Казка-сад Христіана Стевена

Красу кримської природи ми сприймаємо як щось вічне, що було, є і буде. І навіть не підозрюємо, що розмаїттям зеленого світу Крим дуже завдячує Нікітському ботанічному саду, який майже 190 років збирає, пристосовує до місцевих умов і поширює у довкіллі цікаві, часом досить рідкісні рослини з різних куточків планети. Нещодавно указом Президента України Державному Нікітському ботанічному саду присвоєно статус Національного наукового центру.

Восени 1812 року, коли ще палали пожежі Вітчизняної війни, на околиці Ялти над морем було закладено казенний економоботанічний сад- розплідник. Задумом державної ваги було перетворити Південний берег на курорт, який би не поступався своєю принадністю знаменитому італійському. Високі вельможі почали вписувати у кримський ландшафт палаци і освоювати садово-паркове мистецтво. Нікітський сад створювався з метою накопичення ресурсів цінного рослинного генофонду (і поповнення ними палацових парків), вивчення рідкісних рослин, виховання у людей любові до природи, а також для підготовки хороших садівників. Фундатором і першим директором саду, за рекомендаціями генерал-губернатора Одеси Дюка Ришельє, губернатора Тавричеського Бородіна і самого імператора, став швед Христіан Стевен. У 1824 році Стевен передав свою справу великому любителеві природи, медику за освітою Миколі Гартвісу. По суті, до 1860 року підвалини Нікітського саду було повністю закладено. — Сьогодні у нашій колекції близько 30 тисяч видів, підвидів і сортів декоративних, плодових та ефіроолійних культур, — говорить молодший науковий співробітник відділу дендрології Євгенія Ярославцева. На прохання директора вона знайомить мене iз садом. — Знаєте, скільки сортів, видів і форм тільки одного персика? Аж 1553. Мигдалю — 987, інжиру — 304.

За півтори години я стільки дізналася, що тепер не осоромлюся перед майбутніми внуками. От хоча б, як відрізнити ялину від ялиці? У ялини шишки дивляться вниз, голки три-чотиригранні, кора гладка. У ялиці шишки — вгору, голки плоскі, кора шорсткіша. Тис, знамените червоне дерево, — рекордсмен повільного зростання. Тому його особливо треба охороняти. Побачила я прабабусю кримських пальм; чудову оранжерею кактусових; розарій. Ух ти! Що ж це за чудо?

— Це вічнозелений листяний ліс. Зовсім не знайома нашому народу формація «Маквес», — говорить Євгенія.

Про кожне дерево вона розказує з такою любов’ю і так детально, немов про перші дні довгожданого первістка. Мені явно доведеться відбивати до редакції телеграму про продовження відпустки. Втім, як я уже зрозуміла, Нікітський ботанічний тільки і тримається на людях, дуже відданих природі. Колекцію кизильнику — запашних кущів, що зацвітають рано навесні, виявляється, все життя збирала Раїса Василівна Галушко. Відділ ботаніки має найбільший у СНД гербарій — 169000 листків. У роки окупації його було вивезено до Німеччини. Супроводила і берегла його для своїх співвітчизників науковий співробітник відділу дикої флори Лідія Анатоліївна Симанська. Про ветеранів саду ходять цілі легенди. А музей зберігає пам’ять про них.

— Цікаво, що вам дасть статус національного? — запитала я директора Нікітського саду Валерія Єжова, доктора технічних наук, професора, члена-кореспондента Академії аграрних наук України.

— На жаль, поки що турбота про природу, про екологію на державному рівні — це лише декларації, — говорить Валерій Микитович. — Ще у квітні минулого року постановою Кабінету Міністрів України дендрологічну колекцію саду було включено до списку об’єктів, які є національним надбанням. Та надбання, гадаю, має і виглядати гідно. Паркова служба склала мінімальний кошторис — тільки на те, щоб привести сад до ладу — 583 тисячі гривень. Досі ми нічого не отримали...

— Не завадило б і одягти ваших садових працівників в естетичний спецодяг. А то їхній вигляд, перепрошую, псує красу природи.

— Ми їх «ховаємо» при наближенні іноземної делегації... Та це дрібниці. Жахливо, що у нас немає коштів на захист рослин, на добрива, на садову техніку. Знаєте, скільки коштують два трактори? 27 тисяч гривень. Нам ні за що тримати хорошу охорону. Кілька днів тому із саду викопали 8-літній олеандр, украли селекційну лілію. Та є Бог на світі. Уявляєте, побачив лілію у торгівця сам її творець, наш співробітник. «Відбив», звичайно... Через нашу убогість може бути безповоротно втраченим цінний рослинний генофонд. Це вже буде катастрофа в історії вітчизняної науки і, за великим рахунком, у світовій культурі. Однак сьогодні нам загрожує небезпека жахливіша: у зоні активного зсуву знаходиться Гірське озеро, розташоване над Гурзуфом. Про ситуацію знають кримські власті, знають у Києві — начальник Ялтинського науково-технічного центру «Інжзахист» Михайло Рижий давно стукає в усі дверi. Та нас не чують. Проект захисту фахівці зробили нам безкоштовно. Кошторисна вартість робіт — півтора мільйона гривень. У бюджеті 1997 року заклали аж... 70 тисяч гривень. Та й то, гроші надійшли тільки у грудні 1998 року.

— А зсув же не чекає. І коли трапиться біда, iз резервного фонду Кабміну полетять мільйони гривень «на ліквідацію».

— Так триватиме доти, доки ми не матимемо розумного закону про раціональне використання землі і, головне, про правильний підхід до оподаткування в аграрній науці. Не можна прирівнювати дослідне господарство ботанічного саду до виробничої сфери, як у звичайному сільському господарстві. А нас прирівнюють. Ми платимо всі види податків, крім єдиного, — податку на землю. Спасибі, що від нього звільнені (у Криму він дуже високий). Ніхто не враховує, що на балансі саду вся інфраструктура селища Нікіта, хоча серед 1500 мешканців наших працівників усього 22 відсотки. Ми утримуємо житловий фонд, школу, дитячий садок, опалення селища. І виявляється, як ви почули від мого зама, маємо здійснювати додаткові виплати мамам-чорнобильцям, які приїхали сюди попрацювати і оздоровити дітей...

— Попри все, вам вдається бути на висоті з наукової роботи і навіть делегувати своїх учених на міжнародні конференції?

— Науковою роботою ми можемо пишатися. У нас є аспірантура — очна і заочна форми навчання. Прекрасна бібліотека. Зараз, коли з книжковим поповненням скрутно, вона тримається на наших ентузіастах. На базі Нікітського саду створено координаційний центр молодих (до 40 років) вчених країн СНД iз питань садівництва. Сім міжнародних конференцій проводилися у нас, остання була у Чехії. Тісно співпрацюємо ми з колегами із Британії, налагоджуємо зв’язки з американцями. Молоді треба розвиватися, вчитися. Тому, попри економічні труднощі, ми прагнемо підтримувати контакти із зарубіжним науковим світом, та й себе показувати.

— Найбільше грошей потрібно, мабуть, на досліди, селекційну роботу, створення колекцій?

— Безумовно. Це наша основна робота. А витрати на науку для Нікітського саду держбюджет скоротив за 10 років у 15 разів. Ми перетворилися на постійних прохачів у держави. Тим часом, якби нас звільнили від податків, могли б самі підтримувати себе на належному рівні.

— Яким чином?

— У нас п’ять дослідних господарств, на яких розміщено унікальні колекції. З аграрного державного обігу вилучено біля 150 гектарів землі. Це небагато. Зате 60 відсотків кісточкових сортів плодових дерев у садівництві України — з Нікітського саду. Це величезний внесок в економіку. Держава ж не може поступитися малим. От є у нас дослідний цех iз переробки рослинної сировини. Він робить джеми, повидло, компоти, ефірні олії тощо з того, що у нас вирощується. Це технологічна перевірка сортів, досвід, щоб потім рекомендувати як зразки. А податкова система прирівнює цех до звичайного виробництва... У такому разі, будьте ласкаві, спочатку дайте нам розкрутитися. Чудовий приклад — ставлення держави Молдови до свого «Магарача». У 1993 році, тимчасово звільнивши його від податків, «країна виноградників» зробила, образно кажучи, ставку на перспективну справу. І виграла. Тепер виробник якісного вина — один iз головних китів економіки Молдови. Наша держава, звільнивши Нікітський ботанічний сад від податків, також могла б мати колосальну вигоду. В Україні зовсім занапащене садівництво. А ми, забезпечуючи господарства цінними саджанцями, сприяли б його відродженню.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

У Криму співіснують різні кліматичні зони. І, відповідно, розмаїтий рослинний світ. Флора Криму — це близько 2800 видів вищих (спорових і насіннєвих) рослин. 10 відсотків із них — ендемічні, тобто ті, що ростуть тільки у цій місцевості. Дуже важливо їх зберегти. Поки що дослідженням, а також зберіганням і поповненням рослинного генофонду Криму займається переважним чином Нікітський ботанічний сад. У 1998 році на його утримання держбюджетом було закладено 1 мільйон 16 тисяч гривень. Кабінет Міністрів урізав цю суму до 736 тисяч. Профінансували 670 тисяч гривень. У 1999 році держбюджетом передбачалося 838 тисяч гривень, було лімітовано 660 тисяч, профінансовано — 635 тисяч гривень. Крива фінансування чомусь неухильно котиться вниз.

...А у Каліфорнії ростуть «мамонтові» дерева — секвої. Найстаріші з них мають не тільки охоронні грамоти, а й навіть «ім’я та прізвище». Кошти на їх збереження виділяє держава. Національне надбання слід берегти не на словах...