Правильно, але пізно

Цього тижня Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про утворення в Ужгороді представництва Міністерства закордонних справ, яке колись уже працювало у найзахіднішому обласному центрі України, розташованому практично на стику з чотирма європейськими державами-сусідами.

Потреба у цій установі є очевидною, адже у місті успішно працюють Генеральні консульства Угорщини та Словаччини, Почесні консули Чехії та Литви, ведуться перемовини про відкриття консульства Хорватії, упродовж багатьох десятиліть підтримуються тісні партнерські, дружні та особисті родинні стосунки між колективами, установами та сотнями тисяч громадян сусідніх країн.

З приходом до влади у 2010 році уряду М. Азарова представництво МЗС у м. Ужгород було ліквідоване в рамках так званої бюджетної оптимізації видатків на забезпечення роботи міністерств і відомств. Насправді ж за президентства Януковича стратегічне партнерство України було переорієнтовано на російський напрямок, тому й потреби в таких установах, які опікалися стосунками з європейськими сусідами, не вбачали. Тим самим злощасним урядовим рішенням було ліквідовано Генеральне консульство України у словацькому м. Пряшів, а Генконсульство в угорському м. Ніредьгаза понизили у статусі.

З часу втечі Януковича й Азарова до Росії цими днями мине 4 роки і лише тепер у нинішнього уряду «дійшли руки» до відновлення диппредставництва в Ужгороді. Прокоментувати це рішення Кабміну ми попросили доктора соціологічних наук, завідувача кафедри міжнародних студій і суспільних комунікацій УжНУ, Надзвичайного і Повноважного Посла, повпреда України у Чеській (1999—2004) та Словацькій (2004—2005) республіках Сергія УСТИЧА:

— Рішення про відновлення роботи представництва МЗС в Ужгороді, безумовно, є правильним, але, на жаль, вкрай запізнілим. Важко позбавитися враження, що його ухвалення саме зараз відбулося під тиском безпрецедентного та неочікуваного ускладнення відносин України з її західними сусідами.

У Закарпатті представництво МЗС України було відкрито ще на початку 90-х років минулого століття. У ті роки, коли я працював головою Закарпатської обласної ради і ОДА, представництво всіляко сприяло регіональній владі у розбудові прикордонних відносин України з Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Румунією, зокрема, створенні першого в Центральній і Східній Європі єврорегіону — Карпатського. Воно активно підтримувало розробку і реалізацію законів про спеціальну (вільну) економічну зону та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області. За активної участі представництва в короткі строки вдалося реалізувати масштабну програму розбудови прикордонної інфраструктури — нових контрольно-пропускних пунктів, під’їзних шляхів тощо. Вельми корисною була також аналітична і прогнозна діяльність працівників представництва. Недаремно одному із керівників представництва — Володимиру Буркалу — Міністерством закордонних справ було доручено започаткувати роботу консульства України в м. Брно (Чехія). Тому рішення про закриття представництва МЗС в Ужгороді, ухвалене свого часу урядом у пакеті заходів з «оптимізації» діяльності Міністерства закордонних справ, було вкрай недалекоглядним та політично шкідливим.

Практика створення форпостів зовнішньополітичних відомств у прикордонних регіонах є вельми поширеною у світі. Скажімо, для розвитку міжрегіонального співробітництва з сусідніми країнами в Баренцевому геополітичному ареалі Міністерство закордонних справ Норвегії має свою структуру в невеликому прикордонному місті за полярним колом — Кіркінесі.

Ця структура називається Норвезький Баренцевий секретаріат. Інститут транскордонного співробітництва в Ужгороді, який я очолюю, реалізує спільні проекти із секретаріатом вже майже десять років. Ми мали можливість переконатися в ефективності наближення зовнішньої політики «до виробництва» — кордонів і транскордонних процесів держави.

Вітаючи сьогодні відновлення роботи представництва МЗС в Ужгороді, хочеться сподіватися, що воно буде укомплектоване справді професійними фахівцями, відданими справі та національним інтересам України. А роботи у цих людей, судячи по тому, як трансформується ставлення до України у наших сусідів, вистачатиме.