Прозорлива людина з Німеччини
“Три п’єси з екзилю” (“Книги ХХІ”, переклад Миколи Ліпісівіцького) – читання не просто цікаве, а й по-справжньому повчальне.
В книгу увійшли три твори великого німецького драматурга, режисера, реформатора театру Бертольта Брехта: «Страх і злидні у Третій імперії», «Добра людина із Сичуані» та «Пан Пунтіла і його слуга Матті». Всі вони написані в екзилі, коли автор мусив тікати з Німеччини після приходу до влади нацистів.
Найбільший інтерес являють дві п’єси як менш ідеологічно заангажовані та безумовно злободенні по сьогодні – через 80 років після написання.
«Страх і злидні…» - це картини повсякдення в ранні роки гітлерівської диктатури.
Перше, що тут кидається у вічі – атмосфера всепроникливого, липкого страху. Неправильна національність, нелояльні переконання чи просто необережна фраза можуть стати смертним вироком.
Особливо сумним є епізод “Торф’яні солдати”: ув’язнені опозиціонери в концтаборі копають торф і продовжують з’ясовувати, хто більш правий і в кого істина в останній інстанції:
- Це ви зруйнували ідею єдиного фронту.
- Вам цього тільки і треба було: виловлювати серед нас нових членів для своєї партії!
- Ви – зрадники народу!
- Я тримався осторонь.
- Але тепер ти у самісінькій середині концтабору.
В підсумку всі опиняються в карцері.
Або у фрагменті “Судочинство” головний герой – суддя - каже отаке:
- Та я ж на все готовий, Господи Боже! Я можу вирішити так або інакше, як того вимагають, але ж мені потрібно знати, що саме вимагають.
Настільки по-українськи, хоч вий.
А ось у сценці “Нові робочі місця” уже цілком по-російськи: родина оплакує загибель молодого пілота, і всі роблять вигляд, що вірять версії про нещасний випадок під час нічних тренувань, хоча насправді чудово знають, що він воював у Іспанії на боці тамтешніх фашистів, але ж фюрер сказав, що “їх там нема”, значить, і нема.
«Добра людина із Сичуані» - класика модерного театру. Троє богів спускаються на землю в пошуках доброї людини і знаходять лише одну таку – Шен Те, злиденну дівчину, змушену заробляти проституцією. Вони дають Шен трохи грошей. Та купує тютюнову крамницю, аби не тільки мати на хліб, а й допомагати іншим. Моментально Шен Те обсідають юрби дармоїдів, яким вона не може відмовити. Тоді героїні не лишається нічого іншого, аніж почати регулярно удавати злобного кузена Шуй Та, який змушує нахлібників працювати і дотримуватися закону. Закінчується все благополучно, хоча й не без нотки розпачу: навіть найкращій людині доводиться вмикати цербера, щоб творити добро.
Брехт був комуністом, але мав розум, що не вміщався в будь-які догми. Багато з написаного ним актуально й понині.
На жаль.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
