Франьо, Кавус і Зірко

Мініскульптури мають Ужгород та Вроцлав. А у Луцьку ідея встановити мініскульптури кликунів у різних локаціях міста народилася у 2015 році. Кожен кликун — неповторний. Нещодавно усі кликуни отримали власні імена.

Кликун на Палаці культури міста — МузИка. Кликун з короною біля Луцького замку — Стефан (з давньогрецької «Корона»). Кликун біля залізничного вокзалу — Зустрічайко. Кликун у Луцькому зоопарку — Франьо (від Франциска Ассізького, який знав мову тварин). Кликун біля Центру туристичної інформації та послуг — Провідник. Кликун біля міської ради — Ключник. Кликун біля будинку скульптора Миколи Голованя — Микитович.

Кликун біля кав’ярні «Золотий дукат» — Кавус. Кликун на флюгері Владичої вежі Луцького замку — Вертун. Кликун на сонячному годиннику — Зірко. Кликуни з кахлею біля Луцького замку — Вартко і Вартко.

У Луцьку сподіваються, що знайдуться викрадені кликуни Книжко і Братко.

Хто такі кликуни і чому до їхніх фігурок така увага? Катерина ТЕЛІПСЬКА, начальник управління туризму і промоції міста Луцької міської ради, коментує так:

«У 2015 році розпорядженням Луцького міського голови було відроджено традицію сурмління і професію Луцького кликуна. Відтоді щодня протягом туристичного сезону (о 12.00 у будні та о 18.00 у вихідні та святкові дні) з В’їзної вежі Луцького замку звучить сурма кликуна, який сповіщає про те, що у місті все спокійно. Також кликун став одним із учасників багатьох міських заходів, фестивалів, свят і часто з вежі і сповіщає про їхнє проведення.

Одночасно зародилась ідея створити мініскульптури кликунів у різних локаціях міста. За задумом кожен кликун мав би мати додаткове смислове навантаження (наприклад, кликун, який оголошує князівський указ; кликун, який сурмить у ріжок; кликун, який виліз на ліхтар, аби оглянути територію, чи не їдуть вороги; кликун, який втомився і ліг перепочити на лавці; кликун, який загубив ключ від замкової канцелярії в каналізаційному люку тощо). В той же ж рік з’явилась і перша скульптура Луцького кликуна біля Центру туристичної інформації. Її автором є скульпторка Ірина Дацюк. Виконала вона і наступні 4 фігури, які оселились біля залізничного вокзалу, в зоопарку, біля замку Любарта та на Братському мосту.

Через якийсь час до нас звернулась скульпторка зі Львова Ніка Музичко, яка запропонувала цілісну концепцію по створенню скульптур. Так з’явились кликуни на сонячному годиннику, біля Палацу культури, біля головного корпусу ВНУ, біля міської ради. Власне Ніка нас і підштовхнула до пошуку імен для кликунів, бо і сама у своєму проєкті кожному давала ім’я. Працюємо над буклетом-картою, в якому можна буде прочитати про кожного кликуна окремо, дізнатись його історію.

Ці невеликі милі чоловічки полюбились як містянам, так і гостям міста. Багато хто фотографується з ними. Екскурсоводи міста розробили тематичні екскурсії шляхами кликунів, кликун-квести. Та, на жаль, є і ті, хто нищить надбання громади, або ж просто краде хай неофіційні, але уже символи міста».

Кликун (або глашатай) — давня професія, яка полягала в інформуванні жителів міст доби Середньовіччя (XV—XVIІ ст.). Кликуни повідомляли населенню найрізноманітнішу інформацію: про вшанування уславлених полководців, про прибуття в місто чужоземних послів, про чергову роздачу хліба або грандіозну циркову виставу, про виклик громадян у суд, про винесення вироків і виконання страт, оголошували королівські укази, сповіщали городян про збір податків тощо. Будь-яка важлива юридична справа підлягала «обволанню» кликуном у людних місцях. У Луцькому замку кликуни, окрім іншого, стояли на нічній варті та «кликали» — постійно перегукувалися, а в разі пожежі чи нападу ворогів били на сполох. Звідси пішла місцева назва професії — Кликун. У Луцьку роль Кликуна на різних урочистостях виконує Андрій Єдинак, він сурмить з В’їзної вежі Луцького замку.