ЩОДЕННИК

Зі старим Новим роком!

Подібне з нами вже траплялося. І не раз. Власне, так буває щороку. 31-го числа бажаємо один одному нового щастя, загадуємо щось, п'ємо, аби те «щось» обов'язково збулося, а вранці…

Вранці не хочеться підводитися з ліжка, і коли ніхто не потривожив до обідньої пори — вважай, збулося!

Під вечір на всяк випадок визираєш на вулицю: а раптом?! Ні, там усе як було. Будинки стоять димарями вгору, рідкі перехожі не кидаються один одному в обійми. І тільки непритоптаний килимок із конфетті біля під'їзду нагадує про вчорашню ілюзію щастя.

Не хочеться згадувати ні того, що тобі бажали, ні того, що ти бажав. Відпочити!

Вимкнув телефон та дверний дзвінок, очі — в ящик. Там старі пісні про головне…

А завтра на роботу. По щастя? До речі, а чим нове щастя відрізняється від старого? І чи було воно в тебе хоч якесь…

Подібне з вами траплялося, чи не так? Коли заздалегідь знаєш, яким буде результат, а все одно намагаєшся ввійти в казку. Хоч на одну ніч. Доки світить вогнями ялинка.

Такі думки прийшли два тижні тому. Засіли, і я зачаївся з ними, як малюк, котрий уже все знає про Діда Мороза, але ще не усвідомив: старий Новий рік — це поспішна спроба підсолодити пілюлю, яку проковтнув із дванадцятим ударом новорічного годинника. 1999-го старий Новий рік відзначався двічі: 14 січня і 14 листопада. Не вірите? Визирніть на вулицю!

Усі будинки стоять угору димарями. Себто бовдурами.

Біля під'їздів конфетті з червоних листівок Симоненка і фантики з жовтих агіток Кучми.

Перехожі не обіймаються. Але, слава Богу, і не б'ються.

Виходить, ще будемо якось жити?

Зі старим новим Президентом…