ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?

Протягом усіх свят питання українсько- російських відносин хвилювали мало не кожного українця. До того ж, після газових суперечок у цих відносинах між Україною та Росією постало нове важливе питання — про приналежність маяків та інших гідрографічних об’єктів у Криму. Не залишають байдужими українців і урядово-парламентські політичні баталії. Детальніше про ці та інші події — у рубриці «Дня» «Що хорошого? Що поганого?»

Олександр БІРЮКОВ , юрист, викладач права, докторант Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка:

— Поганим цього тижня було те, що синоптики наобіцяли великий мороз, а їхні прогнози справдилися. А якщо говорити серйозно, то сьогодні всі події (і добрі, й погані) відбуваються на вищих щаблях державного управління. Добре, що робота (або хоча б її частина) уряду відбувається відкрито, і можна дещо побачити-почути. Раніше такого не було: ми всі підозрювали, що високі урядовці вирішували проблеми в тісній компанії, а після «однієї-другої» у невеличкому колективі важко було думати про інтереси країни — адже не можна псувати настрій у гарній компанії. Поганим є те, що зараз усі ми бачимо, як далеко зайшла минула влада у «здачі» країни. Погано, що ми є учасниками політичної кризи у країні (відставка уряду). Але добре, що ми можемо за нею спостерігати та використати цей шанс для ознайомлення з деякими положеннями відкоригованої Конституції. Прикро чути слова керівників від газової промисловості, що їм все одно у кого купувати газ. По-перше, вони не знають або приховують, у кого збираються купувати газ, необхідний для забезпечення життєдіяльності всієї країни. По-друге, такі слова свідчать про те, що вони не мають уявлення про бізнес, хоча укладають бізнесові договори. Тут було б непогано нагадати, що чесним бізнесменам зовсім не все одно, з ким мати справу й у кого купувати товари чи послуги: чи у крамниці, чи у підозрілої особи на «чорному» ринку. Але не тільки купувати, а й заганяти себе у довгострокові відносини, що скріплюються договорами з підозрілими бізнес-структурами. Тут вартувало б нагадати бізнесменам від влади, що десь можуть дати й по голові, не кажучи ще й про те, що у тіні головний принцип ведення справ — «кидалово». Важливо зазначити, що коли держава входить у підприємницькі відносини з бізнес-особою, вона бере на себе, крім ризику шахрайства, усі комерційні та ринкові ризики — це позови до судів його кредиторів, арешт майна, позбавлення ліцензій, перевірки контролюючих органів, притягнення до кримінальної відповідальності керівників і, насамкінець — банкрутство. Що скаже високий посадовець у разі звернення такої компанії до суду країни її реєстрації, наприклад, про добровільне банкрутство? Будьте впевнені, що засновник такого бізнесу скаже: ви уклали договір із нею, тому із нею і майте справи, а я відповідаю тільки своєю часткою із 35 тисячами доларів статутного фонду. У цій ситуації є всі підстави підозрювати, що для учасників переговорів головною є частка у майбутньому бізнесі чи посади, на які вони перейдуть у високі офіси в Москві, Швейцарії або на численних островах. Думається, тут про професіоналізм не йдеться. Добре, що ті ж самі посадовці обіцяють (хоча й на словах), що підпишуть угоди про постачання газу за ціною 95 доларів за тисячу кубометрів. Проте чомусь так важко уникнути підозри, що платою за це для України буде передача труби у приватні руки. Поки що не видно, чиї це руки, яка голова керує цими руками та чого це коштуватиме Україні. Добре, що ми всі користуємося мало не єдиним досягненням помаранчевої революції — гласністю, але погано, що ми не можемо ефективно впливати на події у державі. Добре, що як результат поза- та минулорічних подій піднялася свідомість громадян України, які засвідчили свої намагання жити у демократичній і відкритій державі, але й погано, що влада поки не відповідає таким сподіванням. Давайте ми всі разом використаємо ту можливість, яка надається раз на п’ять років, і спробуємо у березні щось змінити на краще.

Володимир КОРОБОВ , завідувач кафедри філософії і соціології Херсонського національного технічного університету:

— Найцікавішою подією тижня у політичному Херсоні стало те, що нарешті ми дізналися про списки кандидатів на місцеві вибори від партій та блоків і отримали свою частку розчарувань, яку країна вже отримала трішки раніше. Протягом тижня проявився новий кандидат у мери Херсона — олімпійський чемпіон-веслувальник 1980 року, секретар партійної організації КПУ м. Херсона Сергій Пострехін. Ця фігура у спортивному світі дуже відома. Тому сам факт висування такої популярної особистості приверне увагу і до Херсона, і до виборчих перегонів у Херсоні. І це не гірше, ніж висування Кличка у Києві. Однак невтішним є той факт, що партійні комуністичні секретарі, «червоні» директори вичерпали себе, і зараз у наступ пішли радянські чемпіони та спортсмени. Не знаю, чи врятують вони наше місто. І взагалі те, що спортсмени хочуть правити нами, є негативним. Також звернув увагу і на купання нашого Президента на Водохреща в ополонці. Це довело нам, що його здоров’я краще, ніж ми думали. Прикро, що після «газової війни» «у наступ» пішли люті морози, від яких ми всі зараз потерпаємо. До того ж, у нас на півдні це особливо страшно і небезпечно. Прикро і те, що поступово наша Херсонщина втягується у вузол геополітичної боротьби за приналежність маяків та інших гідрографічних об’єктів.

Сергій ГЛЄБОВ , доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету:

— Безумовно, серед провідних подій тижня — так звана «маякова війна». Особливо якщо розглядати цю «війну» як продовження проблемних питань, які, на жаль, мають місце у відносинах між Україною та Росією. Але все-таки треба пам’ятати, що Російська Федерація знаходиться на чужій території — території суверенної держави, і все, що знаходиться на території України, у жодному разі не може розглядатися російською стороною як своя власність. Власність, яку вона готова відстоювати такими методами, неначе її відстоює господар. У будь-якому випадку все, чим сьогодні оперує Російська Федерація на території України (військово-морський флот, військово-морські бази в Севастополі та прилеглі території), знаходиться у веденні РФ на підставі міжнародних домовленостей, і передусім — двосторонніх угод 1997 року. Йдеться про оренду. Тому Україна як була, так і залишається (навіть за таких домовленостей) державою-власником усього майна та своєї території, яку вона тимчасово (в цьому випадку на 20 років) передала в користування РФ. Що все це означає? Юридичні наслідки будь-якої суперечки з сусідньою, нехай навіть братською, державою полягають у тому, що будь-яка домовленість у разі некоректної поведінки партнера по домовленостях так чи інакше може бути перервана чи припинена. На підставі цього у будь-який момент можна зажадати змінити як термін оренди, так і умови цієї оренди. Зрештою, Україна надає своє майно для користування РФ, а не РФ робить нам послугу, нібито є присутньою в Україні в інтересах української держави. Україна має право розпоряджатися своїм майном так, як вона вважає за потрібне. І в цьому відношенні може зажадати від Росії зробити ті дії, які, як вважає Україна, будуть розвиватися у напрямку захисту українських інтересів. Тому те, що сьогодні відбувається, мається на увазі скандал про належність основних маяків на кримському півострові, безумовно не входить в жодні цивілізаційні рамки спілкування держави-господаря та держави, яка орендує станції й маяки, що мають дуже важливе військово-політичне значення як для України, так і для Росії. Тому дуже дивно чути експертні оцінки на українському та російському телебаченні про те, що Росії тут щось належить і вона на щось має право. Так, вона має право на оренду. І треба розуміти, що будь-яка домовленість є волею держави. Так ось, Україна сама для себе може вирішувати, наскільки її воля сьогодні дозволяє здійснити той чи інший вчинок. А сьогоднішні дії Росії — претензії до Ющенка, претензії на інфраструктуру, зрештою — на територію, яка знаходиться в рамках державного кордону України, — не цивілізовані. Крім того, цікавий сценарій розвивається й у США. Йдеться про можливу нову спробу імпічменту президента Джорджа Буша. Проти нього та кількох керівників спецслужб США вже висунуті судові позови у зв’язку з прослуховуванням телефонних переговорів американських громадян. Цікаво, як у демократичній країні розвиватимуться стосунки між президентом та суспільством.