Підманули «Галю»
Чому метро на Виноградар не буде?
«Галя», чи то пак «Галина», даруйте вже таку фамільярність, це «ім’я» тунелепрохідницького щита, який риє (рив!) метро на Виноградар. Є нібито така традиція – називати цю машинерію (а її щоразу збирають наново) на честь дружини начальника будівництва. Тож на початку 2020 року щит нарекли Галиною. Один тунель – від «Сирця» до ще не збудованої станції «Мостицька» – «Галина» вже прорила. Мала рити другий, але – не судилося. Про те, чому так сталося, і написана моя стаття. А що стосується «Галини», то що із нею, достеменно невідомо. За одними даними, щит все ще під землею. За іншими, його витягли, розібрали та поклали на полицю – до кращих часів.
В кожному разі, «Галя» свою місію не виконала. Але сама вона в цьому не винна.
В житті київського метрополітену взагалі настала чорна смуга. Настільки довга, що здається, ніби ми не переходимо через неї, а простуємо вздовж. Остання (за часом) станція підземки – «Теремки» – була відкрита ще у 2013 році Олександром Поповим. У 2016-му чинний мер Віталій Кличко оголосив про будівництво метро на Виноградар – благо, що цей масив на околиці Києва почав активно приростати все новими і новими кварталами.
Загалом на Виноградарі мали відкрити 4 станції разом із депо. Ними на півночі міста повинна була завершитися «зелена» гілка метрополітену. Чотири станції розділили на два окремі будівництва і оголосили про відкриття перших двох («Мостицька» та «Проспект Правди») 31 грудня 2021 року. Іншими словами, якби все йшло так, як задумано, через пару місяців кияни могли б тішитися новими станціями – вперше з 2013 року.
Спочатку процес йшов доволі жваво, і «Галина», як вже було сказано, прорила свій перший тунель. Але наприкінці 2020 року, тобто невдовзі після місцевих виборів, які продовжили перебування Кличка при владі на ще один термін, все зупинилося. Мешканці будинків, під чиїми вікнами якраз і пролягав тунель (і до вартості квартир яких була включена близькість до метро) засвідчували: темпи будівництва почали падати восени минулого року, а станом на початок 2021-го зійшли на пси. Буває, що будівельним майданчиком безладно вештаються робочі, які чи то імітують діяльність, чи то збирають останній реманент, але роботою такі рухи точно не є.
Що ж відбувається з метро на підступах до Виноградаря?
Цю історію варто почати з самого початку, зазначивши, що генпідрядником будівництва є компанія «Київметробуд». Вона виграла тендер КМДА (через КП «Київський метрополітен») з ціною за роботу 5,98 млрд грн. У грудні 2020-го Кабмін збільшив терміни розрахунку перед субпідрядниками будівництва метро на Виноградар з 24 до 34 місяців. В уряді пояснили, що на виплату авансу знадобиться більше часу через наслідки пандемії коронавірусу. Актуальна дата розрахунку за роботи за цим проєктом – жовтень 2022 року.
Іншими словами, всім пропонують зачекати іще як мінімум рік. Станом на зараз комунальники (КП «Київський метрополітен») кивають на генпідрядника, а генпідрядник киває на коронавірус. В КП визнають, що метро не будується і графіки змістилися. І вже не називають нових чітких дат. Ще одна деталь: КП зауважує, що якщо підрядник не має можливості дотриматися термінів, він зобов'язаний повідомити замовника про те, що в нього є підстави для їх перенесення. Але генпідрядник замовника про це навіть не повідомляв.
Більше того: для того, щоб змінити терміни будівництва, у підрядника повинні бути вагомі підстави, які підтверджені довідкою з Торгово-промислової палати про наявність форс-мажорних обставин. Але таких довідок і таких документів на сьогодні не існує, кажуть у «Київському метрополітені». Сама ж констатація того, що на дворі – епідемія коронавірусу, документом не є. Тим паче, що справа зовсім не у коронавірусі.
Річ у тім, що всередині «Київметробуду» триває корпоративний конфлікт. Він тягнеться з кінця 2019 року. Тоді наглядова рада вирішила звільнити гендиректора Василя Кобіля та призначити на його місце Олександра Метелицю. Голова наглядової ради Олег Токарєв пояснив це «повільними темпами робіт з продовження «зеленої» гілки».
Після цього у справу втрутився Мінюст, який визнав збори акціонерів фіктивними і поновив Кобіля на посаді, натякнувши, що рейдером є Токарєв. 21 січня 2020 року керівником підприємства призначили Костянтина Салія, а міністр юстиції Денис Малюська повідомив про відбиття другої атаки рейдерів на «Київметробуд». Директором фірми залишився Кобіль, а кінцевим власником – російський бізнесмен Сергій Кияшко. Зараз компанія записана на іноземні офшори, бенефіціарний власник невідомий, а керує підприємством Андрій Пронін, повідомляють журналісти-розслідувачі.
Так виглядає історія з метро станом на зараз. Історія із, так би мовити, відкритим фіналом. До якої, наприклад, у мене є безліч запитань.
По-перше, якщо компанія «Київметробуд» має такий малосимпатичний бекграунд – з конфліктами, заарештованиим рахунками, судовою тяганиною тощо – як сталося, що саме вона виграла тендер на будівництво? З іншого боку, всі останні станції київського метро будував саме «Київметробуд». Хоча, можливо, для початку слід було б ознайомитися з усіма учасниками боротьби за тендер, аби оцінити можливості та професійне реноме альтернативних претендентів, і лише після цього доручати будівництво «Київметробуду».
Але, в кожному разі, спочатку проблеми «Київметробуду» не завадили компанії досить жваво розпочати будівництво тунелю між «Сирцем» та «Мостицькою». Отже, справа не тільки у внутрішніх проблемах компанії, але тоді в чому? Є ще дещо, про що ми поки не поінформовані? Наступне питання: те, що уповільнення робіт по будівництву метро співпало з успішними для Кличка виборами, є співпадінням чи закономірністю?
Станом на зараз відомо про те, що «Київметробуд» у судовому порядку намагається домогтися того, щоб дві заплановані станції Сирецько-Печерської лінії метрополітену – «Мостицька» і «Проспект Правди», а також ділянки вилочного відгалуження підземки в бік майбутньої станції «Виноградар», були здані в експлуатацію не до 26 листопада 2021 року, як це передбачено чинним договором, а до 12 травня 2023 року. Відповідний позов був поданий до Господарського суду Києва ще в серпні 2021 року, і відповідачем по справі виступає КП «Київський метрополітен».
Тобто не комунальне підприємство судиться з генпідрядником, який порушив строки будівництва і підвів усе місто, а навпаки – генпідрядник судиться з комунальниками. Для мене це також доволі дивна ситуація.
Можливо, ключ до розуміння всього, що відбувається, полягає в корупційних зв’язках, які тягнуться від «Київметробуду» до очільників столиці. Я не називаю імен, бо насправді важливо, чиї прізвища фігурують у скандалі. Це можуть бути Іваненко з Петренком. Або Ікс з Ігреком. Завжди знайдеться хтось, хто монетизуватиме владу через лобізм вигідних собі рішень. І байдуже, що такі рішення руйнують життя міста, погіршують рівень комфорту в ньому, розчаровують мешканців, ставлять під питання їхнє майбутнє і майбутнє мегаполісу.
Зайве казати, що в «цивілізованих» столицях подібних речей бути не може. Я не ідеалізую життя за кордоном і не кажу, що там немає зловживань. Є, але не тих масштабів. Не такого виняткового цинізму та нахабства.
Днями європейський аудитор-доповідач Юхан Партс зазначив, що в Європейському Союзі немає країн, масштаби корупції в яких були б такими ж, як в Україні. Таку думку Партс, який є відповідальним за підготовку звіту Європейської Рахункової палати, присвяченого підтримці Європейським союзом реформ в Україні у боротьбі з корупцією на високому рівні, висловив агентству «Інтерфакс-Україна».
Дозволю собі одну цитату з інтерв’ю Партса, дуже вже вона промовиста і добре лягає у контекст:
«Я вважаю, що ситуація в Україні незрівнянна з будь-якими країнами ЄС. Найкращим показником цього є зв'язок між ВВП на душу населення та індексом корупції. В Україні ВВП на душу населення – можливо, я помиляюся – це близько 5 тисяч доларів на рік, у Польщі – 18 тисяч, в Естонії – 23 тисячі. Але ж всі ми почали в 1992 році з однієї і тієї ж стартової точки. Це – результат впливу корупції. Я думаю, що Україна унікальна. Якщо ви подивитеся на дані, то ця країна повинна бути дуже багатою, але тут лише невелика група людей стала настільки багатою, що вони змогли взяти в заручники всю країну».
Те, що Україна «унікальна» в плані корупції – дійсно правда. Не про подібну «унікальність» мріялося 30 років тому, але на сьогодні дійсність є саме такою. Корупцію треба викорінювати, виривати з тіла суспільства, як щит «Галина» вириває з землі цілі пласти ґрунту.
От тільки де його взяти, такий щит?..
