Мер Новомосковська підтримує ідею перейменування міста, але згодом
Міський голова Сергій Рєзнік пропонує відкласти цю ініціативу до перемоги над окупантами, про що й написав у Телеграм. Він переконаний, що "тільки раби можуть називати свої вулиці, площі та міста на честь завойовників". Але мер нагадує, що зараз у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт про деколонізацію топонімії - пропонується заборонити назви географічних об’єктів, що пропагують і символізують державу-окупанта. За словами Резника, навіть якщо цей законопроєкт не буде підтриманий народними депутатами, то питання – чи перейменовувати, чи залишити назву Новомосковськ, громада все одно порушуватиме. "Але не зараз. Чому не зараз? Хоча б тому, що остаточне рішення в питанні перейменування міста приймає не міська, а Верховна Рада – за поданням міської ради. Щодо подання міської ради, то я переконаний, що воно повинно базуватися на врахуванні думки широкого кола громадськості", – сказав Рєзнік.
Мер зазначив, що приблизно п’ята-шоста частина населення міста наразі виїхала в західні області країни або за кордон. "Якщо більшість городян все ж висловиться за перейменування міста, тоді будемо визначатися з назвою. У якій формі ми це зробимо – подумаємо разом. У будь-якому випадку це проходитиме демократично. Але після нашої перемоги. А зараз кожному з нас є чим займатися. Зараз інші пріоритети", – підсумував він.
Водночас депутат Дніпропетровської облради та колишній народний депутат України Андрій Денисенко пропонує «разом з дерусифікацією завершити й декомунізацію». "Схоже, мене почули й місто Новомосковськ позбудеться ганебного назвиська, яке дали йому 2,5 століття тому московські окупанти. І знову стане, як у славетні козацькі часи, Новою Самаррю, Новоселицею, Самарчиком чи просто Самаррю. Але в країні, де почалася дерусифікація топоніміки, нарешті, має бути завершена і декомунізація. Карту вільної України слід очистити від імен червоних московських катів Кірова й Петровського", – зазначив Денисенко. Він нагадав, що законопроєкти про перейменування Кіровоградської області у Кропивницьку, а Дніпропетровську – у Січеславську понад три роки лежать у Верховній Раді.
Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпро
