Казка про трійку

Диски, згадані в цьому огляді, власне кажучи, не є новинками, бо вийшли протягом зими й меломанам добре відомі. Однак групи, що записали цю музику, цікаві у будь-якому разі, незалежно від часу виходу того чи іншого релізу.

Відомі киянам «Мандри» зробили ще один крок до висот вітчизняного шоу-бізнесу. Їхня «Легенда про Іванка та Одарку» — це саме те, що треба, щоб завести зал середніх розмірів. Альбом починається завзятою «Орисею», з чого відразу стає зрозуміло, що попереду — чергові «Вечори на хуторі біля Диканьки» — суміш патоки, сліз і гримучого холодцю.

Найкраще у головного «мандрівника» — Хоми — виходять народні пісні. Наприклад, дуже непогані пронизливий регі «Чий то кінь стоїть» або веселий ска «Калина». А передостання народна «Коломийка Дракула» — ідеальний засіб для підйому аудиторії на короткі, але інтенсивні танці. У власних текстах Хома більше схиляється до степового смутку та лірики («Вітре-цигане», «Магдалена»). Річ, що дала назву всьому диску, дещо суперечлива — з одного боку, помітно драматичний сюжет про розлуку й вічне кохання, з другого — неприховано саркастичне подання. А завершує все «Колиска» — хороший фінал концерту для повільного вселюдського розгойдування, але із занадто пафосним текстом. Консервативні цінності в шоу-бізнесі добрі в міру, а то так можна й Кобзоном стати.

Загалом «Легенда…» — цілком професійна робота. Єдине, чого їй бракує, — трішки тієї ямайсько-африканської легкості, яка начебто заявлена й у оформленні компакту, й у низці творів.

Проект «Фоа Хока» має довгу історію. На початку 1990-х ця команда з’являлася в Києві як самобутній взірець медитативного построку з Чернігова й активні учасники авангардного руху «Нова сцена». Доволі тривалий час про них нічого не було чути. Новий альбом «Індпошив» повертає їх слухачам у досить незвичайній ролі.

Наголос тут зроблено на електроніку. Причому не модну, хіп-хопову або ді-джейську, а скоріше на полегшено інфантильну з явним посиланням до 1970 років. Інструментальні композиції схожі головним чином на заставки до психоделічного телебачення. Інше порівняння, що здається доречним, — «Індпошив» — таке собі ательє, де кроять костюми для дитячого науково-фантастичного фільму. Місцями дотепно й витіювато, подеколи нагадує досить радикалізований варіант російської легкої групи «Ніж для фрау Мюллер» (п’єси «Прогулянка», «Танцюємо»). Гра з різними мелодіями, настроями, конкретними звуками й ритмікою («Luxe session», «Куровський — король абстракту») тішить слух: очевидно, що співпраця групи з успішним київським експериментатором Олександром Кохановським явно пішла «Фоа Хоці» на користь. З вад альбому слід згадати певну одноманітність монтажних прийомів і, можливо, невизначеність з аудиторією. Інакше кажучи, варто якось вирішити, куди рухатися — уперед, до танців, до комфортабельному лаунжу або ж — на поле безкомпромісних дослідів. Цікаво і там, і там. Головне, щоб музиканти були хороші.

І наостанок — імпортний десерт.

У Києві вийшов другий ліцензійний альбом групи «De Phazz». Минулого року різнокольорова — в усіх значеннях — німецька команда вже виступала в нас і справила цілком приємне враження. Їхній новий альбом «Daily Lama» показує, що по суті «Фазз» не змінилися. Звичайно, вони прагнуть бути космополітичними — співають французькою й навіть німецькою. І порівняно з попередньою «приджазованою» програмою «Смерть від шоколаду» додалося басів, стало більше електроніки й посилився латиноамериканский вплив — але це, як і раніше, комфортабельна квартирна, офісна музика, інтелігентний попс. Чарівні інструментальні інтерлюдії чергуються з піснями. А в кінці звучить ембіентна фортепіанна п’єса — упереміш з пташиним співом. Одним словом, «Щоденний Лама» — патентований засіб для релаксації. У оригінальному вигляді його, до речі, можна буде «вжити» 19 лютого в Київському центрі культури і мистецтв (екс-Жовтневий палац).