«Роман у Бонні та вечеря з Джоан Роулінѓ»
Хто над чим нині працює і що останнім часом з’явилося друком, чим можна коли не похвалитися, то поділитися? З таким запитанням звернулася до кількох досить активних українських письменників, котрі не забувають про своє покликання, незважаючи ні на які кризи. Отож, пропоную бліц-інтерв’ю з Ларисою ДЕНИСЕНКО й Олесем ІЛЬЧЕНКОМ.
Лариса ДЕНИСЕНКО:
— Нещодавно ми з письменницями-подругами здійснили цікавий проект — за принципом буриме написали курортну новелу для журналу «Домашний очаг», її можна прочитати в липневому числі журналу. Новела зветься «Песочная фигура», крім мене, над нею працювали Галина Вдовиченко, Яна Дубинянська, Ірен Роздобудько та Наталка Шевченко. Вийшло небанально і, на мій погляд, суголосно. Кожна з нас залишилася собою, зі своїми інтонаціями, улюбленими висловами та власним стилем, але оскільки ми, сподіваюся, дівчата уважні та спостережливі, текст вийшов гармонійним.
Продовжую працювати над романом, котрий пишу вже понад рік. Він повільно пишеться, але не відпускає. Захотіла закинути його на певний час і розпочати виписувати комедію, задум якої з’явився давно. Але прийшов уві сні мій німецький дід і мовчки на мене дивився. Кілька секунд. Цього було достатньо для того, щоб вранці я закрила комедійний файл і повернулася до рукопису «Моє життя: від померлого до загиблого діда».
Олесь ІЛЬЧЕНКО:
— Олесю, вітаю вас як переможця сьогорічного конкурсу «Краща українська книга року», проведеного журналом «Кореспондент». Ви не лише перемагаєте, але й багато мандруєте останнім часом...
— Дякую. Так, я вже побував у Дортмунді, Амстердамі, Бонні, Кельні, Парижі, Венеції, Вільнюсі... Тож зараз вже їду відпочивати до Хорватії, на півострів Істрія.
— Тобто решта вояжів — робочі?
— Певною мірою. Нову книгу я писав, перебуваючи майже весь червень у Бонні. В Литві був на урочистостях з нагоди 600-ліття Грюнвальдської (Жальгіріської) битви, де виступив із читанням своєї нової поеми, присвяченої цій події. Мене вразило, як тепло вітали литовці й гості з різних країн представника України. Я навіть отримав пам’ятну медаль на честь історичної події. А в Парижі мав три творчі вечори, де читав вірші й прозу. То була дуже мила й гарна поїздка, чудові зустрічі із небайдужими читачами. Подорож до Венеції також можна назвати літературною (сміється): одного вечора ми з дружиною і сином випадково вечеряли в одному ресторанчику із Джоан Роулінѓ (вона була зі всією своєю родиною). Ми перезирнулися із письменницею, і я зрозумів її натяк: упізнавати її не варто. Як розповіла потім офіціантка, наша землячка з Вінниці, Роулінѓ відзначала день народження мами.
— То що ж ви писали в Бонні?
— Давно задуманий роман. Може, подужаю його створити, бо все-таки поетові важко писати такі великі твори. Зараз також пишу книгу есеїв «Збирачі туманів». Це своєрідні мандрівки в просторі й часі. Крім того, хотілося б видати нову книгу віршів, однак вони народжуються не часто. Також є одна задумка щодо книги для дітей — пригодницька казка про дивного лікаря, котрий відкриває маленькому хлопчикові таємницю старого килима.
