Улюблені імператори
Наприкінці січня московський «Левада-центр» провів чергове опитування про ставлення до радянських і російських вождів. Динаміка тут досить показова.
У 2001 році до Леніна позитивно ставилось 60%, в 2006 році - 47%, а зараз - тільки 44% респондентів. При цьому частка тих, хто негативно ставиться до вождя Жовтневої революції, зросла з 11% в 2001 році до 16% в 2006 році, але потім впала до 10% в 2017 році. А ось частка тих, хто до Леніна ставиться байдуже, за 16 років зросла з 24 до 34%.
До Сталіна в 2001 році позитивно ставилися 38%, в 2006-му - 36, у 2008-му - 31, в 2010-му - 32, в 2012-му - 28, в 2014-му - 40, в 2015-му - 39, в 2016-му - 37 і в 2017-му - 46% опитаних. Число тих, хто до Сталіна ставиться байдуже, з 2001 по 2010 рік зросло з 12 до 38%, зате потім стало скорочуватися і зараз становить лише 22%. Антирейтинг Сталіна в 2001 році становив 43%. Потім він поступово знижувався, досягнувши в 2016 році мінімуму - 17%. У 2017 році він трохи підріс - до 21%.
Хрущов за позитивним рейтингом завжди поступався і Леніну, і Сталіну. У 2001 році позитивно ставилися до нього 30% респондентів, а в 2006-му і в 2017-му - по 28%. Рівень байдужості до Хрущова дуже великий - 49% в 2001 році і 45% - в 2017-му. Його антирейтинг, навпаки, за той же період виріс, але не дуже значно - з 12 до 17%. Брежнєв росіянами сприймається загалом позитивно. Його рейтинг у 2001 - 2006 роках впав з 44 до 39%, але до 2017 року виріс до 47%. Байдуже до Леоніда Ілліча в ці роки ставилися відповідно 36, 44 і 35% опитаних. Публіка відчуває до нього набагато більший інтерес, ніж до Хрущова. Антирейтинг у Брежнєва невеликий, і той в 2001-2017 роках істотно знизився - з 13 до 9%.
Андропов теж має високий позитивний рейтинг, але він зараз нижче, ніж у Брежнєва і за 2001-2017 рр. знизився з 56 до 37%. Рівень байдужості до Юрія Володимировича за той же період виріс з 30 до 42%. Антирейтинг же в Андропова зовсім невеликий, хоча і виріс за вказаний період з 6 до 9%.
Характерно, що Костянтин Устинович Черненко з переліку лідерів в опитуваннях «Левади-центру» випав. Ймовірно, визнали дуже незначною фігурою, на кшталт Єлисавет Воробей у Гоголя.
Ось Горбачов громадською думкою занесений у безумовно негативні герої. Його антирейтинг впав з 42% в 2001 році до 28% в лютому 2006 року, але потім підріс до 45% в квітні того ж року, впав до 29% в 2010-му, до 28% - в 2011-му. Але після Криму й агресії на Донбасі знову почалося зростання нелюбові до Горбачова - 36% в 2015 році і 46% на початку 2017 року, перевищивши рівень квітня 2006 року. Позитивний рейтинг Горбачова в 2001 році досягав 32%, до 2005 року впав до 17%, підріс до 20% в квітні 2006 року, знизившись до 13% в 2015 році і дещо піднявшись до 15% в 2017 році. Найменш байдужий Михайло Сергійович був для росіян в 2001 році - 23%, а найбільш байдужий - в лютому 2006 року - 49%. У 2017 році інтерес до Горбачова знову підвищився, в зв'язку з чим рейтинг байдужості до нього знизився до 30%. Але це ніяк не збільшило любові до першого і останнього президента СРСР.
Ще більшою мірою російським антигероєм є перший президент Росії Борис Єльцин. У 2001 році позитивно до нього ставилися лише 14%, а негативно - 60%. У 2006 році відповідні цифри були 12 і 57%, а в 2017 році - 16% і 48%. При цьому зросла байдужість російської аудиторії до Єльцина - від 23% у 2001 році до 28% в 2017-му.
Цілком передбачувано абсолютним чемпіоном за популярністю серед радянських і російських правителів XX-XXI століть виявився Володимир Путін. Вже в 2001 році його позитивний рейтинг становив 73%, в 2006-му він зріс до 76%, а в 2017 році - до позамежних 83%. Зрозуміло, що «Леваді-центру», внесеному до списку іноземних агентів у покарання за публікацію «неправильних», тобто таких, що не влаштовують владу, даних під час кампанії з виборів до Державної Думи, зараз було б дуже незручно показувати нехай навіть незначне падіння рейтингу Путіна в порівнянні з 2006 роком. Але, думаю, в цьому випадку соціологам лукавити не довелося. Рейтинг Путіна, за опитуваннями, дійсно досягає захмарних висот. Негативно ж оцінити російського президента ризикнули в 2001 році лише 5% опитаних, в 2006 році - 7%, а в 2017 році - тільки 4%.
Для повноти картини додамо також останнього російського імператора Миколу II, що фігурував лише в опитуванні 2017 року. У нього теж виявився цілком пристойний рейтинг, хоча до путінського, звичайно, далеко. В цілому позитивно до Миколи II поставилися 46% респондентів, негативно - всього 4%. Менший антирейтинг - тільки у Путіна. Щоправда, частка тих, кому останній російський монарх байдужий, теж виявилася порівняно високою - 35% (у Путіна того ж року він дорівнював 10%). За цим показником Микола II поступився тільки Хрущову й Андропову.
Впадає в очі, що росіяни люблять тільки тих правителів, з якими пов'язане розширення і зміцнення імперії, і не люблять тих, з якими пов'язують її ослаблення і розвал. Єдиним винятком тут начебто виглядає тільки імператор Микола II. Однак насправді все пояснюється тим, що пропаганда переконує більшість росіян у тому, що Російська імперія на початку XX століття розвивалася просто чудово, економіка росла небаченими темпами, і коли б не революція 1917 року, то все було б чудово. Але в революції звинувачують не останнього царя, а змовників: німців, англійців, масонів, євреїв, більшовиків, кадетів, лібералів, есерів, меншовиків, національні партії тощо.
Микола II, зарахований Російською Православною Церквою до лику святих, при цьому виводиться з-під критики. Мовляв, у загибелі імперії він не винен, з ним пов'язані тільки перші успіхи російської модернізації. Ленін же в свідомості росіян відділяється від більшовиків-руйнівників і стає першим збирачем і будівельником нової радянської імперії, повернувши під контроль Москви Україну, Білорусію, Кавказ, Центральну Азію, Далекий Схід. Сталін сприймається як правитель, при якому радянська імперія перетворилася на наддержаву, Брежнєв - як людина, яка і імперію зберігала і поступово розширювала за рахунок країн «Третього світу», сам жив і іншим людям жити давав, зберігаючи прийнятний, за радянськими мірками, рівень життя. Андропова цінують за те, що зміцнював порядок і збирався розширювати імперію далі, та не встиг.
Хрущов же є негативним героєм тому, що задумав зганьбити «великого Сталіна», «подарував» Україні Крим, програв Америці Карибську кризу й послабив імперію, посварившись із комуністичним Китаєм на ґрунті критики «культу особи Сталіна» і втративши там свій вплив. Горбачов же і Єльцин, на думку обивателів, розвалили Радянський Союз: перший почав, другий закінчив. З цією подією, завдяки пропаганді, більшість росіян пов'язують погіршення умов життя, хоча залишається велике запитання, чи погіршилося життя росіян у порівнянні з радянським періодом.
Путін виступає як новий будівельник імперії і збирач російських земель - ось уже і Крим повернув! А головне - при ньому порядок і стабільність, основні життєві цінності, як вселяє росіянам пропаганда, не згадуючи, що і при Сталіні, і при Гітлері теж був порядок хоч куди! Зниження популярності Андропова і зростання байдужості до нього в останні роки відбувається тому, що Путін все більше заміщає цю фігуру в сприйнятті населення. І поки більшість росіян не зживуть у собі імперський комплекс, важко очікувати позитивних змін у зовнішній і внутрішній політиці.
