Волинське село проситься на Рівненщину

Так географічно й історично склалося, що волинське Жабче завжди орієнтувалося на рівненський Боремель, до якого всього три кілометри, й їхні землі — межують. Тут базар, на який жабченці виносять вирощене-зібране у своїх господарствах, магазини, пекарня зі знаменитим боремельським хлібом, через Боремель вони мають чотири на день автобусні рейси на Луцьк. А головне, що в Боремлі —  школа, через яку пройшло не одне покоління жабченців. «І тато мій навчався у Боремлі, й мама, я там навчалася, й діти — туди ж», — каже жабченський сільський голова Людмила Фандич, констатуючи, що наразі й дитсадок у них — в Боремлі, бо у своєму селі  немає.  

Жабче — село невелике і занепале, хоча тут — сільська рада, клуб, бібліотека, а головне — фельдшерсько-акушерський пункт. Кращі часи — у минулому, тому мало молоді, якій нема роботи, відповідно, мало народжується дітей. У місцевій школі — на дев’ять класів — усього 26 дітей! Звісно, що невдовзі й її чекає реорганізація. Не набирається група на дитсадок, тому й просяться в прийми до сусідів. «Люди наші виживають важко, але вони добрі, слухняні та щирі, — каже Людмила Фандич. — Люди в курсі, що відбувається реформа місцевого самоврядування, тому й просяться, щоб наше Жабче стало частинкою Боремельської об’єднаної територіальної громади».

Як аргументи «за», вона висуває, крім  історично встановленого сусідства, ще й  те, що просто інакше Жабчу нема куди податися. Найближче волинське село, Перемиль (також Горохівського району), за сім кілометрів, і воно не зможе стати центром ОТГ, не маючи відповідної інфраструктури. Жабче «сватають» в  ОТГ аж у Сенкевичівку, а це, хоч з якого боку візьми, далеко й незручно, навіть автобус у тому напрямку один, а не чотири, як через Боремель. Селяни, каже голова, чудово розуміють, що про зміну меж областей і не йдеться. Тому мрії та прагнення жабченців залишаються мріями та прагненнями.

Власне, весь цей закуток Рівненщини, де Боремель, Малево, Демидівка, Золочівка, Берестечко — села, які нині об’єдналися в одну територіальну громаду,  — вони також споконвічно й історично спрямовані на обласний центр Волині, Луцьк, а не на «своє» Рівне, до якого удвічі більше кілометрів. І якби люди могли вибирати, змінювати межі регіонів, хтозна, чи не просився б завтра Боремель на Волинь?.. А сьогодні такі реалії, що Жабче ще й бідне, а Боремель — багатий.

Голова Боремельської об’єднаної територіальної громади, що в Демидівському районі на Рівненщині, Віктор Корінь, має 15-річний досвід  роботи сільським головою у Боремлі, селі, котре відоме в історії ще з 1100 року, і Магдебурзьке право мало ще 1547 року. На цю давність та історичність і покладає зараз  надії, сподіваючись у пошуках інвестора «вийти на Польщу»: містечко Боремель та околиці процвітали за часів польського магната Чацького. Боремельська об’єднана територіальна громада включена й у міжнародний проект Світового банку, коштами якого облаштують амбулаторію. Про те, що волиняки із Жабчого просять взяти їх під боремельське «крило», начуваний. Проте змін меж областей ще не передбачено. Але боремельці з доброї  ласки вчать волинських дітей у своїй школі,утримують їх у своєму дитсадку, бо ж — сусіди споконвічні, так склалося.

«Освітня субвенція не надається на учнів, а лише на школу, тому виходить, що жабченців ми вчимо своїм коштом, — каже Віктор Корінь. — Нам би було зручно їх до себе приєднати, виходячи навіть із  цієї ситуації».

У Боремлі освітлюють вулиці за допомогою сонячних  батарей, у селищі впав рівень злочинності, бо темні люди вилазять на темні вулиці, тут навіть на автобусних зупинках врізали розетки для підзарядки мобільних пристроїв та провели wi-fi. Віктор Корінь тішиться і з того, що землі навколо Хріниківського водосховища — курортної зони для цього краю Рівненщини та Волині — боремельські й дуже дорогі. Є де далі розвивати рекреаційну зону й заробляти гроші для громади. І навіть бідному «чужому» Жабчу тут би знайшлося місце... Бо ж — «свої», незважаючи на територіальну приналежність.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк

КОМЕНТАР

«Потрібно змінювати законодавство»

Анатолій ЖОЛОБ, гайківський сільський голова (Турійський район на Волині):

— Ми також маємо подібну ситуацію, яка склалася між Жабчем та Боремлем. Села, віднесені у 60-х роках минулого століття до нашої сільради, споконвіку були не турійські, а володимир-волинські. Але потрібно було тоді формувати Турійський район — так вирішили, а що, певно, бракувало сіл, населення, то Гайки, Ягідне, Замости, Руду і віднесли до Турійського району. Але навіть Замости ближче до Володимира-Волинського, аніж до Гайків, центру сільради! Наші люди лікуються у Володимир-Волинській лікарні, наші діти навчаються у школах Володимира-Волинського, ми маємо з цим містом, із селами Володимир-Волинського району значно краще транспортне сполучення, ніж з Турійськом.

Тому, коли розпочалася реформа створення об’єднаних територіальних громад, ми й попросилися «додому» — до Оваднівської ОТГ, а не до Турійської. Вважаю, що кожна реформа має робитися насамперед для людей, і треба зважати передусім на їхні інтереси, тому потрібно змінювати і межі районів, і областей, як у випадку з Жабче-Боремлем, схвалювати відповідні зміни у законодавство, а чому ні? Реформи ж робляться не на п’ять чи десять років, і наразі ми отримали шанс відновити історичну справедливість, змінити ті непродумані рішення, які були прийняті з межами районів та областей за радянських часів. Реформи мають відбуватися, виходячи насамперед зі здорового глузду, а не тупо слідувати букві закону.