«Журналістська етика — це не лише зазначені правила, а й уміння донести правду...»
Знайти проблему, розібратися в ній, донести правду, не образити, але ініціювати суспільне обговорення, бути незалежним, проте висвітлити свою позицію, бути над подією, проте проникнути в її суть... Професійна журналістика — справа далеко не проста й не безвідповідальна, як декому може здатися. І попри те, що за роки становлення українських мас-медіа як таких імідж журналіста дискредитувався, а його роль звелася до такого собі статиста, pr- або шоумена, ми все ж таки можемо говорити про наявність справжньої аналітичної журналістики в Україні, без домішок заангажованості, без присмаку суб'єктивності та продажності, без нальоту бруду та жовтизни.
Хто такий справжній журналіст і якими критеріями визначається його кваліфікаційний рівень — проблема, що неодноразово піднімалася студентами Національного університету «Острозька академія». Спочатку до роздумів над актуальними питаннями сучасної журналістики наштовхнули зустрічі з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною, потім цієї ж теми студенти торкалися під час проходження практики в Літній школі журналістики газети «День». Знову привід замислитися над тим, чи відповідає сучасна журналістика суспільним потребам і чим повинен займатися журналіст, дав нещодавній приїзд до університету медіа-експерта, репортера міжнародного ЗМІ Epoch Times International Яна Якєлика.
Пан Якєлик провів двогодинний майстер-клас, обговоривши зі студентами та викладачами такі непрості поняття, як: журналістська етика й «етичний журналізм», діяльність засобів масової інформації в комуністичних та посткомуністичних суспільствах, особливості написання «складних» статей. Учасники поставили перед собою проблему: що основне для журналіста — загальнолюдська мораль чи професіоналізм, і чи можливе поєднання цих рис у рамках одного єдиного поняття — журналістська етика? Які відповіді знайшли для себе студенти та викладачі в ході обговорення — про це ми вирішили запитати безпосередніх учасників семінару.
Так, за словами викладача кафедри документознавства та інформаційної діяльності Національного університету «Острозька академія», співорганізатора майстер- класу з етичної журналістики для студентів та викладачів ОА Ольги ЗУБИК, «коли перебуваєш на периферії, в географічному розумінні цього слова, не хочеться бути на периферії суспільного життя. Але якщо замислитися над цією проблемою, то взагалі постає питання про те, чи існує суспільна периферія. Було б цікаво почути різні відповіді. Але для мене як викладача та працівника прес-центру Національного університету «Острозька академія» питання віддаленості нашого навчального закладу від столиці та інших великих точок нашої країни, де вирує життя, де час не можна вхопити за руку, вирішується досить швидко й креативно. Якщо ми не можемо бути десь там, то хіба складно ЇХ запрошувати СЮДИ для реалізації власних проектів? Для ініціативних та активних людей відповідь буде однозначною — зробити можна все, було б тільки бажання.
Бажання, звісно, є. А коли є бажання, знаходяться й шляхи реалізації цікавих ідей, і люди, які підтримують організацію подій для безпосередньої матеріалізації цих самих ідей.
Однією з таких ідей було проведення майстер-класу з журналістики. Якось одного, майже весняного, але все ще зимового дня, коли похмурі дні вже настільки набридли, що в прихід весни ніхто не вірив, я натрапила у своєму он-лайновому переліку контактів на давнього знайомого з Канади. Слово за слово. Звичні питання про настрій і плани на майбутнє, про особливості роботи... І раптом я читаю фразу: «Я збираюся приїхати в Київ, щоб провести майстер-класи для журналістів із Epoch Times International». Ідея (скоріше, пропозиція) виникла сама собою. Запропонувала Яну відвідати Острог, він радо погодився, й уже за якихось чотири-п'ять днів усе узгодили. А в умовлений день усе так і сталося, як домовлялися.
Уже після проведення такого заходу можу з упевненістю сказати — це була не лише одна з можливостей ще більше дізнатися про особливості журналістської справи, але й побачити, й відчути, як працюють професіонали світового рівня.
Сподіваюся, що всі учасники тренінгу отримали позитивні емоції та зробили необхідні висновки.
Можливо, хтось абсолютно чітко вирішив, як треба писати справжні статті, а дехто, може, однозначно сказав собі: «Журналістика — це не моє». Урешті, кожен вибирає сам, а коли вже вибір зроблено, то треба неодмінно вдосконалювати цей вибір».
На думку студента другого курсу спеціальності «культурологія» гуманітарного факультету НаУ «ОА» Максима КАРПОВЦЯ, «етика є невід'ємним процесом і складовою частиною в журналістській практиці. Хоча не кожен журналіст дотримується її, незалежно від того, знає він про етику в цілому чи ні. З першого погляду, етика — це лише моральні правила поведінки, яких слід дотримуватись у цивілізованому суспільстві. Та чи справді це так? Чи завжди правила етики є доречними? Коли вони є НЕдоречними? Як відомо, в кожному журналісті повинна бути крихта нахабства, та часто ця крихта є надто вже великою. Тому слід бути обережним, не переходити межу дозволеного.
Ми розглядали випадок із китайською журналісткою, яка намагалася привернути увагу до проблеми насильного донорства в її країні, почавши викрикувати фразу «врятуйте людей!» під час двосторонньої американсько-китайської офіційної зустрічі на найвищому рівні. Сказати правду під час офіційної зустрічі — це нахабство, навіть якщо правда в цьому випадку надважлива? Ні, тим більше, якщо правда стосується не якогось дисбалансу цін на ринку (хоча це теж важливе питання), а смерті людей. Зрештою, таких самих, як і ми з вами. Чому люди звикли мовчати тоді, коли мовчати НЕдоречно? У цьому разі йде мова не про журналістську етику, а про можливість (хоч яка б вона була) донести правду. Хіба ми не маємо права знати правду?
Справді, однозначної позиції важко дійти, адже бувають ситуації, реакція на які не може бути одностайною ( хоч як сильно хотілося б). Журналістська етика — це не лише правила, зазначені в книжцi, а, в першу чергу, вміння вчасно відреагувати на ту чи іншу подію. Пан Ян влучно зазначив, що однозначного погляду немає, але є загальнолюдська думка, яка завжди є об'єктивною. Шкода, що не всі це розуміють».
