Британська драма Брекзіту

Минулого тижня завдяки низці голосувань у Палаті громад британського парламенту доля Брекзіту стала більш-менш ясною. По-перше, парламентарі вдруге відхилили угоду Терези Мей щодо умов виходу із ЄС. По-друге, вони не підтримали так званого жорсткого Брекзіту — вихід із Євросоюзу без угоди. По-третє, депутати категорично не підтримали проведення в країні повторного референдуму щодо членства в ЄС. І по-четверте, парламент підтримав перенесення дати виходу Сполученого Королівства з ЄС із 29 березня на три місяці.

Тим часом прем’єр-міністр Тереза Мей заявила, що планує цього тижня втретє винести угоду про Брекзіт на розгляд парламенту. Минулими вихідними в колонці для Sunday Telegraph прем’єр написала, що її метою залишається схилити більше парламентарів на користь підтримки домовленості. За її словами, якщо парламент не зможе ухвалити угоду до саміту Європейської ради 21 березня, «альтернатива буде ще гіршою», доведеться відкласти Брекзіт ще на довший період, і майже напевно, ЄС вимагатиме участі Британії у виборах до Європарламенту в травні. «Якщо парламент зможе знайти спосіб підтримати Брекзіт до саміту Європейської ради, Сполучене Королівство вийде із ЄС цієї весни, без зобов’язання брати участь у європейських виборах, і ми зможемо перейти до побудови майбутніх відносин з ЄС. Якщо ні — ми не зможемо вийти з ЄС протягом багатьох місяців, якщо це взагалі станеться», — зазначає Мей.

Проте, як сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі британський політик від Консервативної партії та міністр фінансів Філіп Хеммонд, питання потрапить на розгляд парламенту лише в тому разі, якщо «достатня кількість наших колег і Демократична юніоністська партія будуть готові підтримати його». При цьому він попередив, що навіть за підтримки цієї політсили потрібен буде «короткий термін» на те, щоб ухвалити цей документ у парламенті, тому, за його словами, нині «фізично неможливо» для Сполученого Королівства вийти із ЄС 29 березня.

Як варто трактувати останні події щодо Брекзіту, «День» поцікавився під час розмови з професором університету Стратклайда (Глазго) Джоном КЬОРТІСОМ.

«ІСНУЮТЬ ПЕРЕЖИВАННЯ ЩОДО СУВЕРЕНІТЕТУ І ТОГО, ЯКИМИ МАЮТЬ БУТИ ДОВГОСТРОКОВІ ВІДНОСИНИ»

— Парламент двічі голосував проти угоди про Брекзіт Терези Мей, і насамкінець було вирішено відкласти його. Як ви це прокоментуєте? Чому членам парламенту так складно знайти спільну позицію в цьому питанні?

— Як часто в житті буває щодо пропозиції уряду по «Брекзіту», її атакували з двох боків. Деякі члени парламенту голосують проти неї в основному через переконання в тому, що Сполучене Королівство не повинно виходити із ЄС. Це, звичайно, позиція шотландських націоналістів, ліберальних демократів і незалежної групи, і це також точка зору багатьох членів парламенту від лейбористів.

З іншого боку, критика лунає й від тих, хто за вихід. Вони полягають на тому, що ця угода спонукає Сполучене Королівство до довгострокових відносин з ЄС. Тут аргумент, по суті, стосується політичної декларації та позиції уряду. Наприклад, Лейбористська партія довго дотримувалась думки, що ми хоч і не повинні залишитися в єдиному ринку, але у нас мають бути близькі відносини з єдиним ринком і ми маємо бути всередині митного союзу.

Інші члени парламенту виступають за різні варіації того, що ми знаємо як спільний ринок 2.0, або Норвезька модель. Згідно з нею, ви не є частиною політичних структур ЄС, але маєте тісні економічні відносини. І критика, з одного боку, стосується бачення пані Мей щодо того, якими мають бути довгострокові відносини. Таким чином, підноситься думка, що політична декларація занадто нечітка, на думку багатьох людей, які виступали за «м’який» Брекзіт.

Коли ж говорити про критику з іншого боку, то вона надходить від тих, хто сильно виступає за вихід Великобританії з ЄС, але не задоволені окремою угодою, про яку домовилися. І питання, яке головним чином спричинило найбільшу стурбованість, — це так званий північноірландський «бекстоп» (тимчасове рішення, що має попередити встановлення жорсткого кордону між Ірландією та Північною Ірландією. — Ред.), заперечення проти якого є наступними. По-перше, стурбованість полягає в тому, що Сполучене Королівство не може в односторонньому порядку вийти із «бекстопу». Крім того, не існує часового обмеження на «бекстоп». І тому, як наслідок, це становить тиск на суверенітет Сполученого Королівства. Адже, щонайменше, ми повідомили Євросоюзу, що збираємося виходити, але якщо Сполучене Королівство «підпишеться» на цю угоду, то в кінцевому рахунку зможе вийти із «бекстопу» з дозволу ЄС. Тож цей аргумент стосується суверенітету.

По-друге, інший ще більш суттєвий аргумент стосується того, що «бекстопінг» Північної Ірландії та вимога ЄС щодо уникнення кордону з регіоном матимуть наслідками довготермінові відносини і «м’який» Брекзіт. Частково, політична декларація щодо Брекзиту визначає, що довгострокові відносини мають будуватися на домовленості щодо митного союзу, що забезпечує «бекстоп». І вони побоюються, що це може призвести до того, що Великобританія залишиться в митному союзі. Але я також думаю — і це артикулюється менш часто і ясно, — у даному разі, не йтиметься про те, що Сполучене Королівство домовлятиметься про будь-яку стару торговельну угоду з ЄС, але, скоріше, матиме узгоджені відносини з торговельним союзом, які передбачають чесну частку регламентуючих положень єдиного ринку, якесь митне врегулювання для Північної Ірландії і, відповідно, в результаті, наприклад, їхнє бачення угоди про вільну торгівлю, подібну до канадської, в якій значною мірою сприймаються регуляторні умови ринків обох ринків.

Тож існують переживання щодо суверенітету і того, якими мають бути довгострокові відносини, які б включали «бекстоп». Це означає, що багато з тих, хто виступає за вихід, незадоволені угодою і в багатьох випадках просто віддали би перевагу тому, щоб Сполучене Королівство вийшло без угоди. Але так не сталося, і ми чітко знаємо, що парламент не побажав цього прийняти.

«ПОНАД 80% ЛЮДЕЙ ПРОГОЛОСУВАЛИ Б НА ІНШОМУ РЕФЕРЕНДУМІ ТАК САМО»

— Як британці сприймають цю ситуацію довкола Брекзіту? Скільки людей все ще його підтримують і які думки переважають?

— Це два різних запитання. Перше ваше запитання — чи Сполучене Королівство все ще хоче виходити. Відповідь буде такою: коли людей запитують, як би вони проголосували знову, результати послідовно демонструють малу перевагу на користь того, щоб залишитися в ЄС. Станом на сьогодні в середньому за те, щоб залишитися, — 53%, а за вихід — 47%. Протягом минулих 18 місяців розподіл становив 52:48 і 54:46. Головна причина того, чому соцопитування засвідчують такі результати, — не в тому, що голоси тих, хто за вихід, переходять до тих, хто проти. Голосів за вихід трохи менше, але не набагато. Понад 80% людей на запитання про те, як би вони проголосували на іншому референдумі, відповідають, що так само. Проте ті, хто не голосували 2016 року, думаю, поступово схилилися до табору тих, хто виступає за збереження членства. Їхня кількість — два до одного, і висловлення цієї групи «ведуть» результати соцопитувань.

Наступне ваше запитання: що суспільство думає про угоду Терези Мей. Можу розповісти небагато, тому що існують різнорідні причини того, що я в деталях пояснив. Більшість із тих, хто за збереження членства, тобто половина населення, вважають, що це дуже складний Брекзіт; серед тих, хто за вихід, — щонайменше половина відділи би перевагу виходу без угоди; і лише близько 40% з них підтримали б угоду пані Мей. Її домовленість — це компроміс, який «втрачає» перед обома сторонами аргументів. Ось що відбувається всередині Палати громад і в плані громадської думки.

«БІЗНЕС-СПІЛЬНОТА ДУЖЕ НАПОЛЯГАЛА, ЩОБ УНИКНУТИ ВИХОДУ БЕЗ УГОДИ»

— Якими є найбільші загрози для британського бізнесу через Брекзіт і що бізнес робить, щоб убезпечити себе від втрат?

— Бізнес-спільнота, її більша частина, дуже наполягала на тому, щоб уникнути виходу без угоди. І я гадаю, цілком ясно, що це бажання буде задоволено. Але те, як уряд, у кінцевому рахунку, продемонстрував минулого тижня, ми та бізнес не готові до цього. У нас немає митних пунктів та інших позицій із цього ряду. Існує потенційно руйнівний ефект, дуже несподіваний, але й передбачуваний, на ланцюги поставок тощо. Деякі бізнеси схилялися підтримати угоду пані Мей, пояснюючи це тим, що вони хочуть визначеності. Але, по правді кажучи, хтось хоче, щоб вони тихо сіли і сказали: ця угода не приносить визначеності, оскільки тим часом як бізнес у тривожному стані, вона підтримує статус-кво в наших торговельних відносинах протягом наступних 21 місяця. Тобто до певної міри вона забезпечить 21 місяць визначеності. Проте протягом цих 21 місяця ми домовлятимемося про майбутні довгострокові відносини з ЄС. У нас лише розпочнуться ці переговори щодо довгострокових торговельних відносин та умов, згідно з якими надходитимуть поставки і чи зможе уряд Сполученого Королівства подолати решту протиріч. ЄС, в основному, каже, що все залежить від вас, але через «червоні лінії» ми менше зможемо запропонувати вам.

— Існує така думка, що Брекзіт завдасть більше шкоди тим, хто проголосував за нього. Що ви думаєте з цього приводу?

— Це не моя компетенція. Я бачив кілька презентацій Economist, на яких розглядався вплив Брекзіту в географічному вимірі, і всі вони відрізняються й не узгоджуються одна з одною.

ФОТО REUTERS

«СПОЛУЧЕНЕ КОРОЛІВСТВО НЕ ПОЧУВАЄТЬСЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЮ КРАЇНОЮ»

— Нині, коли минуло понад два роки після референдуму щодо членства в ЄС, як ви самі для себе пояснюєте, чому Брекзіт став можливим у Сполученому Королівстві?

— Це може бути темою великої лекції! Це суміш невідворотних структурних та випадкових чинників. Існують довгострокові структурні чинники, які полягають у тому, що Сполучене Королівство ніколи не мало бути членом ЄС. Насправді, ми вступили в цю організацію в 1970-х, тому що ми були «хворими Європи» в економічному плані, тим часом як шість тодішніх членів спільного ринку, включаючи Німеччину, були набагато більш економічно успішними, аніж у післявоєнний період, і випереджали нас. Тож аргумент полягав у тому, що нам доцільно приєднатися до спільного ринку, щоби отримати вигоду від економічного зростання і щоб подолати нашу очевидну нездатність досягти сталого економічного зростання. Тож це був дуже інструментальний аргумент з позиції Сполученого Королівства. Перше — ця країна не почувається європейською, і одна з фундаментальних невдач проекту ЄС у Великобританії — що нам не вдалося звикнути до відчуття, що ми європейці. Якщо ви подивитеся на Європу сьогодні, то ми лише одні з двох чинних членів ЄС, де більшість людей заперечують, що є європейцями. Суть у тому: якщо ми не поділяємо спільного відчуття ідентичності з рештою ЄС, то неминуче питання нашого бажання поділяти суверенітет з ЄС стає проблематичним. І напевно, це можна пояснити риторикою, чому Брюссель диктує нам, що робити. Будь-хто, хто є європейцем, скаже, що ми ухвалюємо рішення разом з нашими європейськими колегами та європейськими громадянами, але якщо ви не поділяєте цього почуття ідентичності, то скажете: зачекайте, чому Брюссель диктує нам, що робити...

Другий структурний чинник, який ціниться, але, насправді, відрізняє Сполучене Королівство від більшості Європи, за винятком Португалії, Ірландії та Швеції. Правда полягає в тому, що фактично скрізь у Європі в період з 1939 року і надалі відчувався досвід від прямих чи непрямих наслідків закордонного втручання. Необхідність для ЄС зберегти мир у Європі понад усе існувала в очах його засновників. Ця рушійна сила не відчувається тут так само: історія, яку ми розповідаємо собі про Другу світову війну, полягає в тому, що 1940 року ми стояли самі проти нацистської Німеччини, і стояли твердо. Інакше кажучи, ми вважаємо себе країною, яка змогла встояти перед жахами фашизму сама по собі, на відміну від інших країн Європи. Це урок з того періоду і наслідок у межах російського домінування в Центральній та Східній Європі протягом 40 років. А ця історія полягає в тому, що вам потрібно досягти економічної інтеграції, щоб зробити можливість збройного конфлікту немислимою.

Третій чинник, через який Сполучене Королівство дивиться на себе по-іншому, — структуральна відмінність. Під психологічним кутом зору Австралія — дуже близько до нас. І ми цілком переконалися в цьому за минулі 36 годин (інтерв’ю записане 16 березня. — Ред.) через жахливі події в Крайстчерчі, у Новій Зеландії. Це в 11 годинах звідси, але у нас було дуже багато трансляцій та розповідей у газетах. Коли у Флориді відбуваються урагани, що йдуть у тому напрямку, ми спостерігаємо за цим у Космосі. Тобто я хочу сказати, що у нас дуже велика англомовна діаспора, яка живе поза межами Сполучених Штатів та артикулюється через Співдружність націй, з якою в культурному плані завдяки мові ми маємо відчуття спільності — з Австралією, Новою Зеландією, Канадою.

Я особисто пам’ятаю: коли ми приєдналися 1973 року до ЄС, у нас сперечалися, чому ми залишаємо наших хороших друзів і приєднуємося до цієї смішної європейської організації. На мою думку, структурно це дуже важливо.

Далі йдуть кілька випадкових факторів, з яких є два найбільших очевидних. Перший — за останні 15 — 20 років Сполучене Королівство пережило дуже високий рівень міграції. За нашими власними історичними стандартами, це був найвищий рівень міграції із XVII століття. У громадськості було відчуття, що імміграція вийшла з-під контролю. Жорстка правда полягає в тому, що відповідно до норм ЄС щодо свободи пересування жоден уряд не може контролювати міграційні потоки всередині ЄС.

Також вирішальним є випадковий чинник. Як я вже пояснював, чому ми приєдналися, перш за все? Тому що вважали, що це інструмент, який задовольнить наш інтерес — найперше, економічний. Але на світанку фінансової кризи і потім кризи єврозони набагато складніше «продати» ЄС як економічно успішну інституцію. З огляду на те, що ЄС — інституційна маніфестація процесу глобалізації, який спричиняє зіткнення планетарного масштабу, починаючи з 1930-х, не так багато років тому і яка як інституція не змогла справитися з наслідками, і південні європейські колонії, зокрема, досі сильно страждають від цього. Таким чином, набагато складніше сказати, що ми маємо бути всередині цього клубу, оскільки це прекрасна економічна інституція.

І цього було досить, щоб схилити нас у напрямку 52:48. Хоча сперечання щодо того, чи повинні ми бути в складі ЄС, насправді ніколи не припинялися з 1973 року. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х був короткий період, коли Євросоюз був вирішально популярний. Проте зазвичай традиційно ситуація була 50 на 50, подеколи ми були дуже за, і подеколи були готові вийти. Тож ми завжди були проблематичні. Просто подивіться на факти. Ми не в «Шанхаї» (Торгово-промислова палата Європейського Союзу в Китаї. — Ред.), не в єврозоні, не є частиною багатьох домовленостей, тому що ми завжди казали, що це для нас занадто. І це індикатор того факту, що ми дуже сильно виступаємо проти інтеграції з цим клубом.

«БІЛЬШІСТЬ ДЕПУТАТІВ, НАПЕВНО, СХИЛЯТЬСЯ ДО НАБАГАТО «М’ЯКІШОГО» БРЕКЗІТУ»

— Якими є ваші очікування зараз? Як ви думаєте, як все-таки скінчиться Брекзіт?

— Думаю, що ми, ймовірно, все одно вийдемо, незважаючи на те, чи на основі угоди пані Мей, чи на основі чогось більш «м’якого».

Станом на сьогодні шанс, що Мей зможе провести цю угоду, становить від 30 до 40%. У нас буде ще одне голосування цього тижня, і цифри підуть на спад. Доволі впливова група «важких» лейбористів поділяють думку, що ця угода гірша, аніж залишитися всередині ЄС, і з огляду на такий погляд, її буде важко переконати. Проте вона може її провести. Їй не просто потрібно перемогти один раз. Якщо вона переможе в «значному голосуванні», їй потрібно буде провести законопроект через Палату громад і Палату лордів. І це буде внутрішня боротьба і бій, але вона може це зробити.

Якщо цього не станеться, я думаю, цей уряд існуватиме не довго. Більшість депутатів, напевно, схиляться до набагато «м’якішого» Брекзіту, що зможе розв’язати проблему північноірландського «бекстопу», позаяк ми залишимося дуже близько до єдиного ринку та митного союзу. Проте ті, хто підтримує цю позицію, не обов’язково погоджуються щодо деталей, хоча, потенційно, диявол криється саме в деталях. Однак уряд повинен пообіцяти Палаті громад, що їй буде дозволено висловити свою точку зору щодо альтернативи угоді. І якщо угоду не буде ухвалено цього тижня, то потрібно буде діяти дуже швидко, щоб роз’яснити ЄС, що ми хочемо робити і якого хочемо відтермінування. Головний урок минулого тижня, що є внутрішнім політичним уроком: уряд не може забезпечити відсутність угоди, але так само, гадаю, партія Торі розколеться, якщо спостерігатиметься рух у бік «м’якого» Брекзіту. І тому уряд, напевно, піде у відставку, як наслідок — відбудуться загальні вибори, і тоді всі ставки скасовуються. Також може бути підвішений парламент, якому буде так само складно управляти, як нинішньому. Лейбористська партія так само розділена Брекзітом, як і Консервативна партія. Тож адміністрація лейбористів не обов’язково легше знайде вихід із цієї ситуації, аніж консерватори.