Про «зміст» і «форму» Спілки письменників

У лікарняних умовах особливо гостро сприймаєш «сигнали» газети «День».

П’ятничне число від 7—8 листопада, «діагностуючи» наші суспільні проблеми (як на мене, вельми точно та правдиво), торкнулося й нашої сучасної літературної ситуації. Вона, ця ситуація, ускладнена й хвороблива.

Не повторюючи оцінки своїх колег — Ю. Щербака і М. Слабошпицького, і почасти Л. Дереша, — зазначу: всі дискутанти говорять не лише про «форму» Спілки письменників України, а й про «зміст». Ці прикмети задано 80 років тому «батьками і натхненниками» соціалістичного реалізму. Не поділяю бажання деяких літераторів «гідно відзначити» цей сумнівний ювілей: краще повернутися до перших років Незалежності й робити відлік з нової сторінки!

Так, між колишньою СПУ і нинішньою НСПУ є й подібність, але є й різниця. Інше питання — в який бік? Що зберегти, а чого вперто й послідовно позбуватися! Отже, вважаю: «Традиційна структура» (мікромодель радянських — партійних, профспілкових, комсомольських «органів») — мертва. Спілку бачу, як:

1. Товариство письменників-професіоналів, активно включених у державотворчі, культурологічні, просвітньо-виховні процеси. Це «братство» (гарне слово, а от — «цехове» — щось не те...) повинно бути відкритим для цивілізованого європейського і світового простору....

2. Не годиться стара «правлінська вертикаль» із її адміністративним диктатом, особливо щодо обласних організацій і «рядових» письменників. Інструментом впливу повинен стати чіткий, лаконічний і кожному зрозумілий статут, а єдиним законом — моральність і совість.

3. Майно НСПУ — національна власність, котра не підлягає відчуженню та всілякого роду комбінаціям.

4. Спілчанські видання утримуються з різних джерел: державне фінансування, доброчинство фондів і приватних осіб, передплатники.

5. Керівник Спілки — не богдихан і не «вождь». Між іншим, минулий з’їзд «благословив» химерну «Раду старійшин», яка, природно, була цілком декоративною (себто — бездіяльною).

6. Видавнича діяльність. Тут — непочатий край роботи, книговидання належить до найголовніших пріоритетів.

7. Справді, не треба «вирощувати» молодих, а — «омолоджувати» старих.

8. Перекладацька діяльність, пошуки читачів за межами України — імператив часу.

9. Активна інформаційна діяльність (ЗМІ, Інтернет) — необхідність.

10. Удосконалювати виборчу практику: від голови секції чи комісії аж до керівника Спілки, дбати про делегування представників Спілки до органів державної влади.

За межами цих «Десяти заповідей» залишаються дві «гарячі» проблеми, а саме:

1. Терміни проведення з’їзду.

2. Кандидатури на голову Ради НСПУ.

Як і мої колеги, вважаю, що «листопадова літературна революція» не на часі. Якщо не можна скасувати з’їзд, то можна провести розширене засідання Ради НСПУ, під час якого провести дискусію з важливих питань. Також пропоную розглянути всі можливості надання «життєвого простору» в столиці Василю Голобородьку, надання йому спеціальної президентської стипендії, переміщення його бібліотеки та архіву до Києва.

Особливо актуальною є проблема врятування майна Спілки (офісного, оздоровчого, видавничого тощо.). Та найголовнішим вважав би різке засудження піарної виборчої кампанії «претендентів на папаху». Закликаю: друзі, двом із вас я обіцяв підтримку. Так, бо ви чудові у своєму «спорідненому» ділі! Але не рвіться в «літературні» генерали! Згадайте, як на одному з ювілеїв Івана Франка його порівнювали мало не з генералом... Франко тоді з гумором процитував репліку Наполеона Бонапарта: «Коли генерал стоїть в ряду (шерензі. — Р.Л.), то виглядає, як добрий вояк. А як вискочить і хоче вести військо, то виглядає, як справжній ідіот...»

Не опускаймося аж до такого рівня. Тому пропоную продовжити повноваження Олександра Божка. А коли переможемо ворога, проведемо з’їзд. Уже тепер пропоную кандидатуру «формату» Богдана Загребельного, Мушкетика. Це — Юрій Щербак.

А поки що прошу підтримати його на здобуття Шевченківської премії 2015 року.