На картинах — Маріуполь

Нещодавно в Маріуполі відкрилася виставка творів художників творчої групи «Донецький пленер» і вшановували 80-річного ювіляра, метра живопису, скульптора-монументаліста Леля Миколайовича Кузьмінкова.

У Міському центрі сучасного мистецтва й культури імені Куїнджі зібралися численні любителі живопису, творча еліта міста, друзі й шанувальники таланту одного з найстаріших маріупольських майстрів, чиї роботи відомі не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Ім’я Леля Миколайовича включено до останнього випуску Української енциклопедії і американської енциклопедії «Contemporary Who of Professionals».

У Музеї Тараса Шевченка в Києві зберігається унікальне рукописне видання «Кобзаря» в першому перекладі на мову греків Приазов’я, зробленому місцевими грецькими поетами Антоном Шапурмою і Леонтієм Кир’яковим. Ілюстрації і оформлення обкладинки виконав Л. Кузьмінков. Відомий україніст, професор Білецький високо оцінив ліногравюри маріупольського художника до творів Т.Г. Шевченка. Лель Миколайович має посвідчення і подяку від музею Івана Франка в Львові, в якому є рукописне видання «Каменярів» у грецькому перекладі, зробленому Антоном Шапурмою. Оформлення обкладинки, титульного листа й ілюстрації до творів І. Франка виконав Л. Кузьмінков. Але графіка — це тільки одна грань таланту художника. 1953 року керівник Спілки художників України Хмелько сказав Кузьмінкову, що в нього є всі дані писати багатофігурні композиції. Пізніше славетна українська художниця Тетяна Яблонська, познайомившись iз роботами Кузьмінкова, прийшла до висновку, що він чудовий портретист, який гостро відчуває образ і вдачу моделі. Народний художник Григор’єв зазначав, що Кузьмінков гарний жанрист, а інший народний художник Глущенко побачив у нього особливий дар пейзажиста. І кожний з них по-своєму мав рацію, оскільки талант цього художника багатогранний, особистість неординарна і багата у своїх багатоманітних творчих виявах.

З великою теплотою згадує Лель Миколайович свого першого вчителя Григорія Кузьмича Бендрика, у якого він займався в художній студії у Палаці піонерів 1931—1937 рр. У студії він заприятелював з Валентином Константиновим. Після війни вони вчилися в Харківському державному художньому училищі, після закінчення якого 1951 року повернулися до Маріуполя незважаючи на те, що їм пропонували залишитися в Харкові. І ось уже протягом 36 років триває творча співпраця Леля Кузьмінкова і Валентина Константинова в мозаїках і розписах, вітражах, в монументально-декоративній і портретній скульптурі.

Їхні монументальні роботи прикрашають громадські будівлі багатьох міст. Найбільш відомі роботи майстрів прикрашають рідний Маріуполь. Це мозаїчне панно «Металурги» на залізничному вокзалі, «Люди «Важмашу» — смальтова мозаїка в інженерному корпусі заводу», «Юність» — мозаїка на водній станції, «Материнство», «Спорт», «Праця», «Навчання» — мозаїки на цехах заводу «Азовмаш», монументальний фриз — барельєфи з мозаїкою «Юнак» і «Дівчина», «Сім’я».

У день ушановування ювіляра на його адресу було сказано багато добрих, теплих, щирих слів. «Ваша творчість відкриває красу, культуру, інтелект, попит на які — вічний. Ви виховуєте й плекаєте духовність — одне з найбільших досягнень людства», — сказав у своєму привітанні представник ФГОУ Олександр Корега. Друзі й колеги подарували ювіляру свої роботи — поетичні збірки, картини. У виступах зазначалося, що Лель Миколайович не тільки художник, а й учитель. Учитель не за освітою, а за покликанням. Мрія художників, заради якої вони живуть, — показати в картинах повітря, дихання природи, її неповторну красу. У Маріуполі, для міського пейзажу якого дуже характерні клуби диму над трубами заводів, шлакові гори над Азовським морем — виставка картин, на яких повітря — прозоре, вода в річці — чиста, а в зеленій траві виблискують різнокольорові розсипи роси — це справжня квітуча оаза у сірій зоні індустріалізації. На вернісажі представлено близько двохсот живописних робіт, в основному це пейзажі й натюрморти, а також портрети й малі скульптурні форми. Серед учасників експозиції донецькі й маріупольські художники Юрій Зорко, Григорій Тишкевич, Олексій Поляков, Поліна Шакало, Олександр Шпак та інші. Автори виставлених картин охоче спілкувалися з любителями живопису, розповідали їм про свої творчі подорожі до Осколу і Святогор’я, де вони писали натурні роботи.

Виставка «Донецький пленер» засвідчує, який прекрасний наш край, яка неповторна його природа. Бачити свою малу батьківщину очима талановитих художників — це ще більше любити її і бути в гармонії з навколишнім світом.