаду президента. Але з врахуванням того, що Чорногорія — парламентська республіка, він та його політична сила, Демократична партія соціалістів, може вперше за 30 років позбутися реальної влади.

ДПС залишилася найпотужнішою політичною силою в країні, ставши лідером перегонів. За партію Джукановича проголосувало 35% виборців — це найвищий результат. В новому парламенті у ДПС буде 30 депутатів. Проте навіть разом зі своїми традиційними партнерами — двома соціал-демократичними партіями  та партіями меншин, цього разу албанців та боснійців, без хорватів, які через розкол у власних рядах не потрапили до парламенту — політична сила Джукановича не має більшості. За попередніми даними, у ДПС із союзниками всього 40 місць — на одне (!) менше, ніж у опозиції.

Опозиційний блок «За майбутнє Чорногорії», створений на базі «Демократичного фронту» (ДФ), має 32,5% і 27 мандатів.

Об’єднання «Мир є наша нація» на чолі із «Демократичною Чорногорією», отримало 12,5% голосів виборців — це 10 місць в майбутньому парламенті.

Платформа «Чорні та білі», фактично це Громадянський рух УРА, має 5,5 голосів і чотири мандата.

Таким чином, три опозиційні блоки отримують загалом 41 місць в майбутньому парламенті і вперше в історії незалежної Чорногорії можуть відправити ДПС в опозицію.

«АФЕРА «КОНВЕРТ»

Серед аналітиків панує повна одностайність: результати виборів — це ціна, яку Джуканович та його команда заплатили за цілу низку гучних корупційних скандалів та за прийняття спірного Закону про свободу віросповідання.

Найпотужніші антикорупційні протести пройшли в Чорногорії на початку 2019 року, після того, як відомий чорногорський бізнесмен, власник колись потужної фінансової корпорації Atlas Group Душко Кнежевич опублікував відео часів передвиборчої кампанії 2016 року, на якому він передає конверт із грошима (97500 євро) Славолюбу Стієповичу, найближчому соратнику Джукановича і на той момент меру Подгориці. Це «чорний нал» нібито пішов на фінансування передвиборної парламентської кампанії Демократичної партії соціалістів.

ФОТО РЕЙТЕР

Бізнесмен стверджував, що Стієпович був простим кур’єром, а гроші йшли Джукановичу. «Я давав йому весь час гроші на вибори, на деякі спільні проекти», — розповів він у спеціальному відозверненні.

Скандал набув розголосу і отримав навіть власну назву — «Афера «Конверт».

На момент оприлюднення компромату Кнежевич вже переховувався від чорногорського правосуддя в Лондоні. Невдовзі до того спеціальна прокуратура Чорногорії заявила, що з двох банків, що мають відношення до компанії — Atlas Bank та Інвестиційний банк Чорногорії (IBM) — було незаконно виведено близько 550 млн євро. Чорногорський центральний банк запровадив тимчасову адміністрацію в цих двох установах, прокурори відкрили справу проти власника. Але Кнежевич звинуватив прокуратуру і Центробанк у бажанні знищити його бізнес і невдовзі залишив країну. Через деякий час він «пішов в наступ», оприлюднюючи компромат на чорногорську владу.

Невдовзі після появи компрометуючого ролику чорногорське Агентство з питань запобігання корупції фактично частково підтвердило викладені в ньому факти, виявивши, що Демократична партія соціалістів незаконно фінансувала кампанію на виборах до парламенту 2016 року. ДПС зобов’язали повернути 47500 євро — незаконно витрачену суму — до бюджету Чорногорії та оштрафували на 20 тис. євро (максимальне покарання за такого типу правопорушення). Про долю 50 тис. євро з 97500 не повідомлялося.

На тлі корупційного скандалу із «конвертом» в країні почалися масові протести під лозунгом «97000 — Йдіть геть» (натяк на скандальну суму).

Провідну роль під час протестів грали представники громадянського суспільства, інтелігенції, журналісти-розслідувачі. Хоча лідери просербсько-проросійської опозиції — «Демократичного фронту» — були активними учасниками акцій, загалом традиційно ця дуже політично активна частина політикуму не «світилася» на мітингах. Не було видно під час антикорупційних маршів ані сербських, ані російських «триколорів» — лише символічні «конверти» та плакати «Міло — злодій».

Але громадянський антикорупційний протест «не злетів». Спротив не став загальнонаціональним, потроху зійшовши нанівець, і влада залишилася непохитною.

Антикорупційний протест без сумніву підтримувався Заходом, який, очевидно, не хотів миритися із наявністю у керма країни-члена НАТО та кандидата №1 на вступ до ЄС політика із репутацією авторитарного лідера та корупціонера. Але ані традиційними політичними демократичними механізмами через вибори, ані «альтернативними» методами через «стратегію мирного спротиву», зрушити владу Джукановича не вдавалося. І тоді вони — як виглядає — погодилися на співпрацю із сербськими шовіністами та Кремлем.

«НЕ ДАМО СВЯТИНІ»

Відверто кажучи, привід для чергового наступу проти себе, створила сама чорногорська влада.

В грудні 2019 року парламентська більшість — основою якою була ДПС Джукановича — ухвалила Закон про свободу віросповідання та права релігійних громад. Документ передбачав обов’язкову реєстрацію всіх релігійних організацій та ревізію церковного майна. Найвпливовіша в Чорногорії Сербська православна церква теж, нарівні з усіма іншими, мала зареєструватися, що означало включення СПЦ в правове поле держави Чорногорія та позбавляло СПЦ сакрального статусу наддержавного утворення. Окрім цього, Сербська церква мала довести, що має право власності на храми і церкви, які знаходяться під її контролем на території Чорногорії. Інакше майну загрожувало повернення у власність держави.

Ці вимоги викликали неймовірне обурення з боку СПЦ, Сербії, сербів всього регіону та прихильників Сербської церкви в Чорногорії. Відразу після ухвалення Закону про свободу віросповідання почалися масові акції протесту «Не дамо святині», які із самого початку набули ознак політичних акцій і були спрямовані проти влади, а точніше — особисто проти Джукановича. І якщо раніше умовний Захід ніколи б не підтримав цей рух, який до болі нагадує активність сербів в Хорватії та Боснії на початку 1990-х, на цей раз західні держави погодилися на співпрацю навіть із такими чорногорськими опозиціонерами.

РАЗОМ НАС БАГАТО

Акції захисників Сербської церкви в Чорногорії, звісно, проходили під триколорами, але державного прапору Сербії було небагато. В основному протестувальники використовували прапори сербського народу (сербський триколор без герба), Сербського православ’я та історичний прапор Чорногорії — триколор із блакитною смужкою замість синьої та гербом Чорногорії, а не Сербії. Чорногорські державні прапори іноді теж зустрічалися, але переважно в «зв’язці» із сербськими прапором, що мало символізувати ще один лозунг опозиційних чорногорських протестів — «Чорногорія та Сербія — це одна родина».

Церковні протести стали наймасовішими акціями за всю історію Чорногорії. Рух за «збереження святинь» активізував та мобілізував весь сербсько-православний електорат та відвернув навіть поміркованих православних сербів від підтримки діючої влади Чорногорії.

Потужний результат просербської опозиції на виборах 30 серпня нинішнього року є наслідком саме цього процесу.

І саме до цього «локомотиву» приєдналися інші опозиційні сили — більш поміркований, хоча і достатньо просербський «Мир є наша нація» (основа якого — партія «Демократична Чорногорія») та проєвропейський та підкреслено суто громадянський, а не національний, рух УРА, що склав основу об’єднання «Чорні та білі».

Лідера УРА Дрітана Абазовича, албанця, який наголошує на своєму прагненні будувати громадянську — а не національну — Чорногорію, підтримувала Європа. Європейці не побачили нічого негожого в тому, щоб об’єднати зусилля молодого прогресивного проєвропейського політика, його команди та його виборців, із силами, що просувають ідеї «сербського світу» всюди на Балканах, зокрема і в Чорногорії. (Щоб переконатися в лояльному відношенні до можливої опозиційної коаліції в Подгориці з боку Брюсселя, можна, наприклад, почитати повідомлення про вибори в Чорногорії інформаційних джерел, що підтримуються ЄС).

МЕГАГНУЧКИЙ КОМПРОМІС

Цей мегагнучкий компроміс відобразився і на домовленостях учасників майбутньої правлячої коаліції, які лідери блоків «За майбутнє Чорногорії», «Мир — це наша нація» та «Чорні та білі», Здравко Кривокапіч, Алекса Бечич та Дрітан Абазович озвучили вже 31 серпня.

Перший принцип, до який вдалося домовитися, полягає в тому, що «новий демократичний уряд відповідально виконуватиме всі міжнародні зобов’язання».

Другий: новий демократичний уряд здійснить усі необхідні реформи, щоб Чорногорія якнайшвидше вступила до Європейського Союзу.

Третій: новий уряд буде експертним — до його складу увійдуть спеціалісти у різних галузях, незалежно від їх політичних, релігійних, національних чи будь-яких інших характеристик.

Четверте: новий уряд буде повністю поважати Конституцію та дотримуватися законів зі змінами, доповненнями та ревізією усіх дискримінаційних законодавчих та підзаконних актів, включаючи Закон про свободу віросповідання.

Тобто Сербську церкву захистять, євроінтеграція буде активізована, якийсь міжнародні зобов’язання пообіцяли не чіпати...

Але вже наступного дня російська агенція «РІА Новості» розповсюдила заяву лідера коаліції «За майбутнє Чорногорії» Здравко Кривокапіча про те, що підтримка Чорногорією санкцій Заходу щодо Росії була помилкою, тому що санкції привели до економічних втрат.

«Ми мала держава і на глобальному рівні не можемо мати ніякого впливу, як би цього не хотіли. Відомо, хто косить, а хто воду носить, Тому неприйнятним є те, що така мала держава опинилася серед перших, хто запровадив санкції проти Російської Федерації», — заявив опозиційний політик в інтерв’ю «РІА Новості».

Чи можливо за всіх наявних обставин вважати можливу майбутню нову  владу Чорногорії проєвропейською — питання очевидно риторичне, хоча і не для всіх європейських політиків.

Втім, нічого ще не вирішено остаточно. Конституційний термін, відведений для формування парламентської більшості та нового уряду становить 90 днів. Переформатувати конфігурацію нової більшості ще є час. В кінці кінців, президент держави Міло Джуканович, який має надавати мандат на формування уряду лідеру більшості, спочатку може довірити цю місію своєму партійному колезі Душко Марковичу — як лідеру ДПС, партії, що здобула найбільшу кількість голосів на виборах — а вже потім опозиції. Хоча навряд чи таке рішення буде адекватною реакцією на ситуацію в країні, де вже два роки тривають потужні антивладні протести і влада не користується підтримкою як на Сході, так і на Заході.