Серпень: «нова» класика

Учасниця Літньої школи журналістики спробувала перевірити на практиці тезу Сергія Тримбача — «Чим старішим є художній твір, тим більше коментарів він потребує».

Картини Праги, життя квітів і дерев, одухотворення кожного предмету виринає з поезій Райнера Марії Рільке. Протягом 1899—1900 років митець подорожував Україною. Він відвідав Києво-Печерську лавру, могилу Тараса Шевченка у Каневі, а також захоплювався творчістю кобзарів, зокрема діяльністю Остапа Вересая. Майстер Райне був чехом, але написав українською мовою такі твори як «Казки до любого Бога» і «Пісня про Правду». Райнер Марія Рільке створив переклад поеми «Слово о полку Ігоревім», який досі вважається одним із кращих у німецькомовній літературі. Дослідники доволі часто називають австрійського митця «майстром самотності». Як відомо, останні роки свого життя він провів у швейцарському замку Мюзо, цілком усамітнившись. Тим, хто любить порозмірковувати над життям, ймовірно, сподобаються «Листи до молодого поета» (листування поета із австрійським письменником Францом Ксавером Каппусом).

Перший україномовний переклад новели-казки Джона Роналда Руела Толкіна «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори» належить Олександрові Мокровольському.

Більбо, нудьгуючи вдома, попри рутину, дивиться в майбутнє з оптимізмом і чекає на пригоди. Зрештою, трохи терпіння — і вони з’являються на горизонті самі. Надходить пропозиція від гномів вирушити на пошуки скарбу. По завершенні численних подій (котрі мало не вартували герою життя), він говорить: «Ось і добре». Без причини робити добрі справи, дарувати якомога більше — чи не в цьому філософія нашого існування?

Юрій Іздрик згадує «Робінзона Крузо» Даніеля Дефо у своєму романі «Флешка»: «І хто вигадав письмо, листи й щоденник? Той найперший — пращоденник із зарубок. Невже Робінзон, який сам є персонажем щоденника, до того ж вигаданого?» Життя Крузо — яскраве відображення буття кожного з нас. Звісно, передбачити майбутнє неможливо, але внутрішня установка «бути готовим до всього» завжди поглиблює рівень загартованості. Мабуть, це і є найпершою відповіддю, чому потрібно перечитувати «Пригоди Робінзона...» Не буває безвихідних ситуацій — існує тільки небажання приймати їх та шукати виходу, хоч як складно це інколи не здається.

Коли я вперше прочитала «Фауста» Йоганна Вольфганга Гете, почала одразу телефонувати всім своїм рідним і говорити, що дуже люблю їх...Трагедія дає можливість усвідомити сутність життя через переживання окремої історії, через безперервні пошуки Істини центрального персонажа. Життя — скороминуще, а віддавати увесь час на поталу уявній істині не можна. Буття змушує диференціювати кожен його пазл, але неодмінно вбачаючи гармонійну мозаїку.

Автором повного україномовного перекладу відомої трагедії став Микола Лукаш, а фрагментарного — Іван Франко, Павло Грабовський, Микола Улезко, Дмитро Загул. Крім того, незважаючи на весь трагізм епістолярного роману цього ж німецького письменника «Стражадання юного Вертера», твір, гадаю, має прочитати кожен. Розгортається трагічна історія невзаємного кохання... Але центральним, певно, є не це. Шедевр, який Й.В. Гете написав у 25-річному віці та через який здобув письменницьку популярність, є багатогранною енциклопедією описів природи. Ліричний герой розмірковує також над тим, чому творчих людей завжди вважають божевільними абощо. Любовна лінія сюжету не вичерпує себе, а розгалужується на чимало окремих глобальних внутрішніх тем для роздумів.

«Тургенівські панночки» давно вже не уособлюють сучасних дівчат. Але жіночність, ніжність, ліризм душі — ці характерні риси переходять із епохи в епоху, щоправда із певними варіаціями. Дехто стверджує, що це інтровертивна особистість, у володінні якої — власний глибокий внутрішній світ. Фахівці ж наголошують, що це, насамперед, сильна і цілеспрямована людина, яка здатна служити головній життєвій ідеї. Віддавати їй усі думки, присвячувати все буття... Суголосною є життєва позиція Анни — героїні трилогії Михайла Старицького «Богдан Хмельницький. Серед творів Івана Тургенєва яскраво вирізняється роман «Рудін». Розгортається історія людини, яка володіла неймовірними здібностями, але не мала засобів боротьби з лінню... Ось цитата-портрет центральної дійової особи: «Рудін здавався повним вогню, сміливості, життя, а в душі був холодним і ледь не боязким, доки не зачіпали його самозакоханість: тут він на стіни дерся. Він усіляко намагався завоювати собі людей, але підкорював він їх на благо загальних начал та ідей і дійсно мав вплив сильний на багатьох. Щоправда, ніхто його не любив...» Зрештою головний герой Дмитро Миколайович помер за безглуздих обставин, не даючи можливості вповні розкритися своєму потенціалу... ».

Роман Яна Парандовського «Петрарка» знайомить із маловідомими фактами біографії чи не найвідомішого італійця. Як відомо, рідним містом Франческо була Флоренція. Але охочі можуть зануритися у неймовірний простір подорожніх нарисів зі стежок Риму, якого центральний герой вважав духовною батьківщиною... Можна уявити людину в самотньому кабінеті, яка засинає над пергаментами античних мислителів, спить по шість годин на добу, а потім постійно переїжджає з одного місця в інше в пошуках усамітнення.

Побутує думка, що Петрарка був закоханий у Лауру. Майстер Франческо 20 років кохав цю жінку, присвятивши їй більше 100 сонетів, хоч навіть не був із нею знайомий. Після прочитання цього роману виявляється, що досить багато тогочасних митців, які знали Петрарку, вважали існування Лаури вигадкою. І це ще не усі секрети Яна Парандовського.