Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Мука Маріуполя

Редакторка сайта 0629.com.ua Анна РОМАНЕНКО – про інформацію з міста героїв і водночас міста-привида Маріуполя
24 березня, 12:51
ФОТО REUTERS

«Маріуполь сьогодні рятує і Київ, і Дніпро, і Одесу. Усі повинні це розуміти», – наголосив днями у своєму зверненні міністр оборони України Олексій Резніков. Місто, на жаль, уже називають привидом, бо понад 80% його інфраструктури або пошкоджено, або знищено, й рашисти продовжують скидати надпотужні бомби на житлову забудову. Українські військові продовжують боротьбу з агресором, який захопив частину міста, бої тривають. Невеликій частині жителів вдалося виїхати, віцепрем'єр – міністр з реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук у вівторок повідомила, що евакуація триватиме аж до вивезення всіх мешканців міста.Для «Дня» уже тривалий час джерелом неупередженої інформації з Маріуполя є сайт 0629.com.ua (www.0629.com.ua ) і зокрема його редакторка Анна РОМАНЕНКО. Ми поспілкувалися з пані Анною про те, чи і як вдається їм працювати зараз, і про те, що можна зараз дізнатися з Маріуполя.

«НАШЕ ЖИТТЯ ПОВНІСТЮ ЗРУЙНОВАНЕ»

– Як змінилося ваше життя і життя ваших колег після 24 лютого?

– Воно повністю зруйноване. Мені здається, що навіть дончани, які вимушено залишали свої домівки у 2014-2015 роках, мали ілюзію повернення, бо залишалось місто. А в нас не залишилося нічого. Я народилась у Маріуполі і прожила там усе своє життя, ніколи не змінювала місце проживання.

І все, що я робила, – тепер просто порох, попіл… Нічого немає. У мене не залишилося жодного малюнка моєї дитини, жодного фотоальбому, першого зубчика, що випав… Усе там. І річ не тільки в будівлі, бо дім – це просто цегла, це зовсім інше.

Нашу редакцію розкидало по світу.

Я зараз у Дніпрі, а моя сестра, з якою я працювала, не працює, бо вона живе в лікарні з моєю мамою. Ми не можемо навіть змінювати одна одну, тому що через військовий стан не дозволено провідувати. Моя мама важко хвора. Ми виїхали з Маріуполя 25 лютого, на початку широкомасштабної війни, завдяки їй. 23 лютого я дізналася про мамин страшний онкологічний діагноз, ми були в лікарні на Лівобережжі. А 24 лютого ми мали перевозити її з міської лікарні загального типу до онкологічного центру в Маріуполі. Але вона мені зателефонувала о 5 ранку і спитала: «Донечко, що тут коїться? Тут страшне, стріляють, у нас червоне небо, виють сирени… Я нічого не розумію». Так я дізналася, що почалася війна і мені потрібно було терміново ухвалювати якісь рішення про те, де лікувати маму. Адже стало зрозуміло, що перевозити її в онкоцентр Маріуполя – не варіант, бо де гарантія, що ми зможемо її там лікувати? Ми вивезли маму в Запоріжжя і виїхали разом із нею. І таким чином ми самі врятувалися.

Тому, як я вже сказала, моя сестра зараз не працює, вона з мамою. Одна дівчинка в нас поїхала до Польщі, ще двоє колег – у теробороні: один журналіст захищає Маріуполь, я востаннє говорила з ним три дні тому, що з ним зараз, не знаю, відтоді він не виходив на зв’язок; а інша дівчина в теробороні Києва. Ось такі справи.

А я працюю щодня одна на всіх, бо намагаюся хоч якось вгамувати свій біль. Хоча й не зовсім розумію, для кого я працюю, бо ті, хто залишаються в Маріуполі, не читають те, що я пишу, вони не мають такої змоги.

«ТАКИЙ ЦИНІЗМ, ЩО ВАЖКО ДИХАТИ, КОЛИ ДУМАЄШ ПРО ЦЕ»

– Як вам вдається отримувати інформацію з Маріуполя?

– Через людей, які там залишаються. Я не можу нікому телефонувати, бо зв’язок працює тільки в одному напрямку. Там є деякі точки, де ловить зв’язок –  якщо людина підійде до якоїсь вежі або підійметься на дуже високий поверх, то зможе зробити такий дзвінок. Ще маю радість – багато хто, з ким я таким чином підтримувала зв’язок, змогли виїхати з Маріуполя, але деякі люди ще залишаються. Я дуже багато років у журналістиці, знаю деяких військових, які зараз там, поліцейських, представників тероборони, які час від часу знаходять можливість передати мені якусь важливу інформацію, якісь крихти про те, що відбувається, де ідуть бої.

Яким, за вашими спостереженнями і враженнями від того, чим діляться люди, є зараз інформаційний вплив ворога на цивільних осіб у Маріуполі?

– Вплив, звичайно, є. Єдине радіо, яке там ловить, це їхній «Оплот» чи ще якась така дурня. Те, що досить тривалий час не було зовсім ніякого зв’язку, взагалі-то грало не на користь росіян, тому що через відсутність зв’язку вони не могли і свою пропаганду туди закидати. Зараз, коли зв’язок де-не-де з’являється, люди починають отримувати і смс-повідомлення – із закликом або здаватися, або розпочинати співпрацювати з російською владою. Частина Маріуполя вже зараз не контролюється українською армією, і там орудують російські вояки. І вони привозять хліб, воду, яку вкрали в бердянського гумконвою, що стояв у Маріуполі, і роздають це від свого імені, кажуть, що вони рятівники. І я не знаю, як це впливає на людей, які вже майже три тижні голодують. Це дуже страшно і дуже соромно дивитися, як вони знімають свої сюжети – цю бабусю, яка бере тремтячими руками той буханець хліба… Для мене це великий біль. Тому що ці люди зруйнували все наше життя і все наше місто, а тепер рятують від голоду. Вони просто знущаються. Це такий цинізм, що важко дихати, коли думаєш про це.

За моєю інформацією, зараз і в Маріуполі – у тій частині, яка не контролюється українськими військовими, і в селищах, які ще донедавна були нейтральні – Маріуполь-Ялта, у Магнуші це ще раніше було – росіяни роблять обходи по підвалах, вцілілих будинках, тероризують населення, перевіряють їхні телефони в пошуках так званих нацистів. Ми розуміємо, що насправді вони шукають людей з активною громадянською позицією, родичів людей із активною громадянською позицією і, на жаль, є зрадники, які допомагають складати списки цих людей. Вони діють дійсно як фашисти. За моєю інформацією, в Мангуші показово був розстріляний чоловік, який у 2014-2015 роках служив в АТО. Його розстріляли в центрі селища біля будівлі пошти, і його тіло лежало там кілька днів – щоб усі боялися. Точнісінько, як нацисти, які ставили шибениці по містах, у які вони заходили. Жодної різниці.

Хто намагається передавати допомогу в Маріуполь?

– У Запоріжжі зараз утворити муніципальний волонтерський хаб. Вони намагаються об’єднати всі волонтерські рухи, які зараз діють. Вони розуміють, де які потреби і намагаються їх закривати у міру можливостей. Ті, хто можуть допомогти, можуть звертатися за телефонами: 0673164309, 0678643305.

 

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати