Від «Мафії» до «Евразии», або Варєнічнокатюшін город
Хрещатик. Як пишуть довідники, головна артерія столиці України. Якої України? Уявіть: із зав’язаними очима вас висадили з гвинтокрила на Хрещатику і зняли пов’язку. Чи зрозуміло, в якій країні опинилися? Це – питання…
Ось ви повернуті обличчям до Європейської площі. Уже виросло чимало людей, які не знають, що вона носила ім’я ленінського комсомолу. Чудово. Але в просторовій перспективі над нинішньою Європейською нависає я р м о. Так у народі говорять про конструкцію так званої арки дружби – дружби з «найдружнішим» на світі народом… Ось і досі під ярмом-аркою стовбичать відповідні скульптури, муляючи очі й затулюючи вид на Дніпро. З монументальною пропагандою (вислів того-таки неудобозабиваємого Лєніна) радянського замісу справді важко розпрощатися: вона, ця пропаганда, наздоганяє скрізь, навіть в українонезалежницьких скульптурах. Та мова нині про символічний простір. Зокрема про назви магазинів та ресторанів на окремо взятому Хрещатику. Будь-яка назва, звісно, – «не просто слова», як мовив Поет з іншого приводу. І, як у краплі води, за цими назвами можна судити багато про що.
Ось ви повернулися спиною до арки, як праворуч вигулькує «Мафія». Це такий ресторан, ціла мережа. З ним римується «Музей-кафе Каратель», що неподалік і який начебто й не існує після заборони, однак назва досі нависає над Хрещатиком. Навпроти – «Два гуся». Звідки вони прилетіли, ці гусі-уткі? Йдемо далі. «Otrada». Читається як Otrava. Це ж по-каковскі? Таких покручів із обох сторін Хрещатика – хоч греблю гати: Privet Outlet, Pivbar, Sчastie, PODVAL. Що далі – тим більше латинки: Star Burger, Colin’s, Diesel та інші питомо «українські назви». Ах, скажуть мені, це ж – бренди. Так, нема на це ради: назви брендів не перекладаються. Так само, як і Turkish House, Tiger Bills Kitchen, Итальянское кафе і навіть Lviv Croissants. І серед цього пишного буяння – вкупі з доморощеними покручами – сиротливо губиться на вбогому банері вивіска «Козацька втіха». Втішатися, звісно, нема чим, хоч як надувай щоки. Тим паче, коли майже навпроти – «Вареничная Катюша». Транскрибую українською: «Варєнічная Катюша». Така собі малоросійсько-совкова відрижка. Вульгарна розцяцькована вивіска значних розмірів нависала просто над «Roshen’ом» (до речі, а це по-каковскі?). Вивіска муляла око не тільки мені. І одного чудового дня вона зникла з Хрещатика!
Ах, треба таки втішитися: замість Grand Gallery не так давно з’явилося «Всі. Свої». Щойно зраділа, та із Бесарабського ринку крикливими кольорами й гігантськими розмірами (на пам’ятці історії) волає «Евразия». Поряд – уточнення: «Японська та європейська кухня». «На всіх язиках…», – мовив інший Поет теж із цілком іншого приводу.
Ось і прийшли: від «Мафії» – до «Евразии».
Невже наша дорога в майбутнє вимощена за варєнічнокатюшіним рецептом – від «Мафії» до «Евразии»? Науковці томи понаписували про символічний простір. Він виражає відповідні координати, систему цінностей. За назвами, топонімами, елементами зовнішнього оформлення можна судити про свідомість громадян міста. Не згадуватиму тут всує Ролана Барта з його «імперією знаків». Ось відгуки наших сучасників. Політолог Ігор Лосєв – про сучасний Київ як символ і міф: «Сакральна роль Києва на теренах Східної Європи не дає спокою російській геополітичній думці, що чудово усвідомлює: без володіння цим особливим містом усі претензії на давньоруську спадщину, на наступність із Візантією, на окрему цивілізаційну місію є безпідставними, а Третій Рим перетворюється на Московський улус онука Чинґіса хана Джучі. Саме тому втрату Києва після унезалежнення України в Російській Федерації переживають так важко.
Тому справжній контроль України не є реальним без контролю Києва. Допоки збережено Київ, Українська держава існує і, незважаючи на тимчасові втрати, здатна до відновлення. Адже без Києва володіння Україною не є легітимним у культурно-історичному та геополітичному сенсі».
Журналістка Богдана Костюк на своїй сторінці в Фейсбуці: «Читаю назви київських ресторанів, кав’ярень, магазинів – суцільна Малоросія! «Магазин (в кінці слова твердий знак, відсутній на моїй клавіатурі) вкусних продуктов», «Ресторан (знову в кінці твердий знак) Грібоєдов (Господи, а класика російської літератури нащо мучити?!)»... «Магазин Шкаф (знову твердий знак)»... Як я бачу, на тлі поступової українізації сходу і півдня України столиця держави все менше нагадує саме столицю і саме України...»
