Хроніки спротиву. Шістнадцятий день
Шістнадцятий день. Київ стоїть.
Сьогодні особлива дата з двох причин - хоча насправді це, по суті, одна причина.
Ще на початку вторгнення в убитого російського офіцера знайшли щось на кшталт плану, згідно з яким бойові дії мали тривати з 20 лютого по 6 березня, тобто 15 днів, і закінчитись поразкою України.
Так само приблизно в той час шановний Ігаль Левін - якщо ще хтось не знає, професійний військовий з Ізраїлю і друг України - дав прогноз, що активні бойові дії триватимуть ті ж таки 15 днів.
І, власне, ми бачимо, що так і відбулося. Наступ орків останні кілька днів зупинився. Їм так і не вдалося взяти жодного великого міста, окрім Херсона (але це ненадовго). Про не те що взяття, а просто оточення Харкова чи Києва можна забути.
Їхні ресурси вичерпуються. Задіяні всі 100% того угруповання військ, яке приготували для нападу. У Білорусі не лишилося нікого, окрім частин забезпечення, тобто обозу. Своїх людей, з огляду на їхній низький моральний стан, Лукашенко не дасть. Вже половину ракетного запасу мсклі відстріляли. Звісно, путін може оголосити загальну мобілізацію. Але це стане його кінцем.
І його ж попереджали, що всієї цієї недоармади явно недостатньо не те що для окупації, а й навіть для будь-яких помітних успіхів. Криком йому кричали.
Кричали з тої реальності, в якій 2+2=4, небо згори, а земля знизу. А путін давно вже в іншому, особливому світі.
Він ще бикуватиме на переговорах як ні в чому не бувало. Потім до нього почне доходити.
Що ж до нас, то ця бойова нічия ще триматиметься деякий час.
А потім почнемо наступати.
Слава Україні!
