Рівненська майстриня вишила "Лісову пісню"
Рівнянка Олена Медведєва вишила «Лісову пісню» Лесі Українки. Аналогів такій книзі на сьогодні немає. Робота над арт-буком тривала упродовж двох років. Майстриня стала авторкою колекції креативних книг, серед яких є мереживні, різьблені, фетрові, солом’яні, шкіряні, бурштинові та, звичайно ж, вишиті. Один із її арт-буків потрапив до Книги рекордів України. Олена Медведєва вишиває як книги-мініатюри, так і фоліанти. Власне, «Лісова пісня» стала її восьмим із них. Книга має розміри 60 на 42 сантиметри, налічує 48 сторінок, важить 7 кілограмів і містить 68 560 гаптованих знаків. На сьогодні це один із найоб’ємніших арт-буків у колекції, адже текст драми-феєрії вишивався без скорочень.
«У роботі над «Лісовою піснею» все вдавалося з самого початку. Так, не було вагань щодо вибору візерунку. Адже в мене є альбом Олени Пчілки зі зразками вишивки. Власне, я обрала візерунок, який оздоблює обкладинку альбому. Він впізнаваний. Йому сотні років. Його творили наші прапрабабусі на домотканому полотні. Вишивали у перерві між роботою по господарству, не маючи художньої освіти, спеціальних знань про композицію. Насправді це диво. В таких орнаментах – душа української жінки, - пояснює Олена Медведєва. – Візерунок синьо-червоний, як в оригіналі. Книга має 7 малюнків. Взагалі саме до «Лісової пісні» є багато ілюстрацій. Але мені найбільше подобаються роботи Софії Караффи-Корбут. Власне, їх і можна побачити у фоліанті. Салюнки виконувала рівненська художниця Наталка Серветник».
Взагалі ж вишита «Лісова пісня» - це концептуально. Адже Леся Українка майстерно вишивала. Так, у 6 років вона вишила сорочку і передала у подарунок сім’ї свого дядька Михайла Драгоманова, яка на той час мешкала у Болгарії. Тітка була вкрай здивована гарною роботою маленької дівчинки.
«Це була навіть не серветка, а сорочка. Сьогодні більшість дітей у віці 6 років і голочку не завжди вміють тримати, - каже майстриня. – Коли я вишивала «Лісову пісню», то відчувала рух слів і рух думок. Тримати дистанцію з текстом було неможливо. Я в ньому розчинялася».
Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне
