Вийти на прямий контакт
У Києві в громадському транспорті відбувається перформанс, присвячений пам’яті жертв Голодомору
Меморіал жертв Голодомору представив перформанс «Ті, що блукають», у якому розповідається про 5 людей, що жили у 1932—1933 роках. Вони виринатимуть з мороку історії у сьогодення, у дні 85-х роковин геноциду — Голодомору, і розказуватимуть про себе. Ці слова нікому і ніколи не були промовлені, адже радянська влада веліла забути той страшний час та погрожувала смертю за бодай одне ненароком проронене слово.
«Ми хотіли вийти за межі музею, адже не кожна людина має змогу завітати до нього. Цій ідеї вже два роки, але лише у цьому році вирішили втілити її до 85-х роковин. Є певне відчуття страху, як сприймуть цей перформанс люди, які їдуть, занурені у свої думки, на роботу, навчання, додому у транспорті. І тут нізвідки з’являються постаті з трагічних років для українського народу. Кілька хвилин розповідають про себе та зникають. Таким чином ми хочемо достукатися до людей, щоб вони напряму відчули емоції тих людей», — зазначає директор Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Олеся СТАСЮК.
Актори Київського театру-студії «МІФ» зобразять 5 людей, які мають власні трагічні історії з тих голодних часів. «Кожен із наших героїв має свій монолог, який ми розповідаємо протягом декількох хвилин. Готувати його було дійсно важко. Це велика трагедія та великий біль. Іноді неможливо уявити, яку силу волі мали люди в ті часи, щоб пережити всі події. Як вони не їли, як ховали своїх дітей, як зраджували собі заради виживання», — ділиться акторка Владислава Блакитна.
В основу сценарію лягли свідчення очевидців Голодомору з архіву Меморіалу жертв Голодомору. Зокрема, актори покажуть пасажирам жінку, яка обміняла прикраси зі свого посагу в «Торгсіні» на їжу. Жінку, котра збожеволіла від того, що поховала двох дітей, які померли з голоду. Дівчинку-підлітка, яка втратила сім’ю і опинилася в інтернаті, де й врятувалася від голоду. Учасницю бригади буксирників — вчительку, з зошитом, яку взяли записувати майно тих, кого обшукували. Останнім героєм став британський журналіст Гарет Джонс (нагадаємо, його ім’я вперше прозвучало в широкому публічному просторі України завдяки статті Джеймса Мейса «Повість про двох журналістів», що вийшла у «Дні» 2003 року), який вирішив приїхати до України, щоб на власні очі побачити, що тут коїться. Оскільки у Британії навіть не могли уявити, що в Україні, яка експортує зерно для них, може відбуватися голод.
Кожен із героїв з’являється у транспорті, щоб нагадати нам про те, що ми повинні згадати про них, пам’ятати та запалити свічку пам’яті.
«Через Голодомор загинула вся моя родина, а хату продали за 60 карбованців. А на ці гроші купили лише буханець хліба», — кричить молода мати, яка збожеволіла від того, що поховала двох маленьких дітей.
Згодом з’являється чоловік в окулярах. То Гарет Джонс. Сміливець, який без дозволу потрапив до Радянської України та першим написав у західній пресі про штучний та моторошний геноцид в українських селах. «У кожному селі групу найкращих працівників, їх називали кулаками, було розкуркулено. Землю, будинки, худобу — все було конфісковано. А їх самих відправлено за тисячу чи дві кілометрів звідти», — розповідає британський журналіст.
Перші пасажири, які стали глядачами перформансу, були украй вражені побаченим та не приховували своїх емоцій. Так, киянин Іван Лисий пригадав історію своєї родини. «Мені було гірко на душі. Ти ніби перенісся у той час трагічної долі українського народу. Це страшна трагедія, про яку ми повинні розповісти всьому світові. У мене тато свого часу залишився сиротою. Його мама вивезла до Києва та залишила на залізничному вокзалі. Він пам’ятав, коли їх посадили на машину і везли десь до дитячого будинку, то мати позаду бігла, впала і більше він її вже ніколи не бачив», — розповідає пан Іван.
Повертатися до часів Голодомору — це надзвичайний внутрішній біль для кожного українця. Зі сльозами на очах бабусі та дідусі розповідали нам про свої сім’ї, у кожній з яких, на жаль, були жертви Голодомору. Але важливо, щоб український народ пам’ятав ці трагічні сторінки нашої історії.
Перформанс протягом двох тижнів можна буде побачити на двох маршрутах «Київпастрансу», що курсують вулицею Лаврською.
