«Українці найкращі, їхні очі такі рідні»

Ольга КОВАЛЕНКО, медичний працівник на пенсії:

— На щастя, горе чи якісь негативні події обминають мій дім та дім моїх рідних. І це добре. Я б поділилася тим, що хвилює особисто мене та що змушує радіти. По-перше, останнім часом мене тримає в напрузі питання землі, а точніше, її продажу. Тривалий час чоловік працював у колгоспі, звідти у нас і земельний наділ, як заведено говорити — пай. Я постійно слідкую за новинами про земельну реформу. Земля — це найдорожче, що у нас зосталося з матеріальних цінностей, і те, що приносить прибуток, адже ми її здаємо в оренду, отримуємо зерно, деякі продукти. І от зараз хвилює ця неясність. Що буде далі? Як вплине реформа на звичайних людей? Слідкую за новинами, та у них кожен гне свою лінію: одні лише негатив, а інші обіцяють золоті гори. Розумію, що потрібен час і зрозумілі роз’яснення фахівців щодо кожного пункту земельної реформи. А зараз нагнітають обстановку. І це не може не хвилювати. Але як би там не було, наша родина ухвалила однозначне рішення — у перші роки жодного клаптика землі продавати не будемо. А там покаже час.

Також жовтень видався для мене багатим на свята. Побувала у Покровському. Село відзначало свій День народження. Було неймовірно: конкурс на найбільший коровай, концерт, різні смаколики, зустріла старих знайомих.

Ще з приємних моментів — сорокова річниця нашого з чоловіком весілля. Так щемно, що в цей день у батьківському домі зібралися найрідніші люди, приїхали діти та онуки. Це, на жаль, трапляється нечасто, у кожного свої родини та клопоти. Для мене добре, коли всі живі та здорові. Дуже хотілося, щоб так було у кожного. Мрію, щоб люди не здригалися від новин про страшні ДТП, злочини, трагедії, природні катаклізми, щоб люди вчилися брати відповідальність на себе, а не покладали надії на інших.

Тетяна АВРАМЕНКО, помічник дизайнера інтер’єрів у приватній компанії:

— Останні декілька місяців для мене особисто — це час змін. Після закінчення дніпровської академії я влаштувалася на першу у своєму житті роботу. Тому зараз моє життя, загалом звички, навантаження змінилися цілковито. Розумієте, нова робота, нові знайомства, обов’язки. Довелося відмовитися від постійних зустрічей з друзями, а перейти на новий етап у житті. І мене це тільки надихає. У компанії, куди я нещодавно влаштувалася, ще не дають надважливих завдань, тільки вливаюся в колектив. Попереду — курси з підвищення професійної майстерності. Ось такий поворот.

Олена КАНОЄВА, логопед навчально-репетиторського центру:

— Мені 54 роки. Як кажуть, передпенсійний вік. І сьогодні мене вже хвилює питання пенсійного забезпечення. Чого чекати мені років через п’ять? Це я говорю від імені багатьох колег. Працювала все життя, а що отримаю в результаті? Чи не влаштує нам влада якийсь пенсійний сюрприз? Чи буде робота після пенсії? Я не сиджу на місці, розумію прекрасно, що країні потрібні зміни в цілому, але хотілося б уже в такому віці бути впевненим у завтрашньому дні.

А загалом мені дуже подобається, що у Дніпрі все змінюється. Я нещодавно повернулася з Канади — гостювала в доньки з зятем. Вони там чотири роки мешкають. Скажу всім відому фразу: добре там, де нас немає. Вони молоді, звикли. Я поподорожувала, відкрила для себе таку далеку країну, як Канада. Все круто! Але з великим задоволенням повернулася в Україну. Я зробила для себе висновок — українці найкращі. Зрозуміло, вони не так відкрито посміхаються, як американці чи європейці, може, не завжди веселі. Але очі їхні такі рідні.

Андрій КАЛIНКIН, голова федерації воркауту Кривого Рога, художник:

— 2010 року я «познайомився» з воркаутом. Відтоді спорт захопив моє життя: змагання, акції, відкриті тренування, виступи. Тепер кожен день пов’язаний з воркаутом, його розвитком, активною молоддю, спортом у рідному місті Кривому Розі. І я не пошкодував про це жодного разу. Хоча ця діяльність може принести як задоволення, перемоги, так і певні проблеми, розчарування. Зараз я не шкодую про свій вибір.

На сьогодні займаюся пошуком фінансування для будівництва інклюзивного воркаут-майданчика для людей з особливими потребами, розширюю лінійку продукції щодо комплексного міського благоустрою, а не лише спортивних майданчиків. Розумію важливість цієї діяльності і не зупинюся на досягнутому.

Крім того, ще я малюю мурали. Стінописи, створені мною, вже прикрашають Кривий Ріг та Дніпро. Нещодавно я завершив мурал на тему всім відомого мультфільму «Як приборкати дракона». Радію, що мої роботи викликають захоплення.