«А що зробили ви особисто?»

Відгук на статтю Ольги ХАРЧЕНКО «У Києві з’явилася вулиця Джеймса Мейса»

Критикам з «Фейсбуку», які пишуть тепер про маленьку тупикову вулицю, ставлю одне просте запитання: «А що зробили ви особисто для того, щоб у Києві з’явилась вулиця Джеймса Мейса?». Ви, мабуть, сиділи перед комп’ютером і чекали на те, що розумна міська влада усе передбачить, мер міста ходитиме вулицями Києва, оглядаючи їх красу та вимірюючи їх розміри, щоб перейменувати кожну з них у точному співвідношенні до масштабу імен. Ні, це повинні були зробити саме ви, ті, що щиро бажали, щоб ім’ям Джеймса Мейса назвали достойну його імені вулицю.

Спочатку ви мали б знайти таку вулицю, оглянути її, провести пробні бесіди з її мешканцями, а потім внести свою пропозицію. Звичайно ж, звернення із пропозицією про перейменування треба було адресувати не у «Фейсбук», а до голови міськради і голови комісії з перейменувань, краще у письмовому вигляді. А через «Фейсбук» можна було звернутися за підтримкою вашої пропозиції до друзів, щоб вони теж подали до міськради свої письмові заяви. Так, усе це займає багато часу, але не більше, ніж спілкування з монітором комп’ютера, до того ж це реальна, а не віртуальна справа.

Дуже просто було перейменовувати вулиці в СРСР, коли влада видавала постанову, а мешканці вулиці раптом дізнавалися, що у них тепер не Абрикосова, не Виноградна, а вулиця 50-річчя Жовтня. А у нас, яка не яка, а демократія, і уся ініціатива тепер у ваших руках, ногах і насамперед — головах. Бо далі ваша ініціатива переходитиме у найскладнішу стадію — широке спілкування з мешканцями вулиці. Воно буде дуже важким, часом вельми неприємним для вас, бо люди різні, але ж ви хочете, щоб якомога більше людей підтримали вашу пропозицію з перейменування вулиці на громадських слуханнях.

На ваше здивування, ви почули б багато запитань на зразок: «Джеймс Мейс? А хто це?» Але ж ви прийшли б до мешканців з книжками з серії «Бібліотека газети «День»: Джеймс Мейс «Ваші мертві вибрали мене...» і «День і вічність Джеймса Мейса», з газетами зі статтями про видатного історика. Під час спілкування ви зібрали б певну кількість підписів мешканців вулиці під петицією, і це було б дуже вагомим аргументом для комісії рекомендувати сесії Київради перейменувати об’єкт топоніміки на вулицю Джеймса Мейса. Депутати голосують не по кожній вулиці, а за списком у проекті рішень, де є рекомендація комісії та підсумки голосування на громадських слуханнях.

Громадські слухання — ще один дуже важкий етап випробування вашої ініціативи. Спочатку там буде дуже багато галасу, вигуків з місць: «А навіщо усе це потрібно?! Вам немає чого робити, як витрачати такі кошти у цей складний час?! Треба залишити усе як є!». Але потім голова зборів спрямує їх у потрібне русло, розповівши, що «від нас це не залежить» і що «нам треба виконувати закон».

І ще, ледве не упустила важливу деталь, краще вам не зв’язуватися з універсальними активістами, які начебто розбираються геть в усьому від екології до топоніміки. Якщо такі активісти прийдуть на слухання, то градус розжарення дискусії неминуче переросте у бійку. А вам треба, щоб слухання проходили більш-менш спокійно, без особливих ексцесів, і кульмінацією цих зборів має бути ваш аргументований виступ на пітримку назви вулиця Джеймса Мейса, бо по кожній вулиці буде декілька варіантів назв, і що красивіша і центральніша вулиця, то довший список варіантів. Усе, як на виборах, де рівень владних щаблів визначає кількість кандидатів у депутати. І тому, якщо ви не маєте дару Цицерона, то краще запросити для виступу, наприклад, історика Станіслава Кульчицького, головного редактора газети «День» Ларису Івшину, журналістів «Дня». Тоді під час голосування на громадських слуханнях більшість зборів підтримає саме вашу ініціативу, і у підсумку ваш варіант назви вулиці внесуть до проекту рішень міськради як обраний на громадських слуханнях і рекомендований Комісією з перейменувань. А це вже повна гарантія того, що за нього проголосують і депутати міськради.

Ну і як вам, критики з «Фейсбуку», ту чи не ту вулицю перейменували без вашої участі? А тепер було б доцільніше замість виконання плачу Ярославни потурбуватися про те, щоб вулиця Джеймса Мейса мала належний благоустрій і максимально змінилася на краще.