Хвороба спотвореної свідомості
Чому варто перечитувати Оруелла
69 років тому, 21 січня 1950 року, пішов з життя Джордж Оруелл, всесвітньо відомий майстер такого унікального «реалістично-фантастичного» жанру, як унтиутопія (перш за все, соціальна). Тут поруч з ним можна поставити лише буквально лічених класиків світової прози — Свіфта, Твена, якоюсь мірою Замятіна і Платонова. Головна тема творчості Еріка Блейра (справжнє ім’я митця) — спотворена свідомість, надто мова, гіпертрофований страх, свідомо роздута ненависть як першопричина, водночас живильне середовище і само-відтворювальний механізм тиранії. Навряд чи хтось, знайомий зі спадком Оруелла, стверджуватиме, що це не є актуальним для України.
Ми назвали Оруелла «всесвітньо відомим майстром» (його шедевр, роман-антиутопія «1984», вийшов друком 1948 року, коли автор був уже невиліковно хворим). Але річ у тому, що справді високо поцінований у країнах Заходу, де вже у 60-ті роки він був визнаний класиком, цей письменник перебував під цілковитою забороною у колишньому СРСР (перше видання «1984» російською з’явилося лише 1990 року, українською, здається, вже у 3-му тисячолітті). Чому так трапилося? Бо Ерік Артур Блейр блискуче дослідив, як «генетично» притаманна будь-якій деспотичній владі нетерпимість до інакодумства (а СРСР, як і Німеччина 30-х років, був тут просто класичним зразком) неминуче призводить до фізичного знищення носіїв «мислєзлочинів» (слово-винахід Оруелла), до абсолютного панування вказівок та ідей «Старшого брата», таємничого й страшного, до «єдино правильно» тлумачення теперішнього, майбутнього, і, що найголовніше, минулого — про нього дозволено знати тільки те, про що вкаже Старший брат! Слова «раптом» докорінно змінюють свій сенс — «свобода» означає тиранію, «любов» — ненависть, а «правда» існує тільки й виключно в редакції Старшого брата!
Хіба це — не опис страшних реалій сталінського і нацистського тоталітаризму (цікаво, проте, що Оруелл, людина загалом лівих поглядів, обрав місцем дії свого роману рідну Британію, лише переніс час розгортання подій на 36 років уперед)? І хіба оця «ампутація» свідомості, ця маніпуляція словами, й, ще страшніше — думками відійшла вже у минуле? (Згадаймо, між іншим, яку колосальну роль у зміцненні тиранії відіграють в Оруелла «отруєні» газети та «зомбоящик».) А його незабутнє «війна — то є мир» охоче і натхненно підхоплюють путінські пропагандисти; та й, поклавши руку на серце, і наші «пересічні громадяни» — чи завжди вони усвідомлюють, що в Україні війна, хай і неоголошена, не всім явно помітна?
Ось чому, на думку головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, на місті знесеного пам’ятника Вождю на Бессарабці варто поставити пам’ятник саме Оруеллу. Це було б і справедливо, і мудро.
