Яка роль держави в реформі?

У різних країнах світу існують різні системи охорони здоров’я. Але жодна з них не може бути типовим зразком для наслідування іншими країнами через брак тотожності як у стані здоров’я населення, так і в навколишньому середовищі, яке його оточує. Питання удосконалення системи охорони здоров’я є проблемними в багатьох країнах, і вони нерідко стають джерелом протестних виступів, протистоянь, передвиборчих вимог та програм.

Питання реформування охорони здоров’я в Україні стало на порядок денний державотворення у зв’язку зі здобуттям країною незалежності і зміною її політичного та соціально-економічного устрою. Але одним із недоліків розпочатих реформ у галузі вважається механічне впровадження інших систем без науково обґрунтованої концепції ефективності цього нововведення для здоров’я населення. Почнемо з упроваджених уже конкретних нововведень.

1.            Блок функцій первинної профілактики порушень здоров’я.

Щоб зменшити втрати населення від поширення хвороб, техногенних, екологічних та інших небезпечних негараздів навколишнього середовища, функції в цьому блоці, безумовно, мають бути пріоритетними, потужними та ефективними. Скасування ж у ньому найважливішої профілактичної функції — державного санітарно-епідеміологічного нагляду і контролю за об’єктами господарської діяльності та спроба перекласти її на самі об’єкти для здійснення самонагляду і самоконтролю лише активізують негативні наслідки для здоров’я населення. Періодично в ЗМІ з’являються повідомлення про випадки масових отруєнь та інших захворювань у дитячих садках, школах, закладах харчування й літнього відпочинку, побуті тощо, які є наслідком вживання неякісних харчових продуктів та антисанітарії. З’явились також повідомлення про епідемічні спалахи, особливо серед дітей, захворювань на кір, грип, ГРВІ, інші інфекційні хвороби. Крім того, значними залишаються ризики поширення особливо небезпечних хвороб з фатальними наслідками. З огляду на це, наведені в цьому профілактичному блоці зміни ніяк не назвеш успішними реформами. Вони радше є хибними й підлягають перегляду і посиленню.

2.            Блок функцій поновлення порушеного здоров’я і вторинної профілактики його ускладнень.

У цьому блоці функцій охорони здоров’я реформованою вважається амбулаторно-поліклінічна допомога. Вона стає двоетапною. На першому етапі — сімейним лікарем загальної практики надається первинна медична допомога, а на другому (тільки за направленням сімейного лікаря) — надається спеціалізована допомога лікарями-фахівцями. Створюється доступна мережа амбулаторій сімейної медицини, і таким чином пацієнт може вільно вибирати собі сімейного лікаря. Змінена також система оплати праці сімейного лікаря. В її основу покладено принцип: «Гроші йдуть за пацієнтом», — тобто що більше хворих, яким надано первинну медичну допомогу сімейним лікарем, то більшою стає і його заробітна плата. Завдяки реформі сімейний лікар починає працювати за правилами бізнесу на пацієнтах. Важко уявити собі, що пацієнти перестануть платити гроші сімейному лікарю за послуги, матеріали або ліки. Але якщо якість медичної допомоги від сімейного лікаря буде реально ефективною щодо поновлення здоров’я пацієнтів, то таку реформу всі сприйматимуть схвально. Визначити це надасть можливість лише тривалий час роботи за новими правилами.

Вражаючим сприймається впровадження сімейної медицини в сільській місцевості. Про це свідчать розпочаті проекти створення в селах нових амбулаторій сімейної медицини, забезпечення їх сучасним медичним обладнанням, автотранспортом і комп’ютерними технологіями. Перспектива розвитку та модернізації роботи амбулаторій, високих заробітків сімейного лікаря і забезпечення його житлом відкривають перспективу для переходу до більш кваліфікованої медичної допомоги сільському населенню. Таких кардинальних і масштабних зрушень сільська медицина ніколи не знала. І це, безумовно, вагомий здобуток в охороні здоров’я населення України, який є одним із позитивних результатів реформи.

Охорона здоров’я — це складна, багатоцільова та інтегрована у кінцеву мету система діяльності. Тому управляти всією системою непросто, і вона потребує ґрунтовних фахових знань. Ці знання потрібні і при реформуванні галузі, яке змінює не лише соціально-економічну орієнтацію системи, а й механізми управління нею взагалі. У зв’язку з децентралізацією державних ресурсів централізоване управління галуззю охорони здоров’я перестало бути актуальним. Відтепер головний лікар району або міста стає головною фігурою, яка повинна в умовах розширених прав і можливостей всебічно опікуватися станом здоров’я місцевого населення — як лікувальною, так і профілактичною справами. Тобто менеджмент головного лікаря відтепер має бути більш системним та ефективним. Завдання МОЗ безумовно полягає в тому, щоб навчити головних лікарів такого удосконаленого менеджменту.

Ще досі залишається остаточно не визначеною роль держави. На нашу думку, держава навряд чи може стояти осторонь проблем охорони здоров’я. Особливо у профілактичній царині, де її роль є вирішальною і ніким, крім держави, реалізованою бути не може. Очевидною постає перспектива забезпечення державою взаємодії системних функцій охорони здоров’я, яка може бути реалізована не лише за рахунок державного бюджету, а й інших різних джерел фінансового забезпечення. Так, за наведеним вище аналізом можна попередньо оцінити перспективність деяких реформ, започаткованих сьогодні в охороні здоров’я України. Було б корисним і доцільним для більш швидкого просування реформ у суспільстві забезпечити відкрите й усебічне їх обговорення фахівцями і населенням. Це також має ініціювати держава на демократичних засадах.