Зайняти б чергу за синім квиточком у реально-стабільну країну. Чи будувати ї ї тут?

Перипетії президентських виборів внесли деякі корективи й у перебіг нашого конкурсу «Експерт «Дня». Одразу після оголошення результатів першого туру виборів ми отримали велику кількість листів, потім — наче для осмислення результатів — наші читачі взяли тайм-аут, і тільки минулого тижня відновився потік відповідей наших експертів. Власне, тому сьогодні ми подаємо результати читацьких оцінок публікацій «Дня» за п'ятий та шостий тижні конкурсу разом. Отже, до трійки найкращих журналістських публікацій п'ятого тижня — з 26 по 30 жовтня — потрапили: Валентин ПУСТОВОЙТ «НА СТАРТІ, ЩО ДЛЯ БАГАТЬОХ СТАНЕ ФІНІШЕМ» («День», №201); Роман БАСАРАБ «ТРЕТІЙ ПРЕЗИДЕНТ МАЄ ВІДПОВІДАТИ ВИМОГАМ ЧАСУ» («День», №201); Людмила ТАРНАШИНСЬКА «СУТІНКИ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ» («День», №200).

На шостому тижні перші три місця розподілилися таким чином: Ірина КЛИМЕНКО «НЕРІВНІ УМОВИ КОНКУРЕНЦІЇ — ПРИЧИНА НАШОЇ «ЕКОНОМІКИ» І «ПОЛІТИКИ» («День», №207); Гелій ЧЕРНИЙ «НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ І НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА» («День», №205); Євген СВЕРСТЮК «УТРАЧЕНО ТОЙ РІВЕНЬ КУЛЬТУРИ, ЯКИЙ ЗОБОВ'ЯЗУЄ ДО СПОВІДУВАННЯ ВЕРШИН І ПЛЕКАННЯ ПРИНЦИПУ ПРАВДИВОСТІ» («День», №207).

Пропонуємо вашій увазі найцiкавiшi рецензії читачів на матеріали-переможці та інші роботи журналістів, що з'явилися в «Дні» протягом цих двох тижнів.

Ірина КЛИМЕНКО
«НЕРІВНІ УМОВИ КОНКУРЕНЦІЇ — ПРИЧИНА НАШОЇ «ЕКОНОМІКИ» І «ПОЛІТИКИ» («День», №207)

Ознайомившись із цією публікацією, доходиш висновку, що ринкові закономірності, а також реформи і не ночували, якщо можна так висловитися, на підприємствах України. Успіх функціонування цих підприємств залежить від рівня близькості до можновладця із міністерства, а шлях до серця останнього, звичайно ж, лежить через його ж кишеню. Завдяки успішності таких дій, чиновник просубсидує неефективні підприємства в стагнуючих галузях, застосує на власний розсуд правила гри, себто закони, а постраждає в результаті цього, звичайно ж, бюджет держави, тобто всі ми, громадяни України. А що стосується незвільнених працівників заводів, що простоюють, то їм можна лише поспівчувати, бо вони, нібито потрібніші, більш кваліфіковані, ніж ті, на котрих випала перша хвиля скорочень, потерпіли та й потерпають більше, тому що підприємства, скорочуючи людей на початку 90-х років, виділяли кошти на безробіття, а також на перекваліфікацію, завдяки чому працівники знайшли собі місце в інших сферах. Нині підприємства людей не скорочують, бо вигідніше, щоб люди «числилися» — не потрібно виділяти гроші на перекваліфікацію та на виплату допомоги по безробіттю. А вони, висококваліфіковані працівники, поповнили ряди «човників» за турецьким чи польським ширвжитком.

Ганна ОПАНАСЕНКО, інженер
Київ

Людмила ТАРНАШИНСЬКА
«СУТІНКИ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ?.. АБО ЗНАК ЗАПИТАННЯ, ЯКИЙ ЗАЛИШАЄ НАДІЮ» («День», №200)

Екологічна деградація плюс можливість зустрічі з кометою типу Галлея загострюють проблему виживання до межі. І потребують концентрації всіх і найкращих ресурсів світу — інтелектуальних, фінансових, організаційних. Необхідно ввести загальний еколого-економічний еквівалент цінностей як єдино придатну гарантію можливості реалізації найпріоритетнішого права — права на життя, без забезпечення якого всі інші права — фікція. А забезпечити його не можна без відповідних інтелекту і духовності. Без усього цього можливе не лише самознищення інтелігенції, а й самознищення цивілізації взагалі.

Олександр ПРИЙМАК, юрист
Харків

Гелій ЧЕРНИЙ
«НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ І НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА» («День», № 205)

У світлі тенденцій сьогодення стаття є досить актуальною. Цілком згоден із думкою автора про те, що національна ідея не спрацювала тому, що не мала економічного змісту, абстрактно декларуючи незалежність держави. Врешті-решт, будь-яка оболонка, не маючи наповнення, перетворюється на мильну бульбашку. Ось тільки не можу погодитися із шановним професором, що мешканці західних областей вкладають у національну ідею економічний зміст. Навпаки, для них «голодна незалежність» понад усе. І чим це сприйняття відрізняється від відомого «Хай не буде ковбаси і не буде масла, тільки б зірка на Кремлі повік не погасла»?

Євген МОРЕНЦОВ, інженер-математик
Київ

Наталя ЛІГАЧОВА
«ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ «ЮР'ЇВ ДЕНЬ» («День», №203)

Наталя ЛІГАЧОВА
«ПІРРОВА ПЕРЕМОГА» ОДНОДУМНОСТІ» («День», №206)

Ніч після виборів 31 жовтня виглядала як явище з іншого світу в порівнянні з нудними, тоскними й темними передбачуваними реаліями висвітлення на ТБ «великих перегонів». На екрані з'явилося якісне захоплююче дійство з вільним висловлюванням своїх думок, глибокими й розумними висновками, неоднозначними оцінками того, що відбувається. Це стосується більше «1+1», ніж «Інтера», що представив (утопив?) свого Титана з товаришами в кращих традиціях грандіозного масштабного офіціозу.

Права Н.Лігачова в тому, що М. Вересень і В.Портников влаштували потіху з найсерйознішої й багато в чому трагічної події (але це, зрештою, «особливості національного телеполювання» й реалізація права на власне бачення й висвітлення того, що відбувається). Але головна проблема в тому, що навіть при всьому бажанні у ведучих не було, практично, простору для маневру, бо телебачення перед виборами було щільно загнане в «п'ятий кут». Не без участі самих журналістів. Важливо те, що влада не усвідомила, наскільки згубні для неї ж самої її претензії на монопольне володіння істиною, придушення опозиції та нав'язування своєї точки зору. Й ще одна найважливіша проблема: нерозуміння нашими журналістами того, що будь-яка журналістська об'єктивність може будуватися лише на власних твердих етичних переконаннях. Відсутність таких означає де-факто вирок вільній пресі.

Андрій МИСЕЛЮК, історик
Харків

Сергій ТРИМБАЧ
«ЩЕ ЯК БУЛИ МИ КОЗАКАМИ...» («День», № 199)

Вишуканий стиль замітки Сергія Тримбача — легкість, шарм, родзинки для гурманів (важко втриматися від цитування: «красиво їдуть на конях, ой як красиво ... шарахнули із рушниць ... у зарапідженому кадрі падають коні й люди — у багнюку, у бруд, у схарапуджену предсмертну муку» (не у сенсі насолоди бійнею, а голографічної передачі історичного дійства). Шкода в нашій провінції в кінотеатрах музейні «шопи». Даремно. Американці з великої депресії виходили життєстверджуючим пафосом Чарлі Чапліна і всеохоплюючим оптимізмом сінематографу. Ех, зайняти б чергу за синім квиточком або хоч питати в щасливців: «Чи є зайвий квиточок?» — в реально-стабільну країну.

Юрій СЕМЧУК, історик,
Дніпропетровськ