Ще раз про соцопитування

Сергій Грабовський

02 березня, 12:10

Соціологія — серйозна наука, звісно, якщо це соціологія, а не те, що нерідко фігурує під її назвою. От, скажімо, московський ВЦІОМ провів у січні цього року всеросійське опитування, присвячене ювілею Володимира Висоцького, і виявив, що цей визначний митець серед «русских кумиров ХХ века» поділяє друге-третє місце разом із маршалом Жуковим — вслід за Юрієм Гагаріним і випереджаючи Йосифа Сталіна. Що ж, у це можна повірити, оскільки всі опитування росіян у минулі десятиліття давали схожі результати. А от іншим відповідям довіряти не випадає — бо для того, щоб анкетувальник прочитав усі запитання й усі варіанти відповідей на них, а потім вислухав усі відповіді, потрібно від 20 до 30 хвилин. Далеко не кожен має таку змогу, чи не так? А багато хто під кінець, щоби швидше відкараскатися, починає давати відповіді «від ліхтаря»... І ще одне: ВЦІОМ офіційно заявив, що Висоцький — на другому місці у списку «кумирів» після Гагаріна. Проте Жуков відстає від нього лише на 1%, а це в опитуванні такого роду — незначуща відмінність. От і виходить, що далеко не всьому тому, що фігурує під назвою «результати соціологічних опитувань», можна довіряти, навіть якщо ці опитування реально проводилися. А це робиться не завжди: перед кожними виборами в Україні відбуваються «вкиди» фейкових результатів фейкових досліджень...

Натомість результати професійно проведених опитувань повинні привертати пильну увагу не лише експертів, а й політиків — звісно, якщо ці політики є відповідальними. Скажімо, на самому початку 2000-х дослідницький центр «Імідж-контроль», який тоді активно працював на соціологічному полі, провів всеукраїнське опитування, залучивши понад 30 000 респондентів, тобто таке, яке дає репрезентативні результати і по Україні в цілому, і по кожному регіону. Соціологи зафіксували тривожну тенденцію: у Донбасі та Криму домінують прорадянські настрої, а в Харкові їх дотримується близько 45% опитаних. На жаль, якщо хтось і звернув увагу на ці результати, то не ті з політиків, хто гучно звав себе «патріотами» і «націоналістами». Натомість такі настрої цілеспрямовано культивувалися як Партією регіонів та КПУ, так і Кремлем і Луб’янкою. Наслідки загальновідомі — а вони-бо могли виявитися куди менш трагічними, якби українські державницькі сили ставилися до фахової соціології по-державницькому...

Усе написане вище є своєрідною преамбулою до опублікованих 22 лютого результатів  дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у другій половині грудня минулого року. Вибіркова сукупність становила 30 000 респондентів (по 1200 у кожному регіоні); вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення, опитування проводилося за допомогою особистого інтерв’ю («face to face»). Тобто були застосовані ті самі методи, що і в опитуванні «Імідж-контролю» на початку 2000-х.

І знов-таки одержані результати вказують на декілька «проблемних», якщо не сказати більше, регіонів.

Такого відвертого регіонального домінування прорадянських настроїв, як на початку 2000-х, соціологи не зафіксували — змінилася Україна, змінилися люди. Проте... Треть від загального числа опитаних шкодує про розпад Радянського Союзу, 55% — не мають ностальгії за СРСР, інші не визначилися. Найбільше ж тих, хто сумує за радянським минулим, — в областях півдня та сходу, найменше — на заході. Конкретно: 52% опитаних в Одеській області шкодує , що СРСР розпався (29% — ні), у Миколаївській області 46% шкодує , 49% — ні, у Луганській 42% шкодує , 36% — ні, у Донецькій тих і тих практично порівну (40% і 41%). Ясна річ, у двох останніх областях опитування було проведене на вільних від терористів територіях. В усіх інших регіонах число тих, хто не шкодує  за розпадом СРСР, перевищує число тих, хто жалкує. При цьому, як на мене, абсурдною та небезпечною є ситуація в Києві: у столиці України аж чверть опитаних шкодує  за радянською добою.

Ностальгія за СРСР назагал корелюється у регіональному розрізі з кількістю тих, хто не підтримує вступ до НАТО. Сьогодні 43% опитаних підтримують вступ до Альянсу, 34% — проти цього. Ще майже чверть або ж не визначилися, або ж не брали участі у референдумі у разі його проведення. Найнижча підтримка вступу України до НАТО — на півдні та сході. Свого роду «рекорди» встановили Харківська область — там проти вступу 60% — та Одеська область — 59%; у Донецькій області противників вступу до Альянсу і то не стільки — 56%, в інших — менше, ніж 50%.

А от вступ України до ЄС підтримали б у разі проведення референдуму 52% опитаних, проти цього проголосувало би 27%, інші не змогли визначитися або ж не брали б участь у голосуванні. Знов-таки, «рекордсменами» тут стали Одещина (50% проти) та Харківщина (49%). Від них ледь відстала Донецька область (48% проти). Крім того, число противників вступу до ЄС перевищує число прихильників такого вступу в Луганській і Миколаївській областях.

І нарешті, не виглядає дивним те, що потенційних кандидатів у президенти із числа проросійських й антиєвропейських політиків найбільше підтримують так само на півдні та сході, тобто там, де була електоральна база Януковича.

Що випливає з проведеного «Рейтингом» дослідження? Передусім те, що не тільки «ДНР» і «ЛНР», а й Харківська та Одеська «народні республіки» — то не випадковість. Ба більше: при слушній нагоді дехто може спробувати організувати «другу з’яву» останніх, з відповідними кривавими наслідками. А ще опитування, як на мене, засвідчило вкрай незадовільну роботу голів облдержадміністрацій та їхнього апарату в кількох областях півдня та сходу. Ба більше: чи є в цьому контексті випадковим збігом обставин те, що Одесу та Харків очолюють загальновідомі персонажі, які не раз демонстрували свої проросійські симпатії та антипатії до всього справді українського, а при цьому мали гарні відносини з центральною владою (щоправда, в одного з них ці гарні відносини, здається, близькі до закінчення, проте шкода інтересам Української держави вже завдана)? Тож наприкінці — майже риторичне запитання: чи почнуть, нарешті, урядовці й депутати звертати увагу не лише на свої виборчі рейтинги, а й на інші результати соціологічних досліджень?