Фанерна перемога
Що таке 9 травня для Росії сьогодні? І з чим вона зустрічає це свято, оголошене головним символом російської національної ідентичності? Георгіївська стрічка, яку в Україні називають колорадською, сильно девальвувалася. Її тепер поміщають і на дитячі візочки, і на собачі нашийники. А в російському фастфуді «Крошка Картошка» 9 травня зустрічають новою стравою — «клубенек Победы», картоплею із солдатською тушонкою. Користувачі соцмереж негайно підхопили плідну дебютну ідею і запропонували доповнити святкове меню «булочкой ленинградской по-блокадному», очевидно, з тих 125 блокадних грамів, які «с огнем и кровью пополам».
А ось міністр оборони Сергій Шойгу пішов набагато далі. «Клубенек Победы» коштує всього 97 рублів, а на масштабну постановку в Підмосков’ї штурму фанерного рейхстагу він витратив незрівнянно більше. Щоправда, як можна бачити на відеозаписі, протитанкові їжаки у цій постановці солдатам по коліно. Сильно підозрюю, що себе організатори цього фарсу теж не образили. Що ж, з фанерними німцями воювати набагато простіше й вигідніше, ніж зі справжніми.
На жаль, у Росії Велика Вітчизняна війна перетворилася або на привід для стьобу, або на таку ось парадну фанерну історію. У рекламі вже пишуть: «Карнавальный костюм Солдат Великой отечественной войны идеально подходит для праздников, посвященных Дню Победы, 23 февраля и прочих костюмированных мероприятий». Великий гріх — перетворювати трагедію десятків і сотень мільйонів людей на карнавал і «костюмированное мероприятие»! Але для створення такої лубочної картини війни потрібно колосальне насильство над історичною правдою. Чим переважна більшість радянських і російських істориків вельми успішно займалися і займаються усі післявоєнні десятиліття.
Створювати цей лубок почали ще під час війни радянські генерали й маршали у своїх бойових донесеннях, що не дуже відрізнялися від зведень «Совинформбюро». Тому й сучасна російська версія історії війни від цих зведень не дуже вже сильно й відрізняється. Аж до середини 1943 року вермахт нібито мав значну перевагу над Червоною Армією як у людях, так і в техніці. Потім, після Сталінграда й Курська, перевага начебто переходить до Червоної Армії. Однак у конкретних боях і битвах радянські генерали, та й офіцери, нижчі за чином, все одно примудрялися мати проти себе переважаючі сили противника. Це потрібно було як для того, щоб виправдатися в разі невдачі, так і для того, щоб перемога виглядала якомога переконливіше, й можна було б, хоча б на папері, завдавати ворогові величезних втрат, що в рази перевершують свої власні.
Я був вражений, коли побачив, що від радянських командирів вимагали доносити не лише про точне число ворожих полонених, але й про точну кількість убитих ворожих військовослужбовців, причому і полонених, і вбитих було потрібно точно поділяти на категорії: генерали, штаб-офіцери, обер-офіцери , унтер-офіцери й рядові. Так і уявляєш червоноармійця з поховальної команди, котрий намагається визначити за погонами та петлицями, офіцером чи унтер-офіцером був убитий. Насправді усі ці цифри брали з голови, але так, щоб число убитих і полонених ворогів перевищувало заявлені в донесеннях радянські втрати, причому в сумі, як убитими й зниклими безвісти, так і пораненими. Кількість офіцерів, унтер-офіцерів і рядових теж вигадували, однак дотримуючись певної пропорції: обер-офіцерів більше, ніж штаб-офіцерів, унтер-офіцерів більше, ніж обер-офіцерів, а рядових у кілька разів більше, ніж унтер-офіцерів. Ось тільки генералів визначали поіменно і про кожного доповідали.
У радянських донесеннях сильно перебільшували не лише число убитих німців, а й число полонених. Так, 2 серпня 1942 року 17-й козачий кавалерійський корпус захопив у кубанській станиці Кущевська, що стала сумнозвісною в наші дні, згідно з його власним донесенням, 300 полонених, а насправді — тільки 13. А радянський Південний фронт під час прориву німецьких позицій на річці Міус у період з 18 до 30 серпня 1943 року відзвітував про 5100 полонених. Однак 6-та німецька армія, що обороняла Міус-фронт у період з 11 до 31 серпня, втратила лише 367 зниклих безвісти, причому частина з них напевно припадала на убитих. Читаючи радянські донесення, особливо армій і фронтів, а потім, порівнюючи їх з німецькими донесеннями, а також із донесеннями полків і дивізій і з відвертими щоденниками та мемуарами радянських і німецьких ветеранів, залишаєшся під стійким враженням, що існували дві реальності. Одна — справжня війна з реальним числом убитих і полонених з обох сторін. Й інша — віртуальна реальність радянських донесень, де число німецьких убитих і полонених, так само як і власні втрати, дуже слабо були пов’язані з дійсним станом речей. Тому писати історію Великої Вітчизняної війни за радянськими повідомленнями армійського й фронтового рівня, — це майже те саме, що писати історію зі зведень «Совинформбюро».
Тепер у Росії, слідуючи за європейською модою, паралельно з офіційною цифрою у 26,6 млн загиблих у війні, включаючи 8,7 млн військовослужбовців, оприлюднили напівофіційну, озвучену в Держдумі організаторами акції «Бессмертный полк» — 42,9 млн. загиблих, зокрема 19,4 млн військовослужбовців. Причому стверджується, що переважна більшість загиблих — це росіяни. Тут колосально перебільшені втрати цивільного населення й применшені втрати армії. За моїми підрахунками, які корелюють із втратами вермахту на Сході, Червона Армія втратила 26,9 млн загиблими. Також загинуло й померло від 13,2 до 14 млн мирних жителів, причому серед загиблих, за винятком євреїв, всі радянські республіки і національності представлені приблизно у тій самій пропорції, що й у довоєнному населенні. Ну а співвідношення втрат із німцями було, як у колоніальних війнах. Наприклад, 95-та гвардійська стрілецька дивізія 12 липня 1943 року під Прохровкою втратила 1 677 убитих і зниклих безвісти — на 33 особи більше, ніж вся 4-та німецька танкова армія змогла втратити за декаду з 11 до 20 липня.
Для Росії й інших пострадянських держав 8 і 9 травня — це не свято, а пам’ять про найбільшу трагедію в історії. І відзначати його треба не парадами та демонстраціями, а чаркою горілки в тісному сімейному колі, поминаючи полеглих.
