Ясність безпросвітна
«Під покривом неясності» — за такою назвою 31 серпня 2005 р. «День» опублікував мій лист, у якому розповідалося про те, що погруддя Дзержинського в Маріуполі, яке стоїть прямо біля входу до будівлі СБУ, було накрите темним покривалом. Тоді автору цих рядків здавалося, що в місті стане одним антигероєм менше і співавторові «червоного терору» та державної системи заручництва нарешті віддадуть по заслугах, демонтувавши його пам’ятник. І ось наприкінці жовтня в справі увічнення пам’яті Дзержинського в Маріуполі настала повна ясність. Але, на жаль, ясність ця — безпросвітна. На сесії міськради депутати бурхливо обговорювали звернення керівництва головного відділу в м. Маріуполі Управління Служби безпеки України в Донецькій області з пропозицією демонтувати пам’ятник Дзержинському, передавши його на зберігання до Маріупольського краєзнавчого музею. Місцева газета «Приазовский рабочий» цитує виступи ряду депутатів і, зокрема таку думку: «Пробачте, а хто визначає актуальність особи в історії? Я вас прошу, колеги, дати історії спокій. А якщо начальнику не подобається цей пам’ятник — ну, нехай він собі шукає десь інше місце роботи». Виходить, що професійні риси керівника міського відділу СБУ потрібно визначати за принципом, «подобається» чи «не подобається» йому пам’ятник Дзержинському. Визначивши актуальність такої одіозної для української історії особистості, депутати не лише відповіли відмовою на звернення СБУ, але ще й прийняли ухвалу привести до порядку «залізного» Фелікса за рахунок бюджетних коштів! Відразу ж згадується той факт, що реконструкція пам’ятного знака на честь 500-річчя Українського козацтва і благоустрій Козачого скверу 2003 р. проводилися за рахунок козачих підприємств і добровільних пожертв. А це ж пам’ятник Української державності! Встановлено його 1992 року на тому місці, де було розташовано форпост Домаха, який був базою козацького флоту. А в період Нової Січі тут перебувала адміністрація Кальміуської паланки. І якщо пам’ятку української історії відновлювало своїми силами реєстрове козацтво, то логічно було б надати комуністам можливість взяти шефство над «залізним» Феліксом. Але шукати якусь логіку в «історичних» ухвалах наших депутатів — заняття невдячне. Наприклад, до «Списку пам’яток історії та культури міста Маріуполя» депутати включили Драматичний театр як... «місце виступу Г.І. Петровського, радянського громадського діяча». Подумати лишень, якби більшовик Петровський не виступив колись у приміщенні маріупольського театру, — не бути б йому пам’яткою культури! На одній із сесій депутати більшістю голосів відмовили колективу дитячої книгозбірні, яка досі носить ім’я Павлика Морозова, в проханні перейменувати книгозбірню та присвоїти їй ім’я відомого українського письменника, живого класика дитячої літератури Всеволода Нестайка. Міськрада, власне, відмовила дітям у здійсненні їхньої мрії. «Діти хочуть до «Країни Сонячних Зайчиків», та Павлик Морозов не пускає» (під такою назвою «День» опублікував мою замітку 18 лютого 2003 р.). І ось тепер до Павлика Морозова «приєдналися» і депутати, які мешкають у вже давно не існуючій країні з назвою «СРСР». Питання про перейменування дитячої книгозбірні для них неактуальне. Зате дуже актуальне питання про реставрацію пам’ятника Дзержинському за рахунок платників податків, так як і будівництво нових гіпермаркетів. А що ж таке ми будуємо? Щось дуже схоже на Королівство Кривих Дзеркал!
