Чи врятує нашу науку новий законопроект?

На жаль, української науки вже давно майже нема в наших електронних медіа і друкованих таблоїдах, головними героями яких є політики, естрадні зірки, спортсмени, персонажі «світських» тусівок і кримінальники. Тож у пересічного громадянина може скластися враження, що її, цієї науки, уже й давно немає, що всі українські вчені давно померли, а хто досі не помер, той виїхав за кордон.

На щастя, це ще не так. Україна залишається однією з найпотужніших наукових держав європейського континенту, українські науковці за великим переліком напрямків усе ще перебувають на передових позиціях у світовому науковому пошуку (прикладів можна наводити багато). Однак, незважаючи на це, українська наука завжди була на задвірках інтересів влади. Причому нинішньої — особливо. 2011-го фінансування науки вперше знизилося до рівня 0,29% ВВП, що є показником слаборозвинених держав Африки. Цього року відповідна цифра буде ще нижчою. Україна витратить на свою науку приблизно в 500 разів менше, ніж США, у 30 разів менше, ніж Росія, і в 5 разів менше, ніж Польща. А бюджет нашої Національної академії (де працює 40 тисяч людей!) виявиться меншим за сумарний бюджет футбольних клубів «Шахтар» і «Динамо»...

Замість того, щоб розробляти і впроваджувати нові технології з використанням вітчизняного наукового потенціалу, нинішня влада широко застосовує закупівлі технологій (часто — застарілих) за кордоном. У всіх на слуху історія з шалено дорогими корейськими поїздами, які весь час ламаються (це при наявності сучасного свого локомотивного й вагонного виробництва). Усі знають про закуплені за кордоном платформи для морського видобування вуглеводнів (і мало хто — про те, що в нас іще працює потужне КБ із проектування саме таких платформ). Газети написали про встановлення двох потужних сонячних електростанцій на Півдні. Але обійшли увагою, що зібрано їх із китайських батарей, а програму власних досліджень у тій же сфері торік уряд згорнув. І це при тому, що тут ми маємо величезні наукові традиції, і навіть так званий p-n перехід, що лежить в основі усієї сучасної фотовольтаїки, відкрив 1940 року в Києві майбутній академік Вадим Лашкарьов, чиє ім’я має Інститут фізики напівпровідників НАН України.

Чому так робиться, зрозуміти нескладно. Адже закупівлі на величезні бюджетні кошти відкривають стільки спокусливих додаткових можливостей... А про те, що така політика вбиває стратегічну перспективу держави, у владних коридорах воліють не згадувати.

Наслідком такого ставлення держави є скорочення кількості науковців (у 3,7 раза за роки незалежності, особливих утрат зазнали природничі й технічні науки), загальне зниження престижу наукової праці, «постаріння» науки через неможливість залучення до неї в достатніх обсягах талановитої молоді (треба вирізнятися неабиякою жертовністю, щоб розпочати сьогодні життя із 1600 гривень молодшого науковця без ступеня, до того ж розуміючи, що «стеля» — це 4500 «брудними» в головного науковця — доктора наук). Водночас посилюється процес наукової еміграції, коли Україна фактично інвестує своїм інтелектом інші держави. Якби автор схотів навести тут перелік лише найближчих своїх колег, навіки втрачених для України, список вийшов би надто довгим.

В особливо тяжке становище поставлено університетську науку, де величезна кількість «горлових» годин і гори програм і планів, які викладач мусить написати, відчитавши ці пари, фактично не лишають у нього часу на дослідження. Схоже, що наше освітнє відомство останнім часом множить перелік цих паперів із особливою садистичною насолодою.

Отже, сьогодні прогноз експертів — сумний. Українська наука все ще є, але за «інерційного» сценарію (якщо в ставленні держави нічого не зміниться) вона неминуче помре через 10 — 15 років, коли з біологічних причин відійде старше покоління, на якому нині майже все тримається. Вона може загинути й значно раніше — якщо буде дано «відмашку» тим, хто вже стоїть на «низькому старті», готовий включитися в боротьбу за землі й будинки Національної академії наук у столиці й центрах великих міст. А загибель академічних інститутів обов’язково означатиме не розцвіт, а згортання досліджень в університетах: ну кому потрібні будуть фізичний і радіофізичний факультети столичного КНУ ім. Т. Шевченка, якщо перестануть існувати інститути фізики, фізики напівпровідників, ядерних досліджень, металофізики тощо...

Проект Закону України «Про засади наукової і науково-технічної політики», розроблений за ініціативи Об’єднаної опозиції і представлений науковій громадськості на засіданні традиційної «Елітарної світлиці» під головуванням академіка Ярослава Яцкова, має на меті дати відповідь на ці виклики часу, зупинити негативні процеси, сприяти утвердженню статусу України як однієї з провідних наукових держав світу, поставити потенціал української науки на службу нагальним потребам держави й суспільства.

Проект виходить із необхідності забезпечення спадковості в розвитку історично сформованих наукових шкіл, з одного боку, й утвердження принципів державно-громадського діалогу при виробленні й реалізації наукової політики — із другого. Тому він вперше передбачає створення низки громадських органів управління з питань науки. Це — Національна наукова рада України, Національна комісія з регулювання в сфері освіти і науки та Комітет з наукової етики, які, відповідно до проекту, формуються згідно з пропозиціями різних суб’єктів наукової і освітньої діяльності (наукових установ, вищих навчальних закладів, академій наук і громадських об’єднань учених) Кабінетом Міністрів, Верховною Радою і Президентом України.

Утворена з авторитетних представників різних секторів української науки Національна наукова рада України, згідно з проектом, щороку готує, затверджує й оприлюднює доповідь про стан розвитку науки в Україні й затверджує рекомендації для Верховної Ради, Президента й уряду України щодо найактуальніших напрямків наукової політики держави, які підлягають обов’язковому розгляду. Національна комісія з регулювання в сфері освіти й науки опікуватиметься питаннями атестації науковців і накових установ. Рішення Комітету з наукової етики щодо встановлення факту плагіату стануть основою для порушення питання про позбавлення наукового ступеня чи вченого звання, дострокового припинення повноважень вченої ради чи спеціалізованої вченої ради, яка надала відповідне вчене звання або науковий ступінь. Це надзвичайно важливо, адже протягом останніх років відбувається розмиття критеріїв наукової порядності, особливо помітне в деяких «модних» соціогуманітарних галузях (де всі знають про існування купованих дисертацій, «зліплених» науковими «неграми»).

Проект передбачає те, що держава приймає встановлений Лісабонськими критеріями європейський рівень бюджетного фінансування наукової, науково-технічної діяльності та інновацій у 2% ВВП і прагнутиме упродовж наступних десяти років досягнути цього рівня. Водночас він встановлює баланс між базовим фінансуванням наукової сфери, яке гарантує збережність наявної наукової інфраструктури і сформованих наукових шкіл, і між конкурсним програмно-цільовим фінансуванням, що даватиме можливість на грантовій основі підтримувати пріоритетні дослідження й розроблення. Проект докладно регламентує діяльність державних фондів, через які на конкурсній основі здійснюється підтримка наукової (науково-технічної) та інноваційної діяльності, роблячи всю процедуру конкурсу максимально відкритою й об’єктивною.

За своєю ідеологією розроблений проект виходить із пріоритету головного суб’єкта наукової діяльності — ученого, акумулюючи широкий спектр його прав і соціальних гарантій і водночас визначаючи його обов’язки як фахівця й громадянина. Установлено, що оплата праці й пенсійне забезпечення наукового (науково-педагогічного) працівника повинні гарантувати гідні матеріальні умови для ефективної творчої діяльності, високий суспільний престиж професії науковця, стимулювати залучення талановитої молоді в науку й підвищення кваліфікації наукових працівників. Проект передбачає державне сприяння залученню молоді до наукової діяльності, зокрема, шляхом встановлення спеціальних наукових грантів для молодих науковців віком до 35 років і надання молодим науковцям службових житлових приміщень.

Проект установлює дієві гарантії для наукової (науково-технічної) діяльності наукових установ, до яких із питань здійснення такої діяльності прирівняні вищі навчальні заклади. При цьому він передбачає внесення необхідних змін у бюджетне, податкове й митне законодавство, знімаючи численні безглузді обмеження, які вкрай ускладнюють сьогодні закупівлю лабораторного обладнання, реактивів і наукової літератури в паперовому й електронному вигляді. Проект регламентує роботу різних типів наукових установ, зокрема національних наукових центрів і державних головних лабораторій, створюваних на визначений термін для забезпечення «проривних» результатів за пріоритетними напрямками.

Проект регулює правовий статус Національної академії наук України і галузевих академій наук, гарантуючи збереження їхнього наукового потенціалу, захищаючи їхнє майно, будівлі й землі від спроб відчуження й приватизації й водночас стимулюючи демократизаційні процеси в рамках академій, залучення до процесу управління не лише академіків і членів-кореспондентів, а й вибраних представників науковців вищої кваліфікації — докторів наук, які мають третину голосів на Загальних зборах НАН.

Водночас проект встановлює реальні механізми для сприяння інтеграції університетської й академічної науки (через спільно здійснювані програми підготовки аспірантів, через створення спільних науково-навчальних центрів, центрів колективного використання лабораторного обладнання, через наукове сумісництво тощо). Проект наголошує на рівності прав наукових установ і навчальних закладів при участі в конкурсах на здобуття державних грантів для фінансування наукових (науково-технічних) програм і проектів. Нарешті, він закладає базові правила гри в інноваційній сфері, оскільки без сучасної інноваційної системи українська наука ніколи не зможе розкрити свій потенціал для зміцнення національної економіки.

Важливо, що проект фіксує мету набуття Україною повноправного членства в Європейському дослідницькому просторі. Адже ми досить наблизилися до цієї мети ще чотири роки тому, але відтоді були відкинуті далеко назад (інакше, мабуть, і бути не могло для держави, яка в силу помилок власного керівництва робиться на світовій арені «парією»), і нас обігнали Росія й Молдова.

...Представлений на «Елітарній світлиці» проект його автори не позиціонували як альтернативний чи конфронтаційний щодо когось. Робоча група, де експерти — провідні науковці, які працюють у різних секторах української науки, намагалася врахувати позитивні моменти чинного законодавства не лише України, а й Польщі та Росії, ідеї, які виникали в дискусіях щодо реорганізації науки середини минулого десятиліття, нарешті, напрацювання «офіційної» робочої групи, створеної Держнауки. Під час обговорення на «Світлиці» відбувся конструктивний обмін думками з заступником голови робочої групи Держнауки Олександром Поповичем. Свої думки щодо законопроекту усно чи письмово висловили академіки НАН України Віктор Грінченко, Валерій Кухар, Ігор Мриглод, Микола Новиков, Ярослав Яцків, члени-кореспонденти НАН України Сергій Рябченко (він був першим головою держкомітету з науки незалежної України) і президент Українського фізичного товариства Володимир Литовченко, президент АН вищої школи України Микола Дробноход, інші авторитетні вчені, за що автор принагідно хотів би виразити їм глибоку подяку.

Обговорення законопроекту про основи державної наукової й науково-технічної політики, ініційованого Об’єднаною опозицією, з яким кожен може ознайомитися на сайті АН вищої школи України (anvsu.org.ua ), триває. Адже лише інтегральна думка наукового середовища може народити закон, якого справді потребує українська наука. Потрібно тільки, щоб політики не просто ухвалили, а й виконували такий закон. Кандидат у народні депутати за списком Об’єднаної опозиції Лілія Гриневич, присутня на обговоренні, задекларувала серйозність намірів своєї сили підтримати українську науку й вищу освіту. Хотілося б, щоб про аналогічну позицію з цього питання оголосили й інші партії, які будуть представлені в новому складі парламенту. Адже без сучасної науки серйозних цивілізаційних шансів наша держава не матиме.