Суматошный день в Охриде

Влітку минулого року Північна Македонія була однією з найбільш привабливих країн для наших мандрівників, адже для того, щоб помилуватися балканськими красотами і відчути колорит цієї колишньої югославської республіки, не треба було здавати тест на коронавірус.

Головним туристичним магнітом серед міст Північної Македонії є, безумовно, Охрид — єдиний поки що представник країни в списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

«Ohrid super!» — вигукує хазяйка гостьового дому «Guest House Ohrid Trpeski» Божена, у неї я запинився в перший день перебування в столиці північномакедонської туристичної індустрії. Божена просить вибачення і говорить, що на наступну ніч у неї все заброньовано, тому мені доведеться підшукати собі інше житло.

— Що ж, прикро, — думаю, — мені дуже сподобався цей гостинний дім і надзвичайно смачна кава, яку хазяйка варить сама (я і зараз вважаю, що це найкраща кава в Охриді).

Але нічого не вдієш — відкрию Booking, там щось собі підберу. На моє здивування, система запропонувала лише один (!) готель, та й то надто дорогий.

— Можливо, збій, — підбадьорюю я себе, прощаюся з Боженою, яка бере з мене обіцянку обов’язково розповісти друзям про її затишний гостьовий дім (Божено, я старався!), і йду шукати прихисток на наступну ніч. Певен: в Охриді величезна кількість апартаментів, як то кажуть, на будь-який смак і гаманець. І от, неподалік від старого міста, що починає прокидатися, знаходжу кімнатку.

— Щоправда, вона зараз зайнята, — говорить її хазяїн Наум, — там сплять гості, але за годинку стане вільною, — заходь!

Щоб не гаяти час, іду продовжувати розпочатий учора огляд охридських визначних пам’яток, головні з яких — давні храми. Кажуть, їх тут 365, за числом днів у році, проте це не так, хоча і справді багато. Вчора бачив візитівку країни — храм Іоанна Канео (Богослова), що стоїть над плесом Охридського озера. Там збереглося небагато давніх фресок, які категорично заборонено фотографувати.

А втім головний храм міста — церква святої Софії, збудована приблизно в ХІ столітті, за часів Османської імперії вона була мечеттю. Церква багато прикрашена фресковим живописом, переважають ліловий та зелений кольори. Цей живопис був замащений під час турецької окупації, нині він знову доступний очам відвідувачів. Час до пробудження наумових гостей ще залишається, тому йду продовжувати знайомство зі старим Охридом. Відвідую крихітну церкву Богородиці Болнічка, яка в старовину використовувалася як карантинне приміщення під час епідемій чуми. Напроти неї знаходиться така ж невелика Миколаївська церква, фрески якої дуже хвалять, але мені так і не пощастило їх побачити: святиня була замкненою. Лабіринтом запилюжених, сірих вулиць піднімаюся до Верхніх воріт, які водночас служать входом до старого міста і виходом із нього. Спускаюся довгими сходами (згодом я часто буду їх згадувати) і відшукую апартаменти Наума.

— Сплять, — розводить руками хазяїн, — приходь ще через годинку!

Тепер уже піднімаюся сходами, через Верхні ворота входжу до старого міста, йду до церкви Богородиці Перивлептос (Преславної), збудованої наприкінці ХІІІ століття. Її настінний живопис вражає, хоча і не завжди художники, котрі розписували цей храм, дотримувалися пропорцій. Фотографувати всередині суворо забороняється. З території храму відкривається симпатичний краєвид на Самуїлову твердиню — фортецю, названу на честь правителя Першого Болгарського царства (його столицею певний час, до речі, був Охрид). У старому місті викликає інтерес і античний амфітеатр давньогрецьких часів, його сцена за римлян перетворилася на арену гладіаторських боїв, тут же відбувалися страти християн.

Площа нижніх поверхів багатьох охридських будинків менша за площу верхніх, які наче нависають над ними. Щось подібне бачив у болгарському Пловдиві, кажуть, так будували тому, що податок на спорудження дому стягувався залежно від розміру фундаменту.

Погулявши вуличками, повертаюся до Наума. І до цього часу його гості не прокинулися, він каже, що вони, мабуть, залишаться на ніч, тому мені слід підшукати собі інше житло. Я був трохи ошелешений такою відповіддю: пошуки треба починати заново, а час уже наближається до обіду. До речі, найбільш ситний обід у Північній Македонії — тавче гравче (боби в глиняному посуді). Це національна страва країни. З балканської їжі рекомендую також скуштувати чорбу (густий суп, до складу якого входить квас) та плескавицю (котлету з яловичини та свинини, до неї подають гарнір із салатом). Вже не пам’ятаю точно, чим я обідав у той день, можливо, це взагалі був якийсь фастфуд — бурек чи кебаб — треба було якнайшвидше знайти ночівлю, тут не до присмак. Я обійшов не менше двох десятків різного виду апартаментів — квартир, готелів, хостелів, кімнат — усе марно. Дізнався зате, що 2 серпня — саме тоді я хотів поселитися в Охриді, — національне свято, День республіки. До того ж він припав на понеділок. Авжеж — довгі вихідні — ось чому не можна знайти житло в найбільш популярному курортному місті країни! А тут ще до всього великий музичний фестиваль якийсь проводиться.

Проклинаючи свою недалекоглядність, відправляюся до монастиря святого Наума, сподіваючись там знайти прихисток на ніч. Це приблизно за 30 км на південь від Охриду, в напрямку албанського кордону. Пляж поруч із обителлю, що здіймається над Охридським озером, дуже славиться, тому не дивно, що маленький автобус, який туди їде, набитий битком. Люди в купальних костюмах із здивуванням поглядають на мій відверто не пляжний рюкзак.

Нарешті приїхали! Заходжу в готель і, кинувши оком на інтер’єри, розумію, що нічліг тут мені не по кишені. Портьє підтверджує мою правоту, називаючи тризначну цифру в євро.

— Але місць все одно немає, — додає він із жалем.

— Що ж, зайду якось іншим разом, — винувато посміхаюсь я, зітхаючи про себе з полегшенням: вартість тутешнього номера дорівнює бюджету всієї моєї поїздки.

На території самого монастиря дуже красиво. Неспішно гуляють, діловито відшукуючи в рідкій траві комах, павичі; бавляться майже ручні білки. Люди азартно фотографують місцеву живність і самі знімаються на її фоні. Ще одна розвага відвідувачів — катання на човнах. Хороше тут! Скажу ще про те, що монастир — дуже шановане православними місце, в його церкві покоїться один із учнів просвітників Кирила і Мефодія — св. Наум, на честь якого і названо обитель. Прочани поклоняються його мощам і лівим вухом притуляються до серця святого, декому вдається почути його биття.

Біжу на кораблик, що пливе до Охрида. Кажуть, прогулянка на ньому — обов’язковий пункт розважальної програми для відвідувачів цих міст. (Не так я думав розважатися!) Туристи весело обмінюються враженнями, фотографують, попивають пиво, освіжаються водою. До речі, похвалю північномакедонських броварів: більшість місцевих сортів янтарного напою точно не розчарує його любителів, особливо відзначу розрекламовані «Скопско» і «Скопско smooth». Ну а найкраща місцева мінералка, мабуть, «Pelisterka» — просто неодмінна супутниця в спекотний серпневий день!

Підпливаємо до Охрида. З води він дуже симпатично виглядає. Отож, після короткого перепочинку я знову наполегливо і безуспішно продовжив шукати житло. Втомлений і голодний, плетуся, вкотре за сьогодні осипаючи себе прокльонами за необачність, на автобуску станіцу — автовокзал. Його службовець рекомендує мені ще один готель, у якому, можливо (хоча і не факт!), знайдеться для мене місце. Але я вже не відважуюся випробовувати долю — беру квиток до Бітоли і їду в це друге за чисельністю населення місто країни, що розташоване приблизно за 70 км, неподалік від грецького кордону...

Отакий метушливий день довелося пережити мені минулого літа в Охриді. Не повторюйте моєї помилки, резервуйте житло завчасно з можливістю безоплатної відміни бронювання, тоді ваші шанси гарно відпочити сильно зростуть. Успіхів вам, мої терплячі читачі!