Наелектризовані рядки Євгена Маланюка

Серед ювілеїв, які відзначаємо 2017 року в контексті літератури, один із найважливіших — 120-річчя від народження Євгена Маланюка. Харизматичного поета, ерудованого і спостережливого критика, есеїста, безперечного претендента на лідерство в еміграційній частині української літератури першої половини ХХ ст.

До цієї дати у видавництві «Смолоскип» побачила світ чималенька збірка вибраних творів Євгена Маланюка. Уклала її відома дослідниця Олеся Омельчук: прикметно, що з-поміж попередніх упорядкованих нею книжок є, зокрема, також вибране Валер’яна Поліщука, що свідчить про широту професійних інтересів літературознавиці.

НІКОЛИ НЕ ВІДМОВЛЯВСЯ ВІД БОРОТЬБИ

Євген Маланюк брав участь у збройній боротьбі за свободу України в 1917 — 1920 роках і ніколи від цієї боротьби не відмовився, зокрема, в літературі, якою активно зайнявся на еміграції, на початку в Чехословаччині та Польщі. Його поезія залишалася послідовно патріотичною, попри весь присутній у ній ліризм, а подекуди й естетство.

Що ж до політичних орієнтацій, помітних меншою мірою в поезії, більшою — в публіцистиці, вони були виразно правого характеру. У передмові Олеся Омельчук описує їх, зокрема, постфактум через теперішнє поняття антиглобалізму (в його правому розумінні). Проте важко не помітити в Євгена Маланюка і симпатій значно екстремальнішого характеру — приміром, захоплених текстів про Муссоліні чи ксенофобних нотаток.

Євген Маланюк очікувано став публічним ворогом радянської України, певно, найбільш демонізованим письменником української діаспори. Не випадково саме йому адресував свої знамениті рядки Володимир Сосюра:

Шановний пане Маланюче,

ми ще зустрінемось в бою!

При цьому ж Євген Маланюк був чи не головним представником «Празької школи» української поезії    — гурту поетів-емігрантів виразно національно-патріотичної орієнтації, який сформувався в міжвоєнній Чехословаччині (де влада фінансово та організаційно сприяла еміграції, зокрема українській). У його спадщині — яскрава, надзвичайно струнка, ритмічна і насичена поезія. Згадаймо хоч і затерте, але промовисте й метафоричне означення Євгена Маланюка: «імператор залізних строф».

Він був гострим і безкомпромісним публіцистом. З-поміж його мотивів та ідей особливо вирізняються заклики до активності, саморозвитку, свідомості, самодостатності, що їх він висував до українського суспільства. Ці вимоги, ясна річ, актуальності не втрачають, як і багато чого іншого з його доробку. Саме тому важливі тексти Євгена Маланюка вийшли книжкою в нашій хрестоматійній серії «Бронебійна публіцистика».

Євген Маланюк був самобутнім і дуже ерудованим мислителем. А ще — спостережливим та влучним. Досить згадати історію про те, як Павло Тичина сумно погодився з Маланюковим означенням власної творчості: «Від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась». До речі, в книжці є спогад самого Євгена Маланюка про особисту зустріч із Павлом Тичиною в Празі, під час якої останній поводився досить дивно.

ЛІТЕРАТУРНЕ ОБЛИЧЧЯ МАЛАНЮКА

Хоч як важко розглядати літературну творчість Євгена Маланюка поза політикою, «Вибрані твори», видані «Смолоскипом», спрямовані загалом саме в цей бік, тобто показують переважно суто літературне обличчя Євгена Маланюка.

Передусім це, звичайно, вірші зі збірок, журнальних публікацій. Панорама змін та розвитку поезії автора розгортається на вельми широкому часовому просторі — від двадцятих до шістдесятих років ХХ століття. З одного боку, тут перебуває відносно рання творчість, дещо суголосна стилістично з київськими неокласиками (загалом, «Празька школа», попри всі відмінності, була не позбавлена спадкоємності щодо неокласиків):

Я в полоні у лютих літер.

Вже все назвав. Вже все убив.

Чуття, розплавлені і злиті,

На оливо я перелив.

З другого — досить відмінна естетика, відмінна форма років уже американської еміграції (хоч авторський почерк зберігся):

В безсоняшних щілинах

Мангаттану,

В каньйоні божевільного Бродвею

Ніколи — синява і сонце

— шум дерев

— і подих простору.

Ти, дню важкий,

Ти йдеш так мляво,

Все спотикаючись на перешкодах       —

— заснуть — заснуть.

А старість усміхається єхидно.

І наляга велика втома дня.

О ноче, що надходиш невблаганно!

«ПОМ’ЯКШЕНИЙ» БІК СКЛАДНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Крім поезії, у «Вибраних творах» до уваги читачів представлено Маланюкову публіцистику. Це і різноманітні відкриті листи, заяви. І численні статті, зокрема літературно-критичні. І зрештою, нотатки з блокнотів та щоденників, фотоматеріали. Окремим розділом ідуть статті про Євгена Маланюка Оксани Пахльовської, Богдана Рубчака, Леоніда Куценка, Мікулаша Неврлого, Юрія Клена, Святослава Доленги, Олеся Бабія.

Ця книжка показує, сказати б, «пом’якшений» бік складної та розмаїтої постаті Євгена Маланюка. Тут немає найбільш контроверсійних текстів, немає найрадикальніших політичних акцентів. Отже, образ його виходить частковий і далекий від вичерпності. Але це саме той набір творів, який однаково пасує і для початку знайомства з поетом, і для фіксування головних речей з-поміж усього, ним написаного.