(Не)наша Конституція

Зараз в Україні є поширеною думка, що першою європейською конституцією була Конституція Пилипа Орлика. Однак цей документ так і не набув чинності. До того ж, за великим рахунком, це не була конституція в сучасному розумінні як основний закон.

Насправді, першою прийнятою в Європі конституцією стала Конституція Польського королівства й Великого князівства Литовського, яка була прийнята під час засідання т. зв. Чотирьохлітнього сейму 3 травня 1791 р. Щоправда, цей документ офіційно мав назву, де слово конституція не фігурувало. Він називався «Ustawa rzandоwa»*. Це можна перекласти як «закон про владу» чи «закон про управління», зрештою — як «основний закон». Справді, цей документ постає як основний закон, «закон над законами». У ньому говориться, що всі законодавчі акти, які йому суперечать, відміняються.

Творці цього документу свідомо уникали назви «конституція», аби їх не звинуватили в революційності. У той час це слово часто асоціювалося з революцією. Однак в самому тексті зазначеного документу неодноразово звучить слово «конституція». При цьому мається на увазі саме «Ustawa rzandоwa».

Конституція 3 травня — це передусім Конституція польська. Вона значною мірою стала результатом розвитком польської правової думки. Хоча й увібрала вона чимало досягнень європейської правничої думки епохи Просвітництва. Зокрема, в ній знайшли відображення ідеї Жан-Жака Руссо про народний суверенітет, а також ідеї Шарля Луї Монтеск’є про поділ влади1.

Водночас «Ustawa rzandоwa» мала стосунок до України. Так, у її написанні й прийнятті брали участь вихідці з українських земель, люди, яких можна вважати полонізованими українцями.

Важливу роль у створенні Конституції 3 травня відіграв тодішній польський король Станіслав Август Понятовський (1732—1798). Народився він у селі Вовчин2, що на Берестейщині. Це були українські терени. По материнській лінії його предками були князі Чорторийські (Чарторийські), які належали до полонізованої української аристократії.

Також помітну роль у підготовці цього конституційного акту відіграв Гуго Коллонтай (1754—1812), що народився в містечку Великі Дедеркали (зараз село Шумського району Тернопільської області). Його предки належали до волинської шляхти, яка спочатку була православною, а потім — уніатською. Однак сам Гуго Коллонтай, отримавши відповідне виховання в католицьких навчальних закладах і ставши католицьким священиком, належав до «людей польської культури», навіть виступав за полонізацію українського населення. Коллонтай був одним з найбільш видатних польських мислителів епохи Просвітництва, відіграв важливу роль у реформуванні Краківського університету, перетворенню його в світський навчальний заклад вищого типу. Цей діяч став одним із організаторів Вищої Волинської гімназії (Кременецького ліцею), що належав до значних осередків польської культури на українських землях.

Ще одним діячом, що мав причетність до появи Конституції 3 травня, був Юліан Урсин Нємцевич (1757—1841), котрий відомий не лише як політичний діяч, але і як письменник. Народився він у полонізованій заможній шляхетській родині в українському селі Скоки біля Бреста. Цікавився українським фольклором, який знайшов певне відображення в його творчості. Так, саме Нємцевич чи не одним з перших почав використовувати термін «думи» для означення своїх поетичних творів. Пізніше цей термін почали використовувати Кондратій Рилєєв, Тарас Шевченко, а також деякі інші українські автори. Нємцевич був автором резонансної політичної комедії «Повернення посла» (1791), в якій піддав критиці шляхетських консерваторів, котрі вважали, що «найкраще так є, як було раніше». Нємцевич був послом на Чотирьохрічний сейм, де виявив себе як оратора й прихильника реформ. Також він брав участь у розробці Конституції 3 травня.

Згадувана Конституція поширювалася на частину українських земель. Принаймні в той час більшість теренів Правобережної України входила до складу Речі Посполитої. Зрештою, на українських землях почався рух за ліквідацію цієї Конституції, пов’язаний зі створенням у місті Торговиці (зараз село Кіровоградської області) конфедерації, серед учасників якої було чимало полонізованих українських шляхтичів. Очолили її подільські магнати Францішек Ксаверій Браницький, Станіслав Щасний Потоцький і Северин Жевуський.

Зрештою, Конституція 3 травня викликала зацікавленість в українських культурних діячів періоду «національного відродження». Так, у «Книзі битія українського народу», що поширювалася серед членів Кирило-Мефодіївського товариства, читаємо наступне: «Лежить в могилі Україна, але не вмерла. Бо голос її, голос, що звав усю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світі слов’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили поляки, щоб не було панів і всі були рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того»3. Звісно, тут маємо романтичну ідеалізацію Конституції 3 травня. Бо говорити, що «Ustawa rzandоwa» проголошувала рівність різних станів, проблематично.

Все це дає підстави розглянути Конституцію 3 травня як юридичний документ, що мав стосунок до України. Тому є сенс розглянути її в контексті розвитку державно-правових ідей на українських теренах.

«Ustawa rzandоwa» з’явилася в умовах занепаду Речі Посполитої. Країна знаходилася в стані політичної анархії. Королівська влада була слабкою. Натомість великим впливом користувалися магнати, завдячуючи яким Річ Посполита стала ареною змагань різних партій. Цим користалися сусідні з нею країни — Пруссія, Австрія й особливо Росія. У 1772 р. вони здійснили  перший розподіл Речі Посполитої, в результаті якого країна втратила близько третини своєї території й більше третини населення. При цьому названі іноземні держави втручалися в політичні справи Речі Посполитої.

Остання потребувала реформ, які б сприяли подоланню політичної анархії та централізації її управління. Таке реформування намагався здійснити Чотирьохрічний сейм, що працював у 1788—1792 роках. Польські прогресивно налаштовані діячі, у т. ч. й король Станіслав-Август Понятовський, вважали, що це хороший час для проведення реформ. Адже сусідні з Річчю Посполитою держави мали тоді інші проблеми. У 1787 р. Росія та Австрія почали війну з Туреччиною. Згодом проти Росії виступила Швеція. У Європі ж виникла антиросійська коаліція в складі Пруссії, Англії та Голландії. У такій ситуації Росії було не до польських справ. Хоча імператриця Катерина ІІ та її двір намагалися тримати в своєму полі зору ситуацію в Речі Посполитій і, по можливості, стримувати реформи. У одному із приватних листів Катерина ІІ писала: «Слід відкласти усі особисті наміри короля і його міністрів, зберігши таку конституцію (мається на увазі державний устрій країни. — П. К.), яка зараз є, бо, правду кажучи, для Росії немає ні потреби, ні користі, щоб Польща стала дієздатною»4.

Однією з головних реформаторських дій Чотирьохрічного сейму стало прийняття 3 травня 1791 р. Конституції. Цей процес відбувався непросто. Прихильники реформ на сеймі не мали переважаючої більшості. Тому їм довелося піти на певні хитрощі. Так, засідання сейму, коли приймався цей документ, відбулося відразу після Великодніх свят. Призначивши таку дату, король і реформатори попередили письмово своїх прихильників, щоб вони прибули на засідання. Водночас був розрахунок, що противники реформ, яких, зокрема, було чимало серед сенаторів, на засідання сейму не приїдуть. Власне, так і сталося. Щоправда, на засіданні, на якому приймалася Конституція, було лише 185 послів та сенаторів — менше половини складу.

Прийняття Конституції відбувалося бурхливо. Дебати тривали більше шести годин, під час яких тричі виступав король, наполягаючи на прийнятті цього документу. Зрештою, він і учасники сейму склали присягу на вірність Конституції. Голосування ж за цей документ не було. Все це разом узяте викликало питання щодо законності прийняття Конституції 3 травня.

«Ustawa rzandоwa» намагалася зробити управління державою більш керованою. Зокрема, ліквідовувалося пресловуте liberum veto, коли лише один посол сейму міг заблокувати його рішення. Сейм же залишався найважливішою політичною інституцією держави. «Добробут народу залежить від справедливих законів, результат — від їх виконання»5, — говорилося в Конституції. Тобто малося на увазі, що сейм приймає «справедливі закони», а виконавча влада має втілювати їх у життя. Відповідно, «Ustawa rzandоwa» зміцнював виконавчу владу й позиції короля.

Перші пункти Конституції 3 травня стосувалися релігійних питань. Варто враховувати, що в той час релігія, попри деякі секуляризаційні моменти, продовжувала мати велике значення в житті європейських країн. Конфесії були одним з головних чинників суспільної консолідації. 

Перша стаття Конституції називалася «Панівна релігія». Такою проголошувався римо-католицизм. Це була релігія не лише переважаючої частини населення, а й (що важливо!) панівної еліти. Перехід з католицизму в якусь іншу релігію Конституцією заборонявся. І все ж в країні значна частина населення була некатолицькою. На теренах України й Білорусії мали поширення уніатство й православ’я. Також у окремих регіонах Речі Посполитої зберігали певні позиції протестанти. З цими реаліями довелося рахуватися творцям Конституції. У ній, зокрема, зазначалося: «...усім людям будь-яких інших віросповідань ми уможливлюємо та гарантуємо свободу віри, урядову опіку та свободу у проведенні обрядів»6. Інше питання, наскільки дієвими були ці гарантії. Загалом же Конституція мала на меті закріпити й посилити позиції католицької церкви, яка фактично ставала державною релігією.

Велика увага в Конституції приділялася соціальним станам — шляхті, міщанству й селянству.

Найбільші права мала шляхта. Вона становила близько 10 відсотків населення Речі Посполитої. «Усю шляхту, — зазначалося в Конституції, — визнаємо рівною між собою, не лише стосовно клопотань про владу та про виконання послуг Батьківщині, честі, слави, що приносять користь, але й стосовно однакового використання привілеїв та виключних прав, що служать шляхетському станові, понад усе права особистої безпеки, особистої свободи та земельної й рухомої власності...»7 Варто мати на увазі, що шляхта в соціальному плані була далеко не однорідною. Існували багаті магнатські роди. Був певний прошарок заможної шляхти. І все ж основна маса шляхтичів не відзначалася особливими статками. Визнання рівності шляхти (принаймні декларативне) можна вважати прогресивним моментом. Адже, як уже зазначалося, вона становила немалий відсоток населення. І мала можливість брати участь в управлінні державою. Щоправда, право участі в сеймиках було відібране у безземельних шляхтичів. Це обумовлювалося тим, що представники цього прошарку, будучи підкуплені магнатами, ставали знаряддям у руках останніх. Такий «недемократичний підхід» мав на меті обмежити вплив магнатерії на політичне життя країни.

Певні права отримали й міщани. Вони також долучалися до державного управління, отримали змогу надсилати до сейму своїх послів (делегатів). Хоча роль останніх була обмеженою.

У Конституції знаходимо чимало гарних слів на адресу селян. Зокрема, там зазначалося: «Люд селянський... є джерелом найбільших багатств країни і... становить найчисельнішу частину народу і є найбільш дієвою силою...» Та все ж Конституція залишала статус кво, зберігаючи підпорядкування селян поміщикам. Правда, зазначалося, що селяни приймаються «під опіку права і національного уряду»8.

Як уже говорилося, в Конституції 3 травня знайшли втілення поширені в епоху Просвітництва ідеї народного суверенітету й розподілу влади. Зокрема, у ній зазначалося: «Будь-яка влада у людському суспільстві починається з волі народу»9. Інше питання, що розумілося під народом. Для авторів Конституції — це була лише частина суспільства, яка включала духовенство, шляхтичів-землевласників і заможних міщан. Про селян, найбільш численну частину населення, не йшлося взагалі. Жінки ж (навіть якщо вони належали до елітарних верств) виборчими правами не наділялися й політичних прав не мали. Однак подібне розуміння «політичного народу» було поширене в тогочасній Європі й Північній Америці.

Щодо розподілу влад, то в Конституції 3 травня читаємо: «Щоб забезпечити однаковою мірою державну цілісність, громадянські свободи та порядок у суспільстві, уряд польського народу повинен складатися з трьох влад, і з волі нинішнього закону завше складатиметься, а саме: законодавча влада, представлена об’єднаними станами, найвища виконавча влада, зосереджена в руках короля та Сторожі, й судова влада — юрисдикції, уже встановленої, або які ще мають встановити»10. Тут варто вказати, що під Сторожею розумівся уряд, який призначався королем, але на який міг впливати сейм. Причому, іменуючи вищий орган виконавчої влади Сторожею, малося на увазі, що урядовці повинні стояти на сторожі законів, прийнятих сеймом.

Ustawa rzandоwa перетворювала Річ Посполиту в спадкову конституційну монархію. Відповідно, встановлювався династичний принцип престолонаслідування. Польським королями мали стати представники саксонської династії. Ось як у Конституції говорилося про королівську персону: «Особа короля є святою та недоторканою для усіх. Сам від свого імені нічого не виконуючи, він ні за що не матиме відповідальності перед народом. Він повинен бути не самодержцем, а головою та батьком народу, і це його право визнається і підтверджується Конституцією»11. Загалом у Конституції 3 травня королівській владі приділено чимало уваги. Король же ставав главою виконавчої влади. Подібна модель управління існувала в тогочасній Англії.

Конституція 3 травня не встигла виявити себе повною мірою. Вона діяла лише близько року. До того ж її реалізація зазнала перешкод як усередині країни, так і ззовні. Скасування Конституції відверто вимагала Росія. І не даремно. Дієздатна Річ Посполита їй була непотрібна. Їй потрібно, щоб у цій державі й далі зберігалася політична анархія.

І все ж Конституція 3 травня — це яскравий і цікавий епізод в розвитку правничої думки в Європі. До цього епізоду, як бачимо, мали чималий стосунок вихідці з українських земель. Зрештою, й вона мала стосунок до України.

1 Стецюк П. Перша Конституція Польщі (1791). Спроба правового аналізу. — Львів, 2010. — С. 42—43.

2 Зараз село Вовчин належить до Брестської області Білорусії. Коли в 1939 р. ці терени були приєднані до Радянського Союзу, жителі цього села заявляли радянській адміністрації, що вони не білоруси, а українці. Див.: Леонюк В. Словник Берестейщини. — Львів, 1996. — С. 89.

3 Костомаров М. Книга Битія Українського Народу // Вивід прав України. — Львів, 1991. — С. 58.

4 Цит. за: Зашкільняк Л. О., Крикун М. Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. — Львів, 2002. — С. 238.

5 Закон про управління // Стецюк П. Перша Конституція Польщі (1791). Спроба правового аналізу. — Львів, 2010. — С. 88.

6  Там само. — С. 84.

7 Там само. — С. 85.

8 Там само. — С. 86.

9 Там само. — С. 86.

10 Там само. — С. 86.

11 Там само. — С. 89.