Відновити підірвані мости
Представлено «Кримський інжир (Qіrіm inciri)» — українсько-кримськотатарську антологію
Новинкою «Книжкового Арсеналу» виявилася книжка, яка є значущим і вагомим літературним наповненням культурного, дипломатичного, політичного контексту. А головне — національно-сутнісного.
«Кримський інжир (Qіrіm inciri)» — результат конкурсу, ініційованого «Кримським домом», який упродовж тривалого часу здійснює просвітництво, зближуючи кримських татар та українців — фестивалями, зустрічами, дискусіями і, врешті, конкурсами.
ДІАЛОГИ НАД МОРЕМ, ЯКІ ЗШИВАЮТЬ ДУХОВНИМ ПОРОЗУМІННЯМ
«Ми знайшли формат, який мав на меті стимулювати написання найкращих творів про Крим українською та кримськотатарською мовами: шість номінацій, які представлені у книжці паралельно. Це проза про Крим українською мовою, поезія про Крим українською, проза кримськотатарською, поезія кримськотатарською та окрема номінація — жіночий погляд. А також переклад художнього твору з кримськотатарської мови українською і навпаки», — деталізувала Анастасія ЛЕВКОВА, літературознавиця, співорганізаторка події.
Направду казати, це спроба першого літературно означеного, інтенсивного кримськотатарсько-українського діалогу за всі 27 років (!), який дає змогу пізнавати, проникати в культурні коди обох цікаво індивідуальних народів. Книга — антологія, яка містить не класичні канонічні тексти, а сучасні. «Це означає передусім, що кримськотатарська мова, яка нищена, яка потаврована, все ще і таки жива, що вона розвивається. У цій книжці кримськотатарська мова представлена і кирилицею, і латинкою. Бо ми спеціально не ретранслювали її, доводячи: хоча й латинкою текстів стає дедалі більше, однак кирилицею вони також є», — пояснив програмний директор «Кримського дому», ініціатор конкурсу Алім АЛІЄВ.
Антологія до певної міри висвітлює стан, особливо лакунність літературного простору. Чи є сьогодні стільки кримськотатарської прози і поезії, щоби політичне означення українців як конгломерату самобутніх етнічно власне українців та кримських татар стало беззаперечним? Вочевидь, континентальні жителі ще мало знають про острів своєї країни. І книжка ця — як діалоги над морем, що зшивають духовним порозумінням.
ЗА ЧОТИРИ МІСЯЦІ — 244 ТЕКСТИ
Видавчиня Мар’яна САВКА розповіла, що головна ідея літератури стратегічного спрямування — не бути сувенірною. Зацукровані, неживі спогади нічого не дають. Важливо, щоб книжковий ринок отримав продукт живого сенсу, має бути комунікаційний контакт.
«Конкурс — як експеримент, — додає Алім Алієв. — І він успішний. Бо ми отримали роботи із Криму, Туреччини, Німеччини, Канади, з різних регіонів України: Галичина, Донбас, Крим, Херсонщина. За чотири місяці — 244 тексти. Перевірка робіт перетворилася на міжкультурні дискусії. І що важливо, ця книга з’явилася завдяки «Видавництву Старого Лева». Але це не є кінцем. Твори мають ожити ще музично, театрально, кінематографічно». До слова, книгу видано за фінансової підтримки Посольства Канади в Україні, Надзвичайного і Повноважного Посла Канади в Україні Романа Ващука.
«ЦЕ НАША СПІЛЬНА РОЗПОВІДЬ»
Представницею української сторони журі була письменниця Катерина КАЛИТКО. Їй виявилось до снаги ніби за допомогою рентгена побачити ті мисленнєві точки, які проблемно демонструють нерозуміння, ті відірвані від спільного центру судини. Її досвід оцінки текстів — це наскрізне усвідомлення того, що українці знають і не знають, говорять і замовчують про Крим.
«Твори були різними: деякі скандалізували, деякі були ідейно злочинними й низьковартісними. Бо тепер, на п’ятому році окупації та війни в Україні, бути настільки нечутливими — неприпустимо. І це етичне питання до українців! Я очікувала, особливо в прозі, широчезного діапазону тем — від операції Болбочана до теперішніх репресій. Це безодня характерів, справжнє море, з якого можна черпати, — поділилася Катерина Калитко. — Натомість ми отримували декларативні речі у стилістиці балад і віршів ХІХ століття. Така нечутливість до тонких сенсів і до власної проблематики є джерелом проблем на рівні порозуміння. Але всі твори, які вийшли у фінал, — про ті речі, що їх відновлюють наші підірвані містки...»
«Ми повинні перестати говорити: ми — українці, і ви — кримські татари. Ми всі українці — кримськотатарського, єврейського, етнічно українського походження. І це наш спільний фронт, наша спільна розповідь», — настановчо наголосила інтелектуалка.
