Що б я хотів змінити в Україні?

Десь за місяць я вкотре поїду туди, щоб садити город. І чомусь відразу перед очима вимальовується картина в чорно-сірих кольорах. Як і де випросити, виблагати конячку, а дві — це вже розкіш. Сусіди в нас дуже хороші, але допомогти нам теж не можуть. Одні вже старенькі й самі не завжди мають сили, щоб обробити город. Інші молодші і мають навіть коня, але він вже такий здохлячок, що посеред поля може впасти. Про тракторці можна й не мріяти, хоч є два чи три, та я вже не впевнена в тому, що вони ще їздять.

Але подивлюсь на своє село збоку, на тих сто хат, на тих дідусів і бабусь, які все своє життя пропрацювали в колгоспі, то інколи мені здається, що земля вже гірка від їхнього поту, а їхні руки пороз’їдали сльози землі.

Багато разів я замислювалася над тим, що буде з моїм і з багатьма іншими селами за кілька років. Перед очима зринають жахливі картини. Що ж зробити, щоб цього не сталося?

Колись українське село було окрасою й «візитною карткою» усієї України, разом зі своїми звичаями та обрядами, із мальвами під вікнами й калиною в садку. А тепер воно на очах гине. Хто може допомогти селу? До кого звертатися? Якби якийсь благодійник надав грошову допомогу або допоміг придбати міні-тракторці для тих людей, які люблять землю й не уявляють свого життя без неї. Також не зашкодили б якісь переробні пункти, наприклад, такі, де б виробляли мюслі, які ми всі так любимо і які нам привозять з Німеччини, Швейцарії та Польщі. Усі їхні складники ростуть у нас в Україні: і злакові, і горіхи, і яблука.

Чи можна щось змінити в Україні на краще, якщо не змінити українського села? Напевно, ні. Якщо не змінимо села, то всі інші зміни можуть бути просто вже не потрібні. Хліб же росте на землі, у селі, а не на асфальті. Якби ж то наша українська буржуазія, яка влаштувала таке дороге і велике свято «Людина року», хоч трішки грошей подарувала селу, то, може, щось і вдалося б змінити.

Де є небайдужі, де їх шукати, як до них приєднатися? Я вже почала замислюватись над тим, який же фах обрати, щоб зарадити селу. Минулого літа сапала буряки, але цим проблему не розв’яжеш, ще й однодумців мало. Треба змінювати щось глобально й кардинально. У селі потрібна техніка, сучасні технології переробки, потрібні дороги, телефони, кабельне телебачення — тоді й люди молоді будуть на селі.

Нині усі — Президент, депутати, бізнесмени повинні збагнути, що без високого (багатого) українського села не буде високої української моди, не буде української красуні, не буде української людини року. Плакати й нарікати вже пізно, треба будувати село, бо без українського села не збудуємо української держави.

Наталя ВОЛОСАЦЬКА, 16 років

Львів