Гранітно-степове Побужжя
За козацької доби на острові Гардовий була найбільша козацька паланка, стояла дерев’яна церква. У 1990-х гору взяла «економічна доцільність»...Мандрувати вирушаємо унікальним куточком України, що має промовисту назву — Гранітно-степове Побужжя (Миколаївська область). Тут, між містом Первомайськом і селом Олександрівкою, де Південний Буг проклав русло через гранітні виходи Українського кристалічного щита, згідно з дослідженнями геологів, розташована одна з найдавніших ділянок суші Старого світу, яка не затоплювалась морями протягом 60 млн років. Її атрибути — незвичні для рівнини ландшафти, унікальна флора і фауна.
На жаль, триденний маршрут не охоплює каньйоноподібні долини лівих приток Південного Бугу — Мигійського Ташлика, Великої Корабельної, Мертвоводу з Актівським каньйоном. Дістатися до початкового пункту подорожі — села Мигії, що в 10 км південніше Первомайська, можна автобусами з Київського центрального автовокзалу. Нашим транспортом стала автівка. Одразу за селом, у напрочуд мальовничій місцевості — одна з кращих у Європі природних трас для водного слалому. А також починається регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя». На березі — автівки, намети. Стоянка тут платна. Почали з підйому на гранітний хребет, з найвищої точки якого — Високої скелі — відкривається чудовий краєвид на кам’яні береги Південного Бугу, байдарки на стрімких водах порогу Інтеграл, де річка, наштовхнувшись на скелястий відріг, так звану Лапу Дракона, робить крутий закрут. Можна зануритися в чимале, оточене скелястими стінами озеро — затоплений кар’єр.
Компас на маршруті зайвий — дороговказом є долина річки. Треба тільки стежити, щоб дорога чи стежка не вела від неї. Вода в криницях часто солона, непридатна для пиття. Про наявність стежок та джерел треба питати у рибалок, пастухів. Від озера шлях лежить спершу вгору, потім стежина спускається до річки, посеред якої — химерних обрисів скеля, що нагадує слона. Хотіли, було, знову скупатися, але «приємне» сусідство у воді кількох змій відбило таке бажання. Йдемо лісом, повз накриті соломою павільйони рекреаційного комплексу для туристів, потім знову піднімаємося кам’янистим схилом угору, звідки відкриваються далекі горизонти із синьою стрічкою річки, прибережними кручами, степами. Ефектний міст із височенними опорами. Поряд у Буг впадає Велика Корабельна, яку біля скелястої стіни перейшли містком. Невдовзі — перше на маршруті село Семенівка. Потім минули напівзруйнований млин, перейшли по каменях невеликий приток і невдовзі зупинилися на нічліг у красивому місці — на прибережній терасі під зубчатою скельною стіною.
Зранку перетнули струмок із чистою водою, на його лівому березі, за 100 метрів вище — невелике джерело, а зі скелястої вершини поряд відкривається чудовий краєвид. І продовжили рух берегом, аж доки шлях не перегородив колючий дріт, за яким — хащі. Тут водокачка, тож довелося повернути назад і першою ж стежиною піднятися на борт каньйону, як виявилося, забудованого дачами.
Нижче Південноукраїнська починається одна з найефектніших ділянок Бузького каньйону. За козацької доби там, на острові Гардовому, знаходилася найбільша козацька паланка, стояла дерев’яна церква. В 1990-х роках у зв’язку з будівництвом Ташлицької ГАЕС прийнято рішення про затоплення частини каньйону з островом Гардовим. Зважаючи на протести екологічних організацій, керівництво Миколаївської області 1994 року прийняло рішення про створення регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя». Але врешті-решт гору взяла «економічна доцільність», і значна частина ландшафтів, що проіснували майже вічність, уже під водою.
Пройти низом у каньйон неможливо: прямовисні скелі спадають просто у воду. Незабутні враження принесе обхід цього місця через верхівку гори, адже звідти каньйон видно як на долоні. А стежка спускається у широку балку і виводить до скель. Тут обов’язково треба звернути на її відгалуження вниз. Перед нами — широке річище; над водою численними островами здіймаються згладжені водою скелі, величезні брили, камені. На них — відпочивальники, а між ними — стрімкі потоки води.
Продовжуємо рух основною стежкою, що веде крутосхилом, інколи скельними полицями. Тут нерідко можна зустріти полоза жовтобрюхого — неотруйну, однак агресивну змію, що сягає, за словами місцевих жителів, двометрової довжини. Збереглися, до речі, перекази про гігантських полозів, яких панічно боялися навіть козаки. Проходимо повз скелю, що є полігоном для тренувань скелелазів. Праворуч, за рукавом Бугу, — залишки напівзатопленого острова Гардового. Невдовзі зникає і стежка, попереду — вода. Доводиться підніматися крутим схилом вздовж струмка вгору і обходити ГАЕС трасою. Спроба підійти до річки після обходу теж закінчилася невдачею: на нашому шляху — військова частина. «Попуткою» (спасибі водію) доїхали до села Бузького, за яким навпроти оточеного звідусіль скелями острова з пласкою верхівкою розташували бівуак.
Далі береги знижуються, каньйон залишився позаду. Лише посеред водойми здіймається ще один скелястий останець як прощальний акорд подорожі по одному з природних чудес України.