Шлях Йосифа Сліпого

17 лютого 2022 року виповнилося 130 років від дня народження патріарха Української греко-католицької церкви, кардинала Йосифа Сліпого — великої людини, яка була не лише свідком подій майже цілого ХХ сторіччя, а й співтворцем цих подій.

Йосип Сліпий, який народився у селі Заздрість на Тернопільщині, увійшов в історію як людина, що не зріклася віри і завжди залишалася вірною своїм принципам. Його життєве кредо — вислів Сенеки Per aspera ad astra («Крізь терни до зірок»), що став центральним у гербі патріарха, став і магістральним на його тернистій дорозі. Він йому не зрадив жодного разу.

Постать Йосипа Сліпого мала б стати джерелом натхнення, еталоном прямостояння, непідробного патріотизму і служіння своєму народові. Усі етапи свого тривалого життя — академічного, табірного, еміграційного — він максимально використав для єднання українців у один національний організм, підготовки високоосвіченої української еліти, яка б могла будувати у майбутньому незалежну європейську Україну.

Кожен охочий може на сторінках книжок чи на полях інтернету знайти інформацію про цю воістину універсальну людину, доля якої може стати сюжетом для захопливого серіалу.

Після закінчення з відзнакою тернопільської гімназії у 1912 році Йосип Сліпий вступає до Львівської греко-католицької духовної семінарії та університету. Митрополит Андрей Шептицький, який потім висвятить Йосифа в ієреї й пошле на навчання в Інсбрукський університет, а далі — у Рим, у 1939 році рекомендуватиме надання Папою Пієм Х Йосифу Сліпому титулу архієпископа і коадьютора, тобто законного спадкоємця глави церкви.

З 1926 року Йосиф Сліпий — організатор та незмінний голова Богословського наукового товариства, ректор Львівської духовної семінарії; з 14 квітня 1929 року — ректор Львівської Богословської академії; з 1930 року — дійсний і почесний член Наукового товариства імені Шевченка (тодішньої Української академії наук); з 1 листопада 1944 року, після смерті Митрополита Андрея Шептицького, — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський.

Він пройшов зі своєю Церквою всі гоніння радянської влади та не відступив від своєї віри. У грудні 1944-го брат митрополита Климентій Шептицький передає на ім’я Сталіна та Раднаркому листи з проханням не перешкоджати діяльності храмів, монастирів, духовних закладів. Прийнявши від делегації 100 тисяч карбованців у фонд Червоного Хреста, керівництво дало згоду на діяльність УГКЦ. Однак уже в березні 1945 року уніатську церкву назвали «агентом Ватикану», а через рік УГКЦ була проголошена поза законом, а всі парафії були передані Російській православній церкві.

Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року Йосиф Сліпий був заарештований, а згодом засуджений до восьми років важких робіт. Відкидаючи постійні пропозиції переходу до православ’я, був засуджений у 1953, 1957, 1962 роках. Відбувши 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема в таборі Дубравлаг, він став своєрідним символом мучеництва всієї Української греко-католицької церкви. Він твердив: «Я дякую Всевишньому за те, що мене били в тюрмах і на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби!»

І лише на клопотання Папи Римського Івана XXIII, президента Джона Кеннеді за участю американського журналіста Нормана Казенна Йосифа Сліпого було звільнено з ув’язнення. 9 лютого 1963 року він прибув до Риму й оселився у Ватикані.

Стан здоров’я митрополита був важкий — кілька разів йому ламали руки, ноги, він мав низку хронічних тяжких хвороб, обморожені кінцівки. Але вже 11 жовтня митрополит Йосиф виступає на Вселенському соборі Католицької церкви у Ватикані й пропонує створити патріархат Української католицької церкви! Він розгортає системну діяльність — засновує духовну семінарію, розвиває українську парафію в Римі; стає організатором і ректором Українського католицького університету імені Святого Климента у Римі і всіх його філій із серйозною інфраструктурою для навчання і культурно-наукової праці молоді у Вашингтоні, Філадельфії, Чикаго, Лондоні; розпочинає будівництво собору Святої Софії у Римі; відновлює давні проєкти — «Богословія», журнал «Дзвони»; засновує музей і госпіціум при храмі Жировицької Матері Божої; започатковує переклади літургійних книг українською. Він виступає організатором вільної української науки й саме на його кошти придбано приміщення для Українського вільного університету у Мюнхені (1976).

А ще він стає членом Тіберійської академії у Римі; почесним доктором багатьох університетів Америки і Канади; автором 18 томів наукових, науково-просвітницьких і богословських праць; фундатором і учасником багатьох наукових конференцій, семінарів з актуальних питань українського суспільного й церковного життя.

Увесь тривалий період еміграції (21 рік) Йосиф Сліпий на волонтерських засадах виконував роль українського амбасадора та невтомного лобіста поневоленої України, піднімав дух патріотизму й віри в Україну. Саме тому Папа Іван Павло II сказав про нього: «Він простелив свободу сучасній Україні».

Роздумуючи про головну першопричину нашої поразки у державотворенні, Йосиф Сліпий у своєму «Заповіті» твердив, що «брак почуття і розуміння єдности в основних питаннях життя Церкви і Народу — це наше нещастя, це наш споконвічний гріх!». А закликаючи докладати максимум зусиль для унезалежнення нашої держави, він говорив: «Може, нам було б легко любити Україну, якби вона була багатою, самостійною і могутньою, але сьогодні треба й варто любити Україну, щоб вона такою стала». Якими ж актуальними ці мудрі слова видаються й нині!

Дуже хотілося б, щоб ім’я цього велета — і в духовному, і у фізичному плані (а був він під два метри зросту) — стало впізнаваним і знайомими для більшості пересічних українців. А для цього потрібно, щоб науковці, культурологи, історики, журналісти й релігієзнавці згадували Йосифа Сліпого не лише в день його народження.