«Прем'єріада»

Пан Пустовойтенко зустрівся, зокрема, з представниками парламентської фракції Народно-демократичної партії на чолі з Олександром Карповим, членами фракції Народного руху Юрієм Костенком та Ігорем Юхновським, а також лідером фракції «Трудова Україна» Михайлом Сиротою.

Фактично ці зустрічі означають, що прем'єр від відомих заяв про наміри керувати урядом протягом 10 років перейшов до практичних кроків з формування тієї самої парламентської більшості, котра необхідна як мінімум — для того, щоб знову зайняти прем'єрське крісло після відставки (нагадаємо, що, згідно з Конституцією, після інавгурації новообраного глави держави уряд у повному складі йде у відставку); як максимум — для співпраці виконавчої i законодавчої влади.

Тим часом найбільша фракція у Верховній Раді — комуністів — не має наміру підтримувати кандидатуру Валерія Пустовойтенка на посаду прем'єр- міністра. «Я вважаю, в нас є всі підстави не підтримувати цю кандидатуру», — заявив один з її членів, голова Комітету в справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Петро Цибенко. Він також нагадав, повідомляє Інтерфакс-Україна, що фракція комуністів у ВР двічі ініціювала відставку уряду та його голови В.Пустовойтенка.

Уявляється, що підстави для такої позиції в комуністів набагато серйозніші, ніж екскурс до історії взаємовідносин КПУ та Кабміну. На думку голови фракції «Реформи-Центр» Олександра Ємця, «висунення Пустовойтенка дає шанс об'єднати некомуністичний спектр парламенту. Низка інших кандидатів, швидше за все, орієнтуватиметься на домовленості з комуністами, тому що серед іншої частини парламенту їм буде важче знайти підтримку. Комуністи, внаслідок їхньої дисциплінованості, зазвичай дають досить багато голосів, і низка кандидатів на посаду прем'єра, за нашими даними, веде з ними консультації».

Звісно, якщо припустити, що в парламенті буде сформовано ліву більшість (про що заявляв спікер Олександр Ткаченко), то комуністи вже зараз зайняли б досить чітку й жорстку позицію щодо майбутнього уряду. Але такої впевненості в своїх силах ліві не демонструють. Що, до речі, засвідчив сам П.Цибенко, відзначивши, що фракція КПУ займеться обговоренням цього питання (кандидатури В.Пустовойтенка. — Ред. ) після офіційної заяви Л.Кучми, котра може бути тільки після інавгурації. Така позиція явно суперечить здавалося б безповоротному — «не збирається підтримувати».

Лідер СПУ Олександр Мороз був обережнішим, аніж його недавні союзники по президентських виборах: фракція «Лівий центр» визначиться з підтримкою кандидатури майбутнього прем'єр-міністра після внесення її Президентом на розгляд Верховної Ради. Він також зазначив, що коли в парламенті буде створено пропрезидентську більшість, то «проблем з приводу підтримки кандидатури не виникне. Підтримають ту (кандидатуру. — Ред. ), яку буде внесено».

На запитання кореспондента «Дня» щодо перспектив формування парламентської більшості депутат Володимир Філенко («Реформи-Центр») відповів: «Процес формування більшості у Верховній Раді — річ потрібна й необхідна, i ми про це говоримо давно. Але реалії такі, що ні праві, ні ліві, за великим рахунком, усе ж таки стабільну, жорстку більшість створити не можуть. Однак я вважаю, що після перемоги Л.Кучми і після фактичного розвалу «Громади» в лівих таких шансів немає ні теоретично, ні практично. А щодо всіх інших — теоретично така більшість можлива. Але спектр досить широкий, і він широкий настільки, що з'єднати це воєдино як таке складно».

На думку пана Філенка, «проходження Пустовойтенка можливе, якщо, скажемо так, не буде «кидка» в самій команді Президента. Зі своєї «дзвіниці» (партії «Реформи і порядок», яку я представляю, та блоку ПРП і Народного руху України) можу сказати, що ми не схильні перетворювати обрання прем'єра на «прем'єріаду». Ми вважаємо, що Президент має реалізувати свою перемогу i своє право щодо тієї або іншої кандидатури прем'єра. Іншими словами, якщо він вважає, що це Пустовойтенко — ми грудьми на амбразуру не лягатимемо. Ми не братимемо на себе політичної відповідальностi ні за Президента, ні за його прем'єра. Але й не перешкоджатимемо Леонідовi Кучмі в реалізації цього права. Залишати країну відразу i без Кабміну, i без прем'єра ми також не схильні».

Таким чином, не виключений варіант, коли парламент затвердить прем'єра, так і не сформувавши жаданої більшості ні зліва, ні справа, а виходячи з простого міркування: «Без уряду не можна»! В такому випадку голосуватимуть за вивченим принципом — «найменшого зла».

Та чи добре це?